Історія сонмища сатани. Віра і тероризм. (History of sonmischa satan. Faith and terrorism)

ЗМІСТ
1. Люцифер стає сатаною, тобто душогубцем і ворогом роду людського
2. Каїн. Перше вбивство вчинене людиною і помилування цього вбивці
3. Лемех — перший серійний вбивця
4. Занепад звичаїв, початок сонмища сатани, потоп і початок правила “Не залишай живим серійного вбивцю”
5. Содома, Гомора, Саргон Великий, відродження сонмища сатани, геноцид шумерів, ліквідація сонмища сатани виконана персами і Богом. Авраам, врятування члена сонмища сатани, його покаяння
6. Діаспорний переворот і прихід до влади в Єгипті сонмища сатани. Вигнання сомнища сатани з Єгипту
7. Вигнання Богом сонмища сатани з Єгипту. Отримання жидами Заповідей і Закону Божого, через Мойсея і його тестя з Мідії
8. Жрець Валаам і початок відродження сонмища сатани. Божий Закон про вбивць
9. Праведний цар Давид, розумний цар Соломон, благі наміри і дорога до пекла
10. Пророки про сонмище сатани
11. Часткова ліквідація сомнища сатани за пророка Єлісея
12. Часткова ліквідація сонмища сатанм в Юдеї в часи царя Йосії. Вбивство Йосії. Відродження сонмища сатани і окупація Юдеї
13. Мардохей і вбивство сонмищем сатани 75 тисяч перських шляхтичів
14. Сонмище сатани в часи елінізації Близького Сходу
15. Секта книжників. Від угрупування переписувачів книг до Синедріону
16. Вбивство книжниками Богочоловіка Ісуса Христа
17. Вбивства книжниками свідків Воскресіння Христового
18. Шимон Волхв, учень книжників і батько усіх наступних єресей. Початок гностицизму
19. Кандидати сонмища сатани на антихриста в часи Римської імперії
  19.1. Імператор Нерон
  19.2. Імператор Доміціан
  19.3. Бар-Кохба
  19.4 Імператор Децій
  19.5 Імператор Діоклетіан
  19.6 Тирани Максимін, Максеній і Ліциній
  19.7. Імператор Юліан ІІ Відступник
20. Аріанство (плід книжництва, відповідно гностицизму і сонмища сатани загалом). Гоніння християн в германських племенах, заражених аріанством, і германські військові напади на Рим. Геноцид римлян отрутами
21. Геноцид китайців голодом в IV-V ст
22. Геноцид вавілонян, VII ст

22.1 Ліквідація сатаністів з плато Наска
23. Геноцид хазар, 9-10 ст
24. Початок тисячу-сто-літньої війни сонмища сатани супроти України-Русі, 10-11 ст.
25. Чорна смерть – геноцид отрутами в 1346-1353 рр.
26. Тамерлан (Тимур): кандидат на антихриста, християнин
27. Реформація як проект сомнища сатани, з 1517 року по наші дні
28. Карл ХІІ, реформаторський кандидат на антихриста
29. Терористичне й інформаційне забезпечення насадження царства антихриста в XVIII ст. Масонерія і Просвітництво
30. Наполеон Бонапарт, кандидат на антихриста
31. Терористичне й інформаційне забезпечення насадження царства антихриста в XIX – поч ХХ ст. Скасування покарання за ритуальні вбивства. Масонерія. Марксизм. Штундизм. Винахід «антисемітизму». Постмодернізм, Пріоритет прав меншин. Перша світова війна. Революції в Російській імперії, в Німеччині..
32. Кандидат на антихриста Лейба Бронштейн (Лев Троцький)
33. Терористичне й інформаційне забезпечення насадження царства антихриста в першій половині XX ст. 
34. Кандидат на антихриста Адольф Гітлер

35. Велика блудниця

36. Пол Пот
37. Терористичне й інформаційне забезпечення насадження царства антихриста в XX – поч ХХІ ст.
38. Кандидати на антихриста початку ХХІ ст

1. Люцифер стає сатаною, тобто душогубцем і ворогом роду людського.

1 З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій. Він і сказав до жінки: Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді? 2 Жінка відповіла змієві: Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. 3 Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете. 4 І сказав змій до жінки: Ні, напевно не помрете! 5 Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло. 6 Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував. 7 Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси. 8 Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду. 9 Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: Де ти? 10 Той відповів: Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався. 11 Він же сказав: Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти? 12 Чоловік відповів: Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв. 13 Тоді Господь Бог сказав до жінки: Що ти це наробила? Жінка відповіла: Змій обманув мене, і я їла. 14 Отож Господь Бог сказав до змія: За те, що ти вчинив це, будь проклятий з-поміж; усякої скотини та з-поміж усіх диких звірів. На череві твоїм будеш повзати і їстимеш землю по всі дні життя твого. 15 Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту. 16 А жінці сказав: Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою. 17 Адамові ж сказав: За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. 18 Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. 19 В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох. 20 Тоді Адам дав своїй жінці ім’я Ева, бо вона була мати всіх живих. 21 Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх. 22 І сказав Господь Бог: Оце чоловік став, як один з нас, знаючи добро і зло. Тож тепер, аби лишень він не простяг своєї руки й не взяв ще й з дерева життя, а з’ївши, не став жити повіки! 23 Тому вислав його Господь Бог з Едемського саду порати землю, що з неї був він узятий. 24 І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум’яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя.” /Буття, глава 3/

2. Каїн. Перше вбивство вчинене людиною і помилування цього вбивці.

“1 Адам спізнав Еву, свою жінку: вона зачала й породила Каїна та й сказала: Я придбала людину з Господньої ласки. 2 Потім вродила також брата його Авеля. Авель був вівчар, а Каїн порав землю. 3 По якомусь часі Каїн приніс Господеві жертву з плодів ріллі. 4 Та й Авель приніс жертву – з первістків свого дрібного скоту, і то з найгладкіших. І споглянув Господь на Авеля і на його жертву, 5 на Каїна ж і на його жертву не споглянув. Розсердився Каїн вельми і похмурнів. 6 І сказав Господь до Каїна: Чого ти розсердився? Чому похмурнів? 7 Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні – гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати. 8 І сказав Каїн до Авеля, свого брата: Ходімо но в поле. І коли вони були в полі, Каїн напав на Авеля, свого брата, й убив його. 9 Тоді Господь сказав до Каїна: Де Авель, брат твій? Той відповів: Не знаю. Хіба я сторож брата мого? 10 А Господь промовив: Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі. 11 Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки. 12 Коли оброблятимеш землю, вона вже більше не дасть тобі свого врожаю. Втікачем і волоцюгою будеш на землі. 13 І сказав Каїн до Господа: Кара гріху мого занадто велика, щоб її винести! 14 Проганяєш оце мене сьогодні з цієї землі, й від лиця твого мушу ховатись і втікачем та волоцюгою маю бути на землі; і перший, хто мене зустріне, вб’є мене. 15 Тоді Господь сказав до нього: Якщо хтось уб’є Каїна, то зазнає помсти всемеро. Та й поклав Господь на Каїні знак, щоб не вбивав його той, хто зустріне його. 16 І відійшов Каїн від лиця Господа й оселився в краю Нод, на схід від Едему.” /Буття, глава 4/

3. Лемех — перший серійний вбивця.

“17 Каїн спізнав свою жінку, і вона зачала й вродила Еноха; він збудував також місто й назвав це місто іменем свого сина – Енох. 18 В Еноха ж народився Ірад; Ірад породив Мегуяела; Мегуяел породив Матусаїла; Матусаїл породив Ламеха. 19 Ламех узяв собі дві жінки: одній було на ім’я Ада, а ім’я другій Цілла. 20 Ада породила Явала. Він був батько тих, що живуть у шатрах і випасають худобу. 21 Ім’я брата його Ювал. Цей був батьком усіх гуслярів та дударів. 22 Цілла ж і собі породила Тувал-Каїна, що кував з міді й заліза всяке знаряддя. Сестра Тувал-Каїна була Наама. 23 Ламех сказав своїм жінкам: Адо й Цілло, слухайте мій голос. Жінки Ламехові, зважайте на моє слово; бо я забив чоловіка за мою рану, а дитя (у відплату) за синяк. 24 Як за Каїна була всемеро помста, то за Ламеха в сімдесят сім разів.” /Буття, глава 4/

4. Занепад звичаїв, початок сомнища сатани, потоп і початок правила “Не залишай живим серійного вбивцю”.

“1 І сталось, як почали люди множитися на землі та народилися в них дочки, 2 побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок, хто котру вподобав. 3 І сказав Господь: Не перебуватиме дух мій у чоловікові назавжди, бо він також є тіло, й тому віку його буде 120 років. 4 Були ж того часу велетні на землі – були вони й потім, коли сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили. То були славетні велети давнини. 5 Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі, 6 і жалував, що створив людину на землі, тож на серці йому стало важко; 7 і сказав: Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх. 8 Та Ной здобув ласку в очах Господніх. 9 Ось родовід Ноя. Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом. 10 Ной мав трьох синів: Сима, Хама та Яфета. 11 Але земля зіпсувалася супроти Бога і була переповнена насильства. 12 Глянув Бог на землю, а ось вона зіпсована, бо кожне тіло занапастило свою путь на землі. 13 І сказав Бог до Ноя: Я ухвалив покласти кінець кожному тілу, бо земля переповнена насильством через них. Отож я знищу їх разом із землею. 14 Зроби собі ковчег із соснового дерева. Зробиш його з переділами й просмолиш його зсередини та ззовні смолою. 15 Зробиш його так: триста ліктів завдовжки, п’ятдесят завшир і тридцять заввиш. 16 Дах зробиш у ковчезі й зведеш його на один лікоть вище. Двері в ковчезі зробиш збоку. Збудуєш його поверхами: долішній, середній і верхній. 17 Оце я наведу потоп вод на землю, щоб вигубити під небом всяке тіло, що в ньому віддих життя. Все, що є на землі, загине. 18 Але з тобою я зроблю союз. Ти ввійдеш у ковчег, ти, твої сини, твоя жінка й жінки твоїх синів з тобою. 19 З усього, що живе, з усякого тіла введеш у ковчег подвоє з кожного роду, щоб зберегти їх живими з тобою. Нехай будуть самець і самиця, 20 З кожного роду птаства, з кожного роду скоту й з кожного роду земних плазунів, по двоє з кожного роду прийдуть до тебе, щоб зберегти їх живими. 21 Ти ж візьми для себе всяких харчів і збережи їх у себе, щоб ти й вони мали що їсти. 22 І Ной зробив усе так, як велів йому Бог; саме так і зробив він.

1. Входження у ковчег 1-16; потоп 17-24

1 Господь сказав до Ноя: Увійди ти і вся твоя родина в ковчег, бо тебе одного з цього роду побачив я праведним передо мною. 2 Зо всякої чистої скотини візьмеш по семеро до себе, самців і самиць, а з нечистої скотини по парі, самця й самицю. 3 З птаства піднебесного теж по семеро, самців і самиць, щоб зберегти живим насіння по всій землі. 4 Ще бо сім днів, і я пошлю дощ на землю, сорок днів і сорок ночей, і вигублю з лиця землі всі сотворіння, що їх я створив. 5 І зробив Ной усе, як велів йому Господь. 6 Було ж Ноєві шістсот років, як стався потоп на землі. 7 І ввійшов Ной, сини його, жінка його й жінки синів його з ним у ковчег перед потопом вод. 8 З чистої скотини і з нечистої скотини, з птаства й зо всього, що повзає по землі, 9 прийшли до Ноя в ковчег по парі, самець і самиця, як велів Бог Ноєві. 10 І сталося, по семи днях хлинули води потопу на землю. 11 На шістсотім році Ноєвого віку, другого місяця, сімнадцятого дня місяця, – цього дня прорвались усі джерела великої безодні й небесні загати розімкнулись, 12 і лив дощ на землю – сорок днів і сорок ночей. 13 Того ж самого дня ввійшов Ной і Сим, Хам та Яфет, сини Ноя, його жінка і три жінки його синів з ним у ковчег, 14 вони – і всякого роду звірі, всякого роду скот, всякого роду земні плазуни, всіляке птаство і все, що має крила. 15 Увійшло до Ноя в ковчег по парі всякого створіння, в якому віддих життя. 16 Ті, що ввійшли, були самець і самиця з усякого створіння, як велів йому Бог, і Господь зачинив його. 17 І був потоп на землі сорок днів; води, прибуваючи, підняли ковчег, і він звишився над землею. 18 Води ж зростали, і прибуло їх дуже багато на землю, а ковчег носився по верху вод. 19 І зросли води на землі сильно дуже й укрили всі найвищі гори, що були під небом. 20 Води піднялись угору на п’ятнадцять ліктів і закрили гори. 21 Всяке створіння, що рухається на землі загинуло: птаство, скот, звірі, всі плазуни, що повзають на землі, і всі люди. 22 Все, що має віддих життя в ніздрях та що живе на суші, згинуло. 23 Ось так вигинуло всяке створіння, що було на землі: люди, скот, плазуни і птаство піднебесне – їх вигублено з землі; остався тільки Ной та й ті, що були з ним у ковчезі. 24 І панували води на землі сто п’ятдесят днів.

1. Потоп припиняється 1-8; птахи розвідують 9-12; вихід із ковчегу 13-22

1 Згадав Бог про Ноя, про всіх звірів і про всяку скотину, що були з ним у ковчезі, і навів Бог вітер на землю й води стали відпливати. 2 Джерела безодні й небесні загати замкнулись, і дощ із неба припинився. 3 Води ж стали раз-у-раз із землі відступати, і як проминуло сто п’ятдесят днів, опали; 4 і сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. 5 А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів’я. 6 По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, 7 і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. 8 Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі. 9 Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. 10 Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. 11 І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. 12 Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього. 13 На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, – аж ось поверхня землі була суха, 14 а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. 15 Тоді Бог сказав до Ноя: 16 Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. 17 Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі. 18 І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. 19 Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. 20 Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. 21 Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був. 22 Покіль земля землею, – сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути.

1. Божий наказ Ноєві 1-7; союз примирення 8-17; прокляття й благословення 18-29

1 Бог поблагословив Ноя і його синів та й сказав їм: Будьте плідні, розмножуйтесь і наповнюйте землю. 2 Страх і ляк супроти вас нехай буде на кожній земній тварині, на кожній піднебесній птиці, на всім, що повзає по землі, й на всіх морських рибах: вам на вжиток дані вони. 3 Все, що рухається й живе, буде вам на їжу: так, як дав я вам усі зелені рослини. 4 Тільки м’яса, що в ньому ще життя, себто кров, не їстимете. 5 Від усякої тварини я вимагатиму вашої крови – життя, поготів від людини, від кожної людини вимагатиму (відповідальности за) життя людини. 6 Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину. 7 Ви ж будьте плідні, розмножуйтесь і розселюйтесь на землі та множтесь на ній. 8 І сказав Бог до Ноя та його синів: 9 Оце я установляю мій союз з вами і з вашим потомством після вас, 10 та з кожним живим створінням, що з вами: з птаством, із скотом, з кожним звірем земним і зо всіма тваринами, які вийшли з ковчега. 11 Я встановляю мій союз із вами: ніяке тіло не буде більше знищене водами потопу, ні потопу вже не буде, щоб пустошити землю. 12 Далі сказав Бог: Ось знак союзу, що його я укладаю між мною й між вами та між усякою живою твариною, що з вами, на вічні покоління: 13 мій лук покладаю я в хмарах, і він буде знаком союзу між мною і між землею. 14 І буде, що як наведу я хмари над землею, з’явиться лук у хмарах, 15 тоді згадаю я про мій союз, який між мною і вами та між усякою твариною живою і всяким створінням. То й води не стануть більше потопом, щоб вигубити всяке створіння. 16 Коли той лук буде в хмарах, я гляну на нього, щоб згадати про вічний союз між Богом і між усякою твариною живою та всяким створінням, що на землі. 17 І сказав Бог до Ноя: Ось знак союзу, що його я роблю між мною і всяким створінням, що на землі. 18 Сини ж Ноя, що вийшли з і ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам був батько Ханаана. 19 Троє оцих були сини Ноя і від них заселилась уся земля.” /Буття, глави 6-9/

5. Содома, Гомора, Саргон Великий, відродження сомнища сатани, геноцид шумерів, ліквідація сонмища сатани виконана персами і Богом. Авраам, врятування члена сонмища сатани, його покаяння.

“4 Було ж Аврамові 75 років, коли він вийшов із Харану. 5 Взяв Аврам Сараї, свою жінку, Лота, свого братанича, і все майно, що набули, і людей, що придбали в Харані, та й рушили в дорогу в Ханаан-край і прийшли в Ханаан-край. 6 Аврам пройшов його аж до місця Сихем, до діброви Море. А жили тоді в тому краї ханааняни.” /Буття, глава 12/

“2 Був же Аврам вельми багатий на скотину, на срібло й на золото.” /Буття, глава 13/

“13 Люди ж содомські були злі й грішники великі перед Господом.” /Буття, глава 13/

“. 8 І вийшов цар Содому, цар Гомори, цар Адми, цар Цевоїму, і цар Бели, себто Цоару, й вишикувались у Сіддім-долині проти них до бою; 9 проти Кедорлаомера, царя Еламу, Тідала, царя Гоїму, Амрафела, царя Шінеару, та Аріоха, царя Елласару: чотири царі проти п’ятьох. 10 Була ж Сіддім-долина повна ям з ропою; і коли цар Содому й цар Гомори втікали, то попадали туди; ті ж, що зосталися, втекли в гори. 11 Забрали (переможці) все добро Содому й Гомори, й усі їхні харчі та й пішли геть. 12 Взяли й Лота, Аврамового братанича, з його майном – він жив тоді в Содомі – і так відійшли. 13 Аж ось прийшов один, що врятувався, і оповів Аврамові євреєві, що жив у діброві Мамре, аморія, брата Ешкола та Анера, які були союзниками Аврама. 14 Як же Аврам почув, що його братанича взято в полон, озброїв своїх вправних слуг, що народилися в його домі, числом триста вісімнадцять, і погнався за тими аж до Дану. 15 Вночі він із слугами, окремими загонами, вдарив на них, розбив їх і гнався за ними аж до Хови, що на північ від Дамаску. 16 Він відібрав усе майно, а й Лота, свого братанича, з його добром, і привів назад, також і жінок з людьми.” /Буття, глава 14/

“ 21 А цар Содому сказав до Аврама: Дай мені людей, майно ж візьми собі. 22 Аврам же відповів цареві Содому: Здіймаю мою руку до Господа Бога Всевишнього, який створив небо й землю, 23 що я ні нитки, ні ремінця від постолів, нічого не візьму з того, що тобі належить, щоб ти не сказав: Я збагатив Аврама. 24 Для себе я не хочу нічого, хіба те, що з’їли слуги, та крім частки, належної мужам, які прийшли зо мною: Анер, Ешкол і Мамре – вони нехай візьмуть свою пайку.” /Буття, глава 14/

“20 Далі Господь сказав: Скарги, що здіймаються з Содому й Гомори, вельми великі і гріх їхній дуже тяжкий. 21 Зійду та побачу, чи воно так насправді, чи ні, як у скаргах, що доходять до мене, щоб знати. 22 І повернулись оті чоловіки звідтіля та й пішли на Содом, а Авраам ще стояв перед Господом. 23 Тоді приступив Авраам ще ближче й сказав: Невже ж ти справді хочеш погубити праведного з грішним? 24 Ануж є в цьому місті п’ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п’ятдесятьох праведних, що в ньому? 25 Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб’єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже суддя всієї землі не чинитиме по Правді? 26 Господь же сказав: Коли знайду в Содомі, в місті п’ятдесят праведників, помилую все місце задля них. 27 Тоді Авраам у відповідь: Оце насміливсь я говорити до Господа, а я земля і порох. 28 Може до п’ятдесят і бракуватиме п’ять, тож чи зруйнуєш ти через тих п’ятьох ціле місто? Господь сказав: Не зруйную, коли знайду там сорок п’ять. 29 І знову заговорив він до Господа, кажучи: А може їх там знайдеться сорок? І відрік: Не зроблю того заради тих сорока. 30 Тоді Авраам сказав: Благаю лишень Господа не гніватися, коли я ще скажу: а може їх там знайдеться тридцять? І відповів: Не зроблю, як знайду там тридцять. 31 Тоді той знову: Оце насміливсь я говорити до Господа: а може їх там знайдеться тільки двадцять? На це Господь відрік: Не зруйную заради двадцятьох. 32 Нарешті Авраам промовив: Не в гнів нехай моєму Господеві промовлю ще раз: а може їх там знайдеться хоч десять? І відповів: Не зруйную і заради десяти. 33 Перестав Господь говорити до Авраама й відійшов, а Авраам повернувся на своє місце.” /Буття, глава 18/

“1 Коли обидва ангели прийшли над вечір у Содом, Лот сидів коло міських воріт. Як тільки Лот їх побачив, став їм навстрічу, вклонився лицем до землі, 2 і мовив: Прошу ж вас, люди добрі, заверніть у дім вашого слуги та заночуйте, помивши собі ноги; а раненько встанете й підете далі в дорогу свою. Та вони відповіли: Ні, ми переночуємо на майдані. 3 Однак він дуже наполягав на них, і вони завернули до нього та увійшли в його дім. А він зробив їм гостину, напікши опрісноків, і вони попоїли. 4 Ще вони не лягли, як міські чоловіки, содомські люди, від молодого до старого, увесь (без вийнятку) народ, обступили дім 5 і стали гукати до Лота та й казали: Де люди, що прийшли до тебе цієї ночі? Виведи їх до нас, хочемо їх спізнати! 6 Лот же вийшов до них до входу й, зачинивши за собою двері, 7 мовив: Брати мої, не робіть, прошу, лиха! 8 Он у мене дві дочки, що не знали ще мужа: дозвольте, я виведу їх до вас, а ви робіть собі з ними, що вам любо. Тільки цим людям не робіть нічого, бож вони ввійшли під покрівлю мого дому. 9 А ці відказали: Геть звідсіля! Прийшов не знати звідки, щоб жити, як чужинець, і хоче суд судити. Ось і навчимо тебе більше, ніж їх! І стали налягати вельми на чоловіка, себто на Лота, і підступили, щоб висадити двері. 10 Тоді мужі простягли руки, втягли Лота до себе в хату й зачинили двері; 11 людей же, що були під дверима, від найменшого до найбільшого, вдарили сліпотою, і вони марно намагалися знайти двері. 12 Тоді мужі промовили до Лота: Хто тут іще з твоїх? Зять, сини, дочки, хто б не був з твоїх у місті, виведи їх із цього місця, 13 бо ми зруйнуємо це місце, тому що великі скарги знялися проти них перед Господом, і Господь послав нас, щоб їх вигубити. 14 Лот вийшов і промовив до своїх (майбутніх) зятів, які мали взяти його дочок, кажучи: Вставайте, виходіте з цього місця, бо Господь хоче зруйнувати це місто. Та його зятям здавалося, що він жартує. 15 Коли ж займалося на світання, ангели заходилися квапити Лота, кажучи: Вставай, бери свою жінку та обох дочок, що тут з тобою, щоб не загинути тобі, як упаде на місто кара. 16 Але він зволікав. Тоді мужі взяли за руку його з жінкою та обох дочок, бо Господь пощадив його; та й вивели його й полишили за містом. 17 А як вивели їх поза місто, один сказав: Рятуй своє життя, не оглядайся позад себе й не зупиняйсь ніде в усій околиці! Тікай у гори, щоб ти не загинув. 18 А Лот: Ні бо, Господи! 19 Оце твій слуга знайшов у твоїх очах ласку й велика твоя милість, як учинив ти зо мною, вирятувавши моє життя; та я не можу втекти в гори без того, щоб не скоїлося мені лихо й щоб мені не вмерти. 20 Ось близько он те місто: туди можна б утекти – та й маленьке воно! Дозволь мені туди врятуватись; чи ж воно не досить маленьке, – щоб жити далі? 21 І відповів йому: Гаразд, зроблю тобі й цю милість, не буду руйнувати міста, про яке говориш. 22 Поспішай і втікай туди, бо я не можу нічого зробити, поки ти туди не ввійдеш. Тому й названо це місто Цоар. 23 Сонце сходило на землю, як Лот увійшов у Цоар; 24 тоді Господь зіслав на Содом та Гомору дощ із сірки й вогню Господнього з неба, 25 і винищив ті міста й усю долину та й усіх мешканців цих міст із тим, що росло на землі. 26 Жінка ж Лота озирнулась позад себе – і стала соляним стовпом. 27 Авраам же, вставши вранці, пішов на місце, де стояв був перед Господом, 28 і глянув у бік Содому та Гомори й усієї долини та й бачить: аж ось дим із землі йде вгору, наче киптява з печі. 29 І сталось, коли Бог руйнував міста округи, згадав він про Авраама й вислав Лота споміж згарищ, як руйнував ті міста, що в них жив Лот. 30 Лот же вийшов із Цоару і, зійшовши вище, осівся на горі з обома дочками, бо боявся жити в Цоарі. Він оселився в печері, він сам і обидві його дочки.” /Буття, глава 19/

“1 Після того Бог випробував Авраама. Отож сказав до нього: Аврааме! Той же відповів: Я тут! 2 Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її я тобі вкажу. 3 Встав Авраам рано-вранці, осідлав свого осла, взяв із собою двох слуг та Ісаака, сина свого, наколов дров на всепалення і пішов на місце, що призначив йому Бог. 4 На третій день підвів Авраам свої очі й, побачивши здалека те місце, 5 сказав своїм слугам: Побудьте тут з ослом, а я з хлоп’ям підемо аж он туди та, поклонившись Богові, повернемося до вас. 6 Тож узяв Авраам дрова всепалення та й поклав на Ісаака, сина свого; сам же взяв у руки вогонь і ніж, і пішли вони обидва вкупі. 7 Тоді Ісаак заговорив до Авраама, батька свого, кажучи: Батьку! – А той: Що тобі, сину? Ось, каже він, вогонь і дрова; а де ягня на всепалення? 8 Авраам же: Бог подбає собі ягня на всепалення, сину. І йшли вони обидва разом. 9 Як же прийшли на місце, про яке сказав йому Бог, то спорудив Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши Ісаака, сина свого, поклав його на жертовник, зверху на дровах. 10 Тоді простягнув Авраам свою руку й узяв ножа, щоб принести в жертву сина свого. 11 Та ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: Аврааме, Аврааме! Той відповів: Я тут! 12 І сказав (Бог): Не простягай руки твоєї на хлопця, не чини йому нічого! Тепер бо знаю, що ти боїшся Бога, що ти не пощадив свого сина, свого єдиного, для мене. 13 Коли Авраам підвів очі свої й дивиться – аж ось позаду (нього) баран, заплутаний у кущах рогами. Пішов Авраам, узяв того барана і приніс його у всепалення замість свого сина. /Буття, глава 22/

Аврам був нащадком Саргона Великого, слуги олігархів Содоми і Гомори, якого спорядили завойовувати Шумер. Саргон виконав це доручення, завоював Шумер, ставши там царем, змінивши і назву країни на Акад, але шумери не бажали визнавати влади сомнища сатани, піднімаючи повстання протягом майже 200 років. На що завойовники відповідали вчиненням геноцидів шумерів голодом. Але прогнали шумери завойовників акадців з допомогою персів. Тоді Аврам втік в Содом. Пізніше союзники також спалили і Содом з Гоморою, що чомусь приписують Богу. Авраму вдалося знову втечи, в Єгипет.

Релігія шумерів тоді вже знала першу частину книги Буття, Пісню Пісень і Книгу Йова. В них був семиденний тиждень.

Наречений мій, серцю моєму любий,
Небачена краса твоя й солодка, мов мед!
Леве мій, серцю моєму любий,
Небачена краса твоя, солодка, мов мед!

Душу твою — як звеселити душу твою, я знаю,
Наречений мій, до ранку в домі моєму спи!
Серце твоє — як утішити серце твоє, я знаю,
Леве мій, до ранку вдомі моєму спи!

Наречений мій, якщо ти мене кохаєш,
То прошу тебе, приголуб мене!
Володарю мій, пане мій і охоронцю,
Мій Шу-Сіне, що тішиш серце Енліля,
Благаю тебе, приголуб мене!

/уривок з ”Пісня кохання” шумерського царя Шу-Сіна”(місто Ур) 2110-2000рр. До Христа/

Таємниця економічного процвітання Содоми і Гомори і полягала у розкритті величезного потенціалу економічного матеріалізму, який содомляни прийняли з дитячою безпосередністю. Аби зрозуміти сутність содомської системи економіки досить уважно розглянути (без емоцій) лише один з пунктів “геніального” законодавства Содоми. “Хто має вола, зобов’язаний пасти громадське стадо один день, а хто ніякої тварини немає – два дні”. Подібним чином регулювалися усі сторони економічного і соціального життя громадян Содоми, тому у содомлян була безмежна відраза до бідності, і вони не покладаючи рук денно-і-ночно працювали на благо економіки славного міста, не потребуючи ніяких нагля¬дачів. Для цілковитої ясності потрібно додати, що в Содомі милосердя (допомога бідним) каралася лютою смертю, як найбільший злочин проти держави. Бідність у Содомі стала рівнозначною голодній смерті. Зокрема і тому шумери з персами спалили ці міста-держави.

В акадців, як і содомлян вже була практика людських жеотвопртношень, котрі вчиняв зокрема і Авраам, але Бог зупинив це його безумство. В главі 22 книги Буття, де описане ритуальне вбивство Ісака його батьком Аврамом, є явно якась підміна, бо Бог не є вбивцею. І не може ангел відміняти наказ Бога. Це місце з Біблії дуже люблять сектанти і й інші члени сомнища сатани, котрим подобається вбивати невинних, типу “ради бога”, коли ні то “бог сам має прийти і це сказати”. Це типова логіка серійних вбивць. Навіть свята влаштовують з цього приводу.

6. Діаспорний переворот і прихід до влади в Єгипті сонмища сатани. Вигнання сонмища сатани з Єгипту

“23 І коли Йосиф прийшов до братів, вони здерли з нього квітчасту одежу, що була на ньому, 24 взяли його та й вкинули в копанку, копанка ж була порожня, води не було в ній. 25 І посідали вони їсти. Коли ж підвели свої очі, бачать – аж ось іде валка ізмаїльтян з Гілеаду, а верблюди їхні несуть бурштин, бальсам та ладан; ідуть і везуть усе те в Єгипет. 26 Тоді каже Юда до своїх братів: Що нам з того, що вб’ємо нашого брата й прикриємо його кров? 27 Нумо продаймо його ізмаїльтянам, рука ж наша нехай не буде на ньому, бо він наш брат, наше тіло. І послухали його брати. 28 Ішли ж мимо мідіянські люди, купці, а вони витягнули Йосифа з копанки та й продали ізмаїльтянам за двадцять срібняків; а ті повезли його в Єгипет. 29 Тоді повернувся Рувим до ями – аж нема Йосифа в ній. Він роздер на собі одіж, 30 і, прийшовши до братів, каже: Хлопця немає, а я – куди піду? 31 І взяли вони одежу Йосифа, зарізали козеня та й намочили одежу в крові, 32 і послали квітчасту одежу батькові з словами: Це ми знайшли. Пізнавай, чи одежа твого сина, чи ні. 33 Пізнав він її і сказав: Одіж мого сина! Звір лютий пожер його. Роздер напевно Йосифа!” /Буття, глава 37/

“1 Йосифа ж приведено в Єгипет, де купив його Потіфар, двірський вельможа фараона, начальник вартових, єгиптянин, у ізмаїльтян, що привели його туди. /…/ 4 тож Йосиф знайшов ласку в очах свого пана й слугував йому, й цей наставив його над своїм домом і все, що мав, дав йому в руки.” /Буття, глава 39/

“17 І каже фараон до Йосифа: Скажи своїм братам: От що зробіть – нав’ючте вашу скотину та й вибирайтесь і йдіть у Ханаан-край, 18 і, забравши вашого батька й ваші сім’ї, приходьте до мене, а я дам вам щонайліпшу землю в Єгипті, й ви будете живитися достатками країни. 19 Отож повели їм: Візьміть собі з Єгипетського краю вози для дітей ваших і для жінок ваших і підведіть вашого батька та й приходьте. 20 Не жалуйте речей, що зостануться дома, бо що найліпше в Єгипетській країні, буде вам.” /Буття, глава 45/

“6 Забрали вони з собою і худобу і своє майно, що його були надбали в Ханаан-краю, і прибули в Єгипет – Яків, а з ним усі його домочадці. 7 Синів своїх і синів своїх синів, дочок своїх і дочок своїх синів – усе своє потомство привів він із собою в Єгипет.” /Буття, глава 46/

“ 20 Тож закупив Йосиф для фараона всю Єгипетську землю, бо кожний з єгиптян продали своє поле фараонові, тому що притиснув їх голод. Отак уся земля стала фараоновою. 21 А людей переселив у міста від одного до другого кінця Єгипту. 22 Тільки землі жерців він не закупив, бо жерці мали приділ від фараона й живилися з того свого приділу, що його давав їм фараон; тому то вони й не продали своєї землі. 23 Тоді Йосиф сказав народові: Оце купив я нині вас і вашу землю для фараона. Ось вам насіння: засівайте землю; 24 а під час збору п’ятину будете давати фараонові, чотири ж частини будуть для вас на засів поля та на прожиток, вам і родинам вашим.” /Буття, глава 47/

“11 Раз якось, у той час як Мойсей був уже дорослий, вийшов він до братів своїх та й приглядався до їхніх тяжких робіт; і побачив як один єгиптянин б’є єврея, одноплемінника його. 12 Озирнувся він туди й сюди і, бачивши, що нема нікого, убив єгиптянина та й сховав його в піску” /Вихід, глава 2/

Тоді коли внук Авраама Йосиф потрапив в Єгипет, в третьому тисячолітті до народження Христа, то єгиптяни вже знали першу частину книги Буття, Закон, більшу частину Псалмів і обрізання. Серед тих хто продав Йосипа в рабство, серед його рідних братів були і члени сомнища сатани, але він їх прийняв в Єгипті, бо “свої”, тому і на Йосипові лежить провина за усі злочини сомнища сатани супроти єгиптян.
Через деякий час сомнище сатани зросло кількісно і поширило свій вплив в Єгипті, економічний і політичний. Так що до правління фараона Джосера вони узурпували владу в Єгипті. Їх кореш фараон Джосер, за вироком Бога, як пес сомнища сатани, став останнім фараоном в ІІІ династії правителів Єгипту. Найбільша згадка про нього повязана з першою камяною пірамідою в Єгипті, котра була його усипальницею, а реально це був символ перемоги сомнища сатани над Єгиптом. За формою це була шестиярусна споруда висотою 60 метрів.
А також Джесер згадується істориками тим що “після Джесера історія Єгипту занурюється в темряву”. Цією темрявою і було панування сомнища сатани над єгиптянами. Після Джесера сомнище сатани призначило IV династію, першим фараоном котрої став їх чоловічок Снефру, який побудував дві піраміди, висотою 100 і 99 метрів: для себе меншу, а для свого вчителя, жреця сомнища сатани більшу. Син Снефри Хеопс, будучи також чоловічком сомнища сатани, побудував піраміду висотою 146,5 метрів, з шириною сторін квадрата основи в 230 метрів. Але другої піраміди, для жреця сомнища сатани, вже не став будувати, мабуть вже назріла криза ідеалів сомнища сатани, котрі вони безуспішно насаджували єгиптянам. Перший наступник Хеопса Джедефр почав будувати піраміду, типу Хеопсової але не закінчив, а другий наступник, син Хефрен, побудував піраміду, поряд з Хеопсовою, але на 3 метри нижчу. Наступник Хефрена фараон Мікерин побудував піраміду вже висотою тільки 66 метрів. Він її не закінчив, тому верх піраміди був вже викладений аматорами, цеглою сирівкою, а не каменем, котрі ще очікували повернення сомнища сатани. І на тому коротка традиція будувати величезні піраміди в Єгипті припинилася, разом з пануванням сомнища сатани. Фараони сомнища сатани називали себе “синами Сонця”. Пята династія фараонів Єгипту, була також короткочасною як і четверта, бо також була чоловічками сомнища сатани, Вони будували маленькі піраміди, бо економіка Єгипту дійшла до повного занепаду. Збереглася плита зі зображенням казначея пятої династії, якого називали Іса. Як і зображення голодуючих людей, і страждання сиріт, нечуване до того явище в хлібному Єгипті. Єгиптяни цей період часу називали найбільш нещасним для їх народу.
Потім, при короткочасних VI, VII (70 фараонів “влада” яких тривала 70 днів) і VIII династіях, при вже олігархічному періоді панування сомнища сатани, коли держава була лише цапом-відбувайлом, тривав політичний і адміністративний розпад Єгипту.
При IX і X династіях тривала боротьба єгиптян за визволення від окупації сомнища сатани, а за XI династії єгиптяни вже боролися за обєднання країни.

Провідну верству сомнища сатани було ліквідовано, а інших вигнано з Єгипту.
Мойсей прагнув повернути сомнищу сатани, вигнаному з Єгипту, Божу подобу, але безуспішно у великій мірі…

7. Вигнання Богом сонмища сатани з Єгипту. Отримання жидами Заповідей і Закону Божого, через Мойсея і його тестя з Мідії.

Сомнище сатани вигнали з Єгипту не єгиптяни, їх звідти вигнав Бог, за великі злодіяння супроти єиптян. Єгиптяни навіть не позбавили їх державних посад і награбованого в єгиптян майна. Таких ліквідував Бог, бо вони пролили багато невинної крові єгиптян. Тому з Єгипту вже втікали тільки рядові члени сомнища сатани, котрі обіймали певні хлібні місця, а не робили цеглу-сирівку. Вони були наглядачами над єгиптянами, які ппрацювали на будівництві, ліпили цеглу-сирівку. Коли єгиптяни почали на них скаржитися то сомнище сатани побільшувало їм роботу; перестали довозити єгиптянам солому для цегли, наказавши їм самим йти в поля і збирати солому на стерні. Бо серце жидів закамяніло. Потім пішли відомих десять єгипетських кар. Перша кара; вода в річці перетворилася в кров і усе живе там вигинуло. Усі почали копати попід річкою ями аби мати придатну до вживання воду. Дали собі раду і не покаялися, не звільнили Єгипет від окупації. Через 7 днів була друга кара, землю наповнили жаби, котрі поналазиди в будинки жидів, в їх спальні і на них самих. Жиди попросили єгиптян молитися за них, пообіцявши їм визволення. Єгиптяни помолилися і жаби здохли. Але своєї обіцянки жиди не виконали. Далі була третя кара — комахи. Земля наповнилася комарами. “І насіли комарі на людей і на худобу.” Тоді зрозуміло і сомнище сатани що це “перст-палець Божий. Але не звільнили Єгипет від окупації. Тоді була четверта кара — песі-мухи. Котрі наповнили доми жидів “великими роями” Але вони не шкодили єгиптянам. І тяжко потерпали жиди від тих мух. Тоді сомнище сатани знову пообіцяло єгиптянам визволення, аби ті тільки помолилися за них. Єгиптяни помолилися і песі-мухи зникли. Та серце жидів закамяніло знову. Пятою карою був мор на худобу на полях; “на коней, на ослів, на верблюдів, на волів і на овець” сомнища сатани. Худоба єгиптян залишилася неушкодженою. Закамяніло серце жидів і не звілнили вони Єгипет від їх бісовської окупації. Шостою карою були чираки, котрі “на людях і скоті та прорвались гнійними пухирями” сомнища сатани. Закамяніло серце жидів і не звілнили вони Єгипет від їх бісовської окупації. Сьомою карою був град; “страшний град, якого ще в Єгипті не було з того дня, як він постав, аж посьогодні”. Було і попередження про це лихо, тому “хто злякався слова Господнього, той звелів своїм рабам утікати зо скотом під піддашшя. А хто не взяв собі до серця слова Господнього, той лишив рабів своїх і скот на полі”. “і спустив Господь громи та град, і впав огонь на землю, і сипав Господь градом по землі Єгипетській. 24 І вдарив град з блискавицями такий страшенний, що не було такого в цілім Єгипті з того часу, як люди замешкали в ньому. 25 І побив град по всій землі Єгипетській усе, що було в полі, людину й скотину, і всю польову рослинність побив град, і всі дерева на полях град потрощив.” Там де жили єгиптяни граду не було. І визнало сомнище сатани свою провину. “ Господь правий, я ж і народ мій винні”. Пообіцявши знову визволення Єгипту від окупації. Помолились єгиптяни і гроза вщухла, знаючи що жиди не бояться ще Бога.
Восьмою карою була сарана. “Господь же навів на країну східній вітер увесь той день і всю ніч; а надранком нагнав східній вітер сарану”, “аж земля почорніла; і пожерла вона всю зелень польову і плоди дерев, що заціліли; не зосталось нічогісінько зеленого на дереві, ані на кущі в полі”. Метнулися жиди до єгиптян говорячи: “Згрішили перед Господом, Богом вашим, та й перед вами. 17 І оце, благаєм, простіть ще цей раз наш гріх і помоліться Господу, Богу вашому, щоб відвернув від нас тільки оцю смерть“. Помолилися єгиптяни. “І навів Господь вітер західній, такий сильний, що зняв сарану вгору та кинув у Червоне море; не зосталось ні однісінької в цілім краю Єгипетськім”. Та знову скаменіло серце жидів. Девятою каорю була тьма. “… і постала густа темрява по всій Єгипетській землі аж на три дні. І не бачив один одного, і ніхто не міг рухнутися з місця свого протягом трьох днів; в оселях же синів Єгипту було світло. Погодилися знову жиди звільнити єгиптян, але за оплату, за їх отари і тварини. На що єгиптяни не погодилися. Десятою карою була смерть первенців. “Опівночі повбивав Господь усіх первенців у сомнища сатани, та всіх первістків їх скоту”. “…і настало ридання в жидів; бо не було хати, де не було б мерця.” Вже тієї ночі сомнище сатани піднялося і покинуло Єгипет, залишивши нграбоване в єгиптян золото і срібло. Втекли вони числом в 600 тисяч чоловік.
“Позабирали тісто своє ще не вкисле, і діжі, загорнені в одежу, несли на плечах” /Вихід 12:34/

Єгиптяни переслідувала втікаюче сомнище сатани і ліквідовували усіх з них хто потрапив їм в руки. На березі Червоного моря це переслідування закінчилося, бо це була межа їх країни. Внаслідок цього переслідування було ліквідовано менше 10% втікаючого сомнища сатани.

Потім була війна жидів з амалекіянами, в котрій перемогу здобули жиди, до того амалекяни були союзником сомнища сатани, супроти єгиптян. В цій війні загинуло біля 7% жидівського війська.

Потім Мойсей, за порадою свого тестя священика з Мідії, навчив жидів Заповідям і Законові Божому, біля Сінай-гори. Це можна назвати ліквідацією сомнища сатани в середовищі жидів. Затяті сатаністи були ліквідовані ще під час втечі з Єгипту і у війні з амалекіянами, тому ніхто відкрито не противився тоді Мойсею.
Заповіді Божі: “2 Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі. 3 Нехай не буде в тебе інших богів крім мене. 4 Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. 5 Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять мене, 6 і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої. 7 Не прикликатимеш імени Господа, Бога твого, марно, бо не пустить Господь безкарно того, хто прикликає його ім’я марно. 8 Пам’ятай на відпочинковий день, щоб святити його. 9 Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. 10 День же сьомий – відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі. 11 Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його. 12 Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі. 13 Не вбиватимеш. 14 Не чужоложитимеш. 15 Не крастимеш. 16 Не свідкуватимеш ложно на ближнього твого. 17 Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані його осла, ані чогонебудь, що належало б ближньому твоєму.” /Вихід, глава 20/

8. Жрець Валаам і початок відродження сонмища сатани. Божий Закон про вбивць.

Числа, глава 22. У степах Моава 1; Балак та Валаам 2-41

1 Вирушили сини Ізраїля та й отаборились у степах моавських, по другому боці Йордану, навпроти Єрихону. 2 Балак же, син Ціпора, довідався про все, що заподіяв Ізраїль аморіям. 3 Злякалися моавитяни вельми того люду, бо було його багато, і огорнув їх страх перед синами Ізраїля. 4 І казали моавитяни старшим мідіянським: “Ось тепер об’їсть оця голота геть усе навкруги нас, як то об’їдає віл траву в полі.” А був тоді царем моавським Балак, син Ціпора. 5 Послав він посланців до Валаама, сина Беора, у Петор, що над рікою, в землі синів його народу, щоб покликати його та й сказати: “Ось народ вийшов з Єгипту й покрив обличчя землі, та й осівся навпроти мене. 6 Тож прийди, прошу, та прокляни мені народ оцей, бо він дужчий за мене. Може, вдасться мені розбити його й вигнати з країни; бо знаю, кого ти благословиш, той благословен, кого ж прокленеш, проклят буде той.” 7 І пішли старші моавські та мідіянські з дарунками в руках за заклинання. Прийшли вони до Валаама та й переказали йому слова Балака. 8 Той же повідав їм: “Переночуйте отут сю ніч, і я дам вам відповідь так, як Господь мені скаже.” Князі моавські й зостались у Валаама.

Очевидно священик Валаам хотів заробити на цьому, чи хотів цього з якигось інших міркувань, але розумів, що для прокляття потрібно реальний привід, важкий гріх і злочин, чого ще не було. Після отримання жидами Заповідей і Закону Божого Ізраїль виглядав як «нова копійка». /Прим. М.Л./

9 Прийшов Бог до Валаама та й каже: “Що то за люди в тебе?” 10 Валаам і відказує Богові: “Балак, син Ціпора, цар моавський, послав мені сказати: 11 ось народ вийшов з Єгипту та й укрив обличчя землі; тож прийди, проклени мені його, може я подужаю його в бою і вижену геть.” 12 І каже Бог Валаамові: “Не йди з ними й народ не проклинай, він бо благословенний.”

Спілкування Валаама з Богом це очевидно чиїсь фантазії, але висновок з віршів 9-12, правильний, Ізраїля ще тоді не було за що проклинати. /Прим. М.Л./

13 Устав Валаам уранці й сказав князям Балака: “Йдіть самі у вашу країну, бо не схотів Господь дозволити мені йти з вами.”

Правильно відповів Валаам, вже згідно Святого Пмсьма, яке знав добре. /Прим. М.Л./

1. Устали й князі моавські, а прийшовши до Балака, повідали: “Не схотів Валаам іти з нами.” 15 Тоді послав Балак знову князів, ще поважніших, ніж ті, й було їх більше. 16 Прибули вони до Валаама та й кажуть до нього: “Так мовить Балак, син Ціпора: Не відмовляйся, прошу, прийти до мене. 17 Я тебе вельми за те вшаную і вчиню все, що мені скажеш; прийди ж, будь ласкав, проклени мені народ отой!” 18 Відрік Валаам і повідав слугам Балака: “Навіть якби Балак давав мені дім свій, повний срібла й золота, то я не міг би переступити наказ Господа, Бога мого, ні в малому, ні у великому. 19 Але все ж таки зостаньтеся, прошу, ви й цієї ночі тут, а я довідаюся, що скаже мені Господь знову.” 20 Прийшов Бог уночі до Валаама та й каже до нього: “Та вже коли ті люди прийшли по тебе, то вставай, іди з ними; але чинитимеш тільки те, що я тобі повім.”

Спілкування Валаама з Богом це очевидно чиїсь фантазії. /Прим. М.Л./

21 Устав Валаам уранці, осідлав ослицю і рушив у дорогу з моавськими князями. 22 Гнів Божий запалав за те, що пішов він, і ангел Господній став на шляху, щоб загородити йому: той же був верхи на ослиці й двоє слуг його з ним. 23 Уздріла ослиця ангела Господнього, що стояв на дорозі, й голий меч у руці в нього та й звернула з дороги й пішла полем. І почав Валаам бити ослицю, аби завернула на шлях. 24 Але ангел став на вузькій стежці між виноградниками: стіна з одного боку й стіна з другого боку. 25 Як же уздріла ослиця ангела, то присунулася до муру й придавила трохи Валаамову ногу; він знову став бити її. 26 Тоді ангел Господній пройшов далі наперед і став на вузькому місці, де було не спосіб звернути ні праворуч, ні ліворуч. 27 Уздрівши ж ослиця ангела Господнього, лягла під Валаамом додолу; і запалав Валаам гнівом та й запопався бити ослицю палицею. 28 Розтулив тоді Господь рота ослиці, й вона мовила до Валаама: “Що бо я скоїла тобі, що б’єш мене вже втрете?” 29 І відказав Валаам ослиці: “Бо ти глумишся з мене; був би в мене меч у руці, я вбив би тебе на місці.” 30 А ослиця до Валаама: “Чи я ж не твоя ослиця, на якій ти завжди їздив відколи живеш і аж посьогодні? Хіба я звикла так поступати з тобою?” А він до неї: Ні. 31 Тут відкрив Господь очі Валаамові, й побачив той ангела Господнього, що стояв на дорозі, та голий меч у руці в нього. І вклонився він, і припав обличчям до землі. 32 Ангел же Господній запитав його: “За що бив єси свою ослицю аж тричі? Ось я вийшов перепинити тобі дорогу, бо путь твоя супротивна мені. 33 Ослиця бачила мене й завернула передо мною оце вже тричі. Була б вона не завернула передо мною, давно вже я вбив би тебе, її ж лишив живою.” 34 І каже Валаам до ангела Господнього: “Згрішив я, та проте не знав, що стояв єси проти мене на стежці. Отож, коли воно не гаразд на твій погляд, повернусь я назад.” 35 А ангел Господній до Валаама: “Та йди вже з тими людьми, але казатимеш тільки те, що я скажу тобі.” То й пішов Валаам із князями Балаковими.

Тут ще більші фантазії, Спочатку Бог “посилає” Валаама йти, потім на дорозі ослиця Валаама “бачить” грізного ангела і намагається його обійти. Потім і Валааму ослиця “відкриває” очі. Далі ангел передумує вбивати Валаама і його завербовує, так що Валаам навіть забуває узгодитити це з Богом і вияснити що це за ангел, бо чорти також можуть прийняти вигляд ангела Божого і промовляти від нутра тварин. /Прим. М.Л./

36 Як почув же Балак, що прибув Валаам, то вийшов йому назустріч в Ір-Моав, що на межі Арнона, на самому кінці границі. 37 І каже Балак до Валаама: “Хіба не посилав я посланця мого по тебе? Чого ж не прибув єси до мене? Чи то я, може, не спроможен пошанувати тебе як слід?” 38 А Валаам до Балака й каже: “Ось я прибув до тебе. Та хіба ж то Моя воля – промовляти щонебудь? Що вкладе мені Господь в уста, те й скажу.” 39 Вирушили Валаам з Балаком та й прибули в Кіріят-Хуцот. 40 Приніс Балак жертву з великої та дрібної скотини й послав Валаамові та князям, що були з ним. 41 Другого ж дня вранці взяв Балак Валаама та й вивів його вгору на Бамот-Ваал, звідки видно було край народу.

Нагадую, красномовний Валаам, завербований ангелом, невідомо чиїм ангелом, Бога чи сатани. /Прим. М.Л./

Числа, глава 23. Перше та друге благословення Валаама Ізраїлеві

1 І каже Валаам до Балака: “Споруди мені тут сім жертовників і напоготов семеро бичків та семеро баранів.” 2 Вчинив Балак, як повелів Валаам, і принесли Балак з Валаамом по бичкові й по баранові на кожному жертовнику. 3 І каже Валаам до Балака: “Стань біля твого всепалення, а я піду; може, Господь вийде мені назустріч, тож те, що покаже він мені, оповім тобі.” І пішов собі на голий верх гори. 4 Вийшов Бог назустріч Валаамові; Валаам і каже до нього: “Приготував я сім жертовників і приніс бичка й барана на кожному жертовникові.” 5 І вклав Господь в уста Валаамові слова й мовив: “Повернися до Балака та й скажеш йому так.”

Нагадую, спілкування Валаама з Богом може бути чиєюсь фантазією. /Прим. М.Л./

6 Повернувся він до нього, аж ось він стоїть коло свого всепалення, сам він і всі князі моавські. 7 Тож заходився він віщувати та й каже: “З Араму привів мене Балак, цар моавський, із гір, що на сході: Йди, проклени мені Якова, йди, заклени Ізраїля. 8 Та як мені проклинати того, кого не прокляв Бог? Як заклинати того, кого Господь не закляв? 9 Зверху скелі бачу його я, з високих гір на нього дивлюся. Ось народ, що окремо живе, що не до лічби з людьми іншими. 10 Хто порох Якова полічив би? Хто порахував би Ізраїля чвертку? Коли б мені та смертю праведних померти, коли б то кінець мій такий був, як їхній!” 11 Отож Балак до Валаама: “Що вчинив єси зо мною? Проклясти ворогів моїх узяв я тебе, ти ж їх благословляєш!” 12 Той же відповів: “А хіба я не повинен пильнувати, щоб теє говорити, що Господь мені в уста вклав?” 13 Тоді Балак до нього й каже: “Йди зо мною на інше місце; звідти побачиш тільки край народу, усього ж його не побачиш; проклени мені звідти.” 14 І вивів його на Чатівницьке поле, на верх гори Пізга, спорудив там сім жертовників і приніс бичка й барана на кожному жертовникові. 15 І каже до Балака: “Постій тут коло твого всепалення, а я піду назустріч Богові.” 16 Вийшов Бог назустріч Валаамові, вклав йому слова в уста й мовив: “Повернися до Балака та й повідаєш йому так.” 17 Повернувсь він до нього, аж ось той стоїть біля свого всепалення, і князі моавські з ним. Балак його й питає: “Що сказав Господь?” 18 І став той віщувати й мовив: “Устань, Балаку, слухай, припади вухом до мене, Ціпорів сину! 19 Бог не людина, то й не рече неправди, не чоловік він, то й не має чого каятись. Чи може ж він твердити, а ділом не ствердити? Чи може сказати, а не доказати? 20 Тож таке веління благовістити я мушу: він поблагословив, а я не відкличу. 21 Бо немає у Якова неправди, гріха на Ізраїлі немає. Госдодь, його Бог, із ним, величний володар у нім перебуває.

В усякому випадку Валаам говорить правду Балаку, не було ще за що проклинати Ізраїля. /Прим. М.Л./

22 Той Бог, що з Єгипту його вивів, – для нього він мов буйвіл сильний. 23 Немає в Якова, нема чарування, не знане в Ізраїлі ворожіння; свого часу буде провіщено Якову та Ізраїлю, що Бог творитиме. 24 Ось люд, що встає, неначе та левиця, що зводиться вгору, мов той лев; не ляже він перше, ніж пожере здобич та крови нап’ється з убитих.” 25 І каже Балак Валаамові: “Краще вже й не проклинай його. Але й не благослови!” 26 Відповів Валаам Балакові, кажучи: “Чи я ж тобі не казав, усе, що промовить Бог, я мушу зробити?” 27 Тоді Балак до Валаама: “Ходімо, візьму тебе ще в інше місце. Може ж, Богові буде вгодно, щоб ти прокляв мені його звідти.” 28 І взяв Балак Валаама з собою на верхів’я Пеора, що височить понад сухим степом. 29 І каже Валаам Балакові: “Споруди мені тут сім жертовників і споготов мені тут семеро бичків та семеро баранів.” 30 І зробив Балак, як сказав Валаам, і приніс бичка й барана на кожному жертовнику.

Числа, глава 24. Трете благословення Ізраїлеві через Валаама

1 Валаам же побачив, що Господеві вгодно поблагословити Ізраїля, тож не пішов він уже, як перед тим, назустріч віщуванням, а обернувсь обличчям до пустелі. 2 А підвівши Валаам очі, уздрів Ізраїля, що таборився за колінами; і зійшов на нього дух Божий, 3 і заходився він віщувати, мовивши: “Слово Валаама, сина Беора, слово мужа з одкритими очима; 4 слово того, що чув глагол Божий, що бачить видіння Всемогутнього, що падає і прозріває. 5 Що за красні, Якове, намети в тебе, – Ізраїлю, твої оселі! 6 Вони, немов луки, розкинулись, немов сади понад ріками, немов дуби, Господні садженці, немов оті кедри, що над водою. 7 Вода ллється з його відер і насіння його у воді обильній; могутніший, ніж Агаг, його володар, і царство його знесеться високо. 8 Той Бог, що з Єгипту його вивів, – для нього він мов буйвіл сильний. Тож пожере він народи йому ворожі, кості їхні поторощить, стрілами їх повбиває. 9 Лягає й спочиває мов той лев, мов та левиця, – хто ж бо його збудить? Благословен, хто тебе благословляє, і проклят, хто проклинає тебе.”

Тут Валаам вже перегинає, бо виводить жидів з під Закону Божого, робить з жидів завідомо непідсудних. Але ці слова Валаама є цікавими новаціями, “запасаймося попкорном”. /Прим. М.Л./

10 Запалав Балак гнівом на Валаама, сплеснув руками та й каже: “Проклясти ворогів моїх я покликав тебе, а ти ось утретє те тільки й робиш, що їх благословляєш. 11 Геть забирайся у свій край! Мав я на думці гарно тебе вшанувати, та ось Господь не судив тобі тую честь.” 12 А Валаам і каже до Балака: “Хіба ж я вже посланцям, що ти посилав був по мене, не сказав: 13 навіть якби Балак давав мені дім свій, повний срібла й золота, я не переступив би наказ Господній, не вчинив би щось добре чи лихе з власної волі, а сказав би те лише, що Господь до мене промовив.

Красиво лукавить Валаам…, Бог йому не казав робити жидів вищими від Закону Божого. /Прим. М.Л./

14 Та ось тепер, коли пускаюсь я в дорогу до мого народу, – ходи, об’явлю тобі, що народ отой зробить із твоїм у майбутньому.” 15 І заходився він віщувати, мовивши: “Слово Валаама, сина Беора, – слово мужа з одкритими очима; 16 слово того, який чує глагол Божий, який знає про задуми Всевишнього, який бачив видіння Всемогутнього, що і падає, і прозріває. 17 Бачу його, та не під теперішню пору; дивлюся на нього, та не зблизька. Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля, боки Моавові поторощить, і розгромить всіх синів Сета.

Це не важко було побачити Валааму. /Прим. М.Л./

18 Заволодіють вони Едомом, підпаде Сеїр під ворожу владу, – Ізраїль же зійде вгору. 19 Нащадок Якова панувати стане і знищить з міста те, що лишилось.” 20 І уздрів він Амалека й заходився далі віщувати, мовивши: “Хоч Амалек і первенець між народами, але загине він навіки.” 21 Далі добачив Кенія і знову почав віщувати: “Сильний твій осідок, гніздо твоє лежить на скелі. 22 Але Кеній загине, Ашур полонить тебе.” 23 І віщим нарешті духом промовив: “Ой горе тим, хто залишиться живий, коли Бог оте здійснить! 24 Припливуть від хеттитів судна, підіб’ють Ашура , підіб’ють Евера, тож так само й він навіки загине.” 25 Устав Валаам та й пішов собі й повернувся до свого краю. А й Балак пішов своєю дорогою.

“Горе тим хто залишиться живим”. Це вже щось апокаліптичне, про царство антихриста.., де “переможцями” будуть жиди (сомнище сатани). “…тож так само й він (Ізраїль) навіки загине”. А шо не так? Усе згідно Божого Закону. Ашур це мабуть скіфи, Евер це мабуть перси, а хетити це маьуть індіанці. /Прим. М.Л./

А тепер і опис першого плоду “благословення” Валаама, тобто після “дозволу” жидам грішити. Чтаємо наступну главу, 25, книги Числа /Прим. М.Л./:

Числа, глава 25. Розпуста в Ваал-ПеорІ 1-5; Пінхас-рятівник 6-9; нагорода йому 10-15; помста 16-18

1 Оселивсь Ізраїль у Шіттімі, тож запопався народ блудувати з дочками Моава. 2 Закликали вони його на жертви своїм богам, а народ споживав і поклонявся їхнім божищам. 3 Ваал-Пеорові піддавсь Ізраїль, тим то гнів Господній запалав на Ізраїля. 4 Господь сказав Мойсеєві: “Візьми всіх чільних у народі й повісь їх (на покуту) перед Господом проти сонця, щоб палючий гнів Господній перейшов.” 5 І наказав Мойсей суддям Ізраїля: “Кожен з вас нехай повбиває тих з-поміж ваших людей, що пристали до Ваал-Пеора.” 6 Та ось приходить один із синів Ізраїля й приводить до братів своїх якусь мідіянку, перед очі Мойсея і перед очі всієї громади синів Ізраїля, що плакали коло входу до намету зборів. 7 Побачив те Пінхас, син Єлеазара, сина Арона священика, тож устав він з-посеред громади, вхопив списа в руку, 8 пішов слідом за ізраїльським чоловіком у середину шатра й пробив їх обох, ізраїльтянина та жінку, у живіт. І відвернулася пошесть від синів Ізраїля. 9 А полягло вже було від неї 24 000. 10 Господь промовив до Мойсея: 11 “Пінхас, син Єлеазара, сина Арона священика, одвернув обурення моє від синів Ізраїля, ревнувавши за мою честь посеред них; тим я не вигубив синів Ізраїля у моїх ревнощах. 12 Тож об’яви: Ось я даю йому союз миру, 13 що буде йому та його потомству союзом віковічного священства за те, що ревнував за свого Бога й спокутував синів Ізраїля.” 14 А ймення вбитого ізраїльтянина, котрого прошито разом з мідіянкою, було Зімрі, син Салу; був він князь батьківського роду Симеоніїв. 15 А ім’я забитої жінки мідіянки було Козбі; була вона дочкою Цура, родоначальника одного з племен мідіянських. 16. Господь промовив до Мойсея: 17 “Киньтеся на мідіян та повбивайте їх, 18 вони бо по-ворожому вчинили, підступно обдуривши Пеором та Козбі, дочкою мідіянського царя, сестрою їхньою, вбитою під час мору з-за Пеора.” /Числа, глави 22-25/

Грішили жиди з моавитянками, а вбили мідіянку?… В Мойсея жінка також була мідіянкою. Щось тут не домовлено, як для мене, мабуть Господь похвалив Пінхаса за ліквідацію пропагандистки сомнища сатани, котра була надто успішною серед жидів, “благословенних” Валаамом, мабуть на сатанізм. “Богообраність” (найперше непідсудність і пріоритет прав) вона така…, чарівна; не одного вже в пекло спровадила.

Божий Закон про вбивць:

“11 …то виберете собі міста, щоб були вам містами захисту, щоб можна було туди втекти вбивці, який убив когось ненароком. 12 Міста оті будуть вам за непорушний притулок від месника, щоб убивця не загинув перше, ніж стане на суд перед громадою. 13 Міста ж, які ви призначите для того, будуть у вас-шість охоронних. 14 Три міста будуть потойбіч Йордану, а три у Ханаан-землі; то будуть міста захисту. 15 Для синів Ізраїля, для чужинця й для приходня, що перебуває між вами, будуть оті шість міст притулком, щоб можна було туди втекти кожному, хто б ненароком убив когось. 16 А коли він ударив когось залізним знаряддям так, що той помер, то він душогубець і, як душогубець, мусить бути покараний смертю. 17 Абож коли він ударив когось, кидавши каменюку, від якої можна загинути, так, що той помер, то він душогубець і, як душогубець, мусить бути покараний смертю. 18 Абож коли ударив когось чимсь дерев’яним, що ним можна вбити, і той помер, то він душогубець і, як душогубець, мусить бути покараний смертю. 19 Кровомесник сам може скарати душогубця; будь його десь зустріне, то сам може його вбити. 20 Коли хтось із ненависти штовхне когонебудь або навмисне кине щось на когонебудь так, що той помре, 21 або, ворогуючи, вдарить його рукою так, що той помре, то вбивця мусить умерти; він – душогубець; кровомесник може вбити душогубця, як тільки зустріне його. 22 Коли ж випадком, не ворогуючи, штовхне когонебудь або кине на когонебудь чимось не навмисне, 23 абож, не бачивши того, пустить на нього каменем, від якого можна вмерти, і коли той справді помре, а він же не ворогував з ним і не бажав йому зла, – 24 то нехай громада розсудить згідно з цими правилами між тим, хто вдарив, та кровомесником, 25 і вирятує вбивцю з рук кровомесника та поверне його назад до міста захисту, куди він був утік; він пробуде в ньому аж до смерти первосвященика, помазаного святим миром. 26 Коли ж убивця вийде за межі міста захисту, куди був утік, 27 і кровомесник зустріне його за межами міста захисту й уб’є його, він не буде винний; 28 бо вбивця мусить сидіти у своєму охоронному місті аж до смерти первосвященика, і лише по смерті первосвященика може повернутись у свою власну землю. 29 Ці веління будуть вам установою правосуддя для ваших потомків, де б вони не осілися. 30 Кожного, хто вб’є людину, після переслухання свідків, треба вбити; одного лише свідка не вистачає, щоб засудити когось на смерть. 31 Не прийматимете викупу за душогубця, який повинен умерти: він мусить умерти. 32 Не прийматимете викупу й за такого, хто втікши з міста захисту, хоче повернутися і жити у своїй землі перед смертю первосвященика. 33 Не допускайте, щоб осквернилася земля, де ви живете; кров бо оскверняє землю, і нічим не можна очистити землю від пролитої на неї крови, як тільки кров’ю того, хто кров пролив. 34 Не оскверняйте землю, на якій живете й серед якої живу я, бо я — Господь”. /Числа, глава 35/

9. Праведний цар Давид, розумний цар Соломон, благі наміри і дорога до пекла.

Потрібно визнати, після запрошення Ізраїля священиком Валаамом на територію прокляття і до праведного царя-приходька Давида, жиди успішно стримували поширення сатанізму у власному середовищі, бо була свобода і завжди знаходився герой, котрий зупинів поширення бісовщини. Тоді було багато хаосу і невдач, але життя таки загалом перемагало. Потім був помазаний на царство Савл, який невдовзі розчарував частину духовенства, бо поводив себе ще як отаман озброєного угрупування. Це на їх думку підривало авторитет монархії, і вони ще при житті царя Савла помазали таємно на царство іншого, героя-приходька Давида, тому що він був приходьком і вже би не зміг спілкуватися з народом Ізраїля як рівний з рівним. Був би “справжнім” царем. Хотіли як краще, але забули припис Божого Закону “Не управнений ти настановляти над собою якогось чужоземця, що не є з твоїх братів” /Второзаконня 17,15/ Власні вподобання поставили вище природи людини, створеної Богом.

Царство праведного Давида перемагало і розширювало свої кордони, але ізраїльтяни відчували себе чужими в цій країні, бо така природа людини, яка може терпіти насильство держави тільки під управлінням свого по крові. Держава це “інститут легітимного насильства”. Тому і йшли ізраїльтяни за усіма героями і аферистами, котрі обіцяли їм визволення від панування приходьків, а державний апарат царя Давида побільшував кількість приходьків у владі, навіть охорона праведного царя Давида стала виключно з приходьків, бо остерігався заколотів. Навіть сини царя Давида прагнули відмежуватися від приходька Давида і стати частиною народу Ізраїля. І праведний цар Давид не кривдив ізраїльтян, але голос крові є вишим доброти правителя. Кров це головний чинник в історії людства. Сомнище сатани, перебуваючи в глибокому підпіллі, відразу побачило в цареві-приходьку власного ситуативного і обєктивного союзника, і прагнуло подружитися з ним, але праведний Давид жорстко відкидав таку дружбу, зокрема і засобом меча. Але гнітюче середовище правління приходьків, ще і віруючих в Єдиного Істиного Бога, є поживним середовищем для поширення сатанізму.

Соломона також помазували на царство таємно, в оточенні приходьків, і вже потім про це оголосили ізраїльтянам, бо остерігалися заколоту. Царювання Соломона розпочалося з ліквідації його старшого брата, бо була загроза його царюванню. Потім Соломон попросив в Бога розуму, аби судити народ, і Бог дав йому розум. Царювання Соломона було красивим і славним, дивлячись зі сторони. Але воно було тяжким ярмом для Ізраїля, тому і просили вони в наступника Соломона, його сина Ровоама, “полекшити ярмо, а коли той відмовив то ізраїльтяни каменували Адоніраму, царського збирача податків. Царю Ровоаму вдалося втечи. “Так відпав Ізраїль від Давидового дому – аж по цей день” /1Царів 12,19/. Від Бога “так сталося” /1Царів 12,24/. Кров є важливішим чинником і від розуму.

Новий цар Ізраїлю “26 Єровоам думав собі: «Царство може повернутись назад до дому Давида. 27 Як цей народ ходитиме в Єрусалим приносити жертви в Господньому храмі, то серце народу повернеться знов до свого пана Ровоама, царя Юди, і вони уб’ють мене й прийдуть знов до Ровоама, царя Юди.» 28 І порадившись, цар зробив 2 золоті бички і сказав до народу: «Годі вам ходити в Єрусалим! Ось твій бог, Ізраїлю, що вивів тебе з землі Єгипетської.» 29 І поставив одного в Бетелі, а другого в Дані. 30 Та це довело до гріха; і став народ ходити в Бетел, та до другого у Дан. 31 Єровоам спорудив храм на узвишші і настановив священиків з простих людей, що не були з синів Леві, 32 і встановив свято на п’ятнадцятий день восьмого місяця, яке відповідало святові, що справлялося в Юдеї. Він сам виходив на жертовник, що спорудив у Бетелі, щоб жертвувати бичкам, яких зробив. Настановив також у Бетелі жерців для узвиш, що їх побудував.” /1Царів 12/

“21 Ровоам, син Соломона, царював в Юдеї. 41 рік було Ровоамові, як став царем, і 17 років царював він у Єрусалимі, в місті, що Господь вибрав з усіх колін Ізраїля, щоб там перебувало його ім’я. Матір його звалась Наама, аммонійка. 22 Юдеї чинили зло в очах Господніх своїми гріхами, яких допустились, довели його до гніву більше, ніж батьки їхні, 23 бо й вони зводили собі узвишшя, кам’яні стовпи й ашери скрізь по високих горбах і під усяким зеленим деревом. 24 Були і гієродулки у краю. Вони чинили всі гидоти тих народів, що Господь прогнав перед синами Ізраїля. 25 На п’ятому році царювання Ровоама двигнувся на Єрусалим Шішак, цар єгипетський, 26 і забрав скарби з храму Господнього і скарби з царського палацу. Забрав усе, забрав і всі золоті щити, що зробив був Соломон. 27 Замість них цар Ровоам зробив мідні щити і передав їх під догляд начальникам сторожі, що вартувала при вході в царський палац. 28 Кожний раз, як цар входив до Господнього храму, сторожа брала їх, а потім приносила назад у покої сторожі. 29 Решта дій Ровоама і все, що він чинив, записано в літописній книзі царів юдейських. 30 Увесь час була війна між Ровоамом і Єровоамом.” /1Царів 14/

Потім були і слова пророка Іллі: «Я палаю горливістю за Господа, Бога сил, бо сини Ізраїля покинули завіт твій, жертовники твої поруйнували і пророків твоїх лезами повбивали. Зоставсь я один, та вони намагаються й мене звести зо світу.» /1Царів 19,14/

10. Пророки про сонмище сатани.

Великмй пророк Єзекиїл (622-571 рр до Христа), був вбитий жидівським князем за критику ідолопоклонства, був привязаним до коней і розірваний, або, за іншими даними, був побитий камінням коліном Гада

Великий пророк Єремія (655-586 рр до Христа), був вбитий жидами.

Великий пророк Ісая (765- ), мученицьки був вбитий в часи царювання царя Юдеї Манасії

Великий пророк Даниїл (7-6 століття до Христа), дожив у Вавілоні до глибокої старості.

Пророк Авакум (650-590 рр.до Христа), обставини смерті точно невідомі.

Пророк Авдій (7-6 століття до Христа), обставини смерті точно невідомі.

Пророк Агей (6-5 століття до Христа), помер власною смертю.

Пророк Амос (8 століття до Христа), був вбитий сином царя Юдеї Амасії.

Пророк Захарія (5 століття до Христа), обставини смерті невідомі.

Пророк Йоіл (5 століття до Христа), обставини смерті невідомі.

Пророк Йона (9-8 століття до Христа), жив в Ніневії, там і помер.

Пророк Малахія (5-4 століття до Христа), помер в молодості, обставини смерті невідомі.

Пророк Міхей (8 століття до Христа),

Пророк Наум (8-7 століття до Христа), помер на 45 році життя, обставини смерті невідомі.

Пророк Осія (8 століття до Христа),

Пророк Софонія (7 століття до Христа),

Ісайя

“2 Слухайте, небеса, вважай, земле, бо Господь говорить: «Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене. 3 Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє.» 4 Ой, люде грішний, народе, придавлений беззаконням, кубло лиходіїв, розбещені сини! Покинули Господа, занедбали Ізраїлевого Святого, відступились назад від нього! 5 По чому вас іще бити, вас, що не перестаєте бунтуватися? Кожна голова хвора, кожне серце ослабло. 6 Від підошви на нозі до тім’я нема в ньому здорового місця: рани, синці, свіжі виразки, не вичищені, не перев’язані й не зм’якшені олією. 7 Земля ваша спустошена, міста ваші спалені вогнем, поля ваші у вас на очах чужинці пожирають: вони спустошені, як по знищенні Содому. 8 Зосталася дочка сіонська, немов у винограднику халупа, немов курінь на баштані, немов обложене місто. 9 Якби Господь сил не зоставив нам останку, були б ми, як Содом, були б схожі на Гомору. 10 Слухайте слово Господнє, князі содомські! Вважай на науку Бога нашого, народе гоморський!” /Ісайя 1/

“15 Коли ви простягаєте руки ваші, я відвертаю від вас мої очі. Навіть коли помножуєте молитви ваші, я їх не чую. Руки ваші повні крови.” /Ісайя 1/

“23 Князі твої – бунтарі й спільники злодіїв; усі на гостинці ласі, за дарунками так і женуться. Сироту вони не обороняють, а справа вдовиці до них не доходить.” /Ісайя 1/

“8 …язик їхній і діла їхні -проти Господа, і вони зневажають величний зір його. 9 Вираз їхнього обличчя проти них свідчить; вони явно, як Содом, про свій гріх розповідають, вони його не криють. Горе їм! Бо самі на себе зло накликають.” /Ісайя 3/

“8 Горе тим, що додають дім до дому та прилучують поле до поля, так що нема більш місця, і що живуть самі одні серед країни! 9 Ось як у мої вуха Господь сил поклявся: «Оті доми численні опустіють, доми великі й пишні будуть без мешканців.» 10 Десять паїв у винограднику дадуть лише барильце, а хомер зерна вродить ледве ефу.

11 Горе тим, що тільки но вставши вранці, женуться за напоями хмільними і що, розпалені вином, засиджуються аж до ночі! 12 Гарфа й гусла, бубон і сопілка та вино в них на бенкетах; а на діла Господні не вважають і вчинків рук його не бачать. 13 За те ж народ мій необачний потрапить у неволю; знатні його впадуть з голоднечі, а юрба гомінка згине від спраги. 14 Зате Шеол розтулив широко свою пельку і роззявив свою безмірну пащеку; і провалиться туди його слава та юрба гомінка й галаслива з усім, що в ньому веселиться. 15 Похилиться людина, смириться смертний, і очі гордих смиряться. 16 А Господь сил на суді вознесеться, і Бог, святий у справедливості, появить свою святість. 17 Пастись будуть ягнята, мов на пасовиськах; гладка худоба, козенята будуть руїни пожирати.

18 Горе тим, що тягнуть за собою кару воловими шнурами, а гріх -мов посторонком, що від возу; 19 що кажуть: «Нехай він поспішиться, нехай поквапиться із своїм ділом, щоб нам його побачити; нехай наблизиться, нехай прийде задум Святого Ізраїлевого, щоб нам про нього знати.»

20 Горе тим, що зло добром звуть а добро – злом; що з пітьми роблять світло, а зо світла – пітьму; що гірке роблять солодким, а солодке гірким!

21 Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед собою самими розумні!

22 Горе тим, що до пиття вина хоробрі й спритні у приправі упивних напоїв; 23 що за гостинець роблять винного правим, а правому відмовляють його права.” /Ісайя 5/

“1 Горе тим, що несправедливі видають закони, що пишуть приписи жорстокі, 2 щоб відправляти вбогих без правосуддя, щоб позбавляти права бідних у моїм народі, щоб з удовиць користь тягнути та сиріт обдирати, 3 І що ви чинитимете, як прийде кара, коли насуне погибель здалека? До кого вдастеся по допомогу? Де дінете ви скарби ваші? 4 І не залишиться вам нічого, хіба зігнутись поміж бранців та полягти між убитими.” /Ісайя 10/

“22 Бо хоча б у тебе, Ізраїлю, було народу, як піску в морі, то тільки останок навернеться. Призначено загладу, яку наведе справедливість. 23 Так! Призначену загладу Господь, Бог сил, довершить по всій землі.” /Ісайя 10/

“1 Горе гордому вінцеві п’яниць ефраїмських, вином перепитих, та зів’ялій квітці їхньої пишної вроди, що на вершку багатої долини!” /Ісайя 28/

“Священик і пророк хитаються від хмільних напоїв, вони у вині потопають; хиляться від хмільних напоїв, заточуються, коли видіння бачать, і спотикаються, коли присуди вирікають. 8 Тому столи скрізь повні блювотиння й посліду: нема чистого місця. 9 «Кого він хоче вчити знання? Кого на розум проповіддю наводити? Щойно відлучених дітей, які недавно від грудей відзвичаїлись? 10 Коли ж то він каже наказ за наказом, наказ за наказом, правило за правилом, правило за правилом, трошки сям, трошки там!» 11 Як так – він лепетанням губ, чужою мовою заговорить він до народу цього, 12 він, що до них сказав: «Ось відпочинок! Дайте знесиленому відпочити! Ось спокій!» Та вони слухати не схотіли. 13 Тоді буде до них слово Господнє: «Наказ за наказом, наказ за наказом, правило за правилом, правило за правилом, трошки сям, трошки там», – щоб вони на ходу горілиць упали, розбилися, заплутались, упіймались. 14 Слухайте ж слово Господнє, ви, глузливці, що правите народом цим у Єрусалимі! 15 Через те, що ви кажете: «Зо смертю ми союз уклали, вчинили ми з Шеолом угоду; коли бич згубний пройде, нас не досягне, бо ми з брехні зробили собі сховок, з неправди -захист» – 16 тому так Господь Бог каже: «Ось я кладу в основу камінь на Сіоні, випробуваний камінь, наріжний, цінний, закладений міцно; хто вірує, не похитнеться. 17 За мірило я візьму правило, за висок – справедливість. Град змете сховок брехні, і захист води змиють. 18 Скасований буде союз ваш із смертю, і ваша угода з Шеолом не встоїться, і коли бич згубний пройде, він вас розшматує. 19 Раз-у-раз, як буде проходити, він вас захопить; а буде проходити він щоранку, вдень і вночі. Єдино страх навчить вас.» 20 І ліжко буде занадто коротке, щоб простягнутися на ньому, і покривало занадто вузьке, щоб обгорнутись.” /Ісайя 28/

“13 І сказав Господь: «Через те, що цей народ устами тільки зближається до мене й губами тільки мене шанує, а серце своє віддалив від мене, і страх його передо мною – то лише вивчена заповідь людська, 14 тому я і далі творитиму з цим народом дивне диво й чудовину, щоб мудрість їхніх мудрих пропала й розуму не стало в їхніх розумників.» 15 Горе тим, що ховають глибоко свої задуми, щоб перед Господом їх затаїти, що чинять свої справи в темряві і говорять: «Хто нас побачить, хто взнає нас?»“ /Ісайя 29/

“1 Горе тобі, спустошнику, якого не спустошено! Зраднику, з яким по-зрадницькому не повелися! Коли скінчиш пустошити, то й тебе спустошать, і коли втомишся зраджувати, то й тебе зраджувати будуть.” /Ісайя 29/

Єремія

“3 Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Направте путі ваші й ваші вчинки, і я дам вам жити на цьому місці. 4 Не покладайтесь на слова оманні, а саме: Храм Господній! Храм Господній! Храм Господній! 5 Бо як ви цілковито направите путі ваші й учинки ваші, як будете чинити праведний суд мій між собою; 6 чужинця, сироту й удову не утискатимете, безвинної крови не проливатимете на цьому місці, й за чужими богами не ходитимете, собі на лихо, 7 тоді я дам вам жити на цьому місці, на землі, що я приділив батькам вашим на вічні віки. 8 Ось ви покладаєтесь на слова оманні, але воно вам не допоможе! 9 Як то? Ви крадете, вбиваєте, чужоложите, кривоприсягаете, кадите перед Ваалом, бігаєте слідом за чужими богами, що їх не знали, 10 а так приходите й стаєте передо мною в цьому домі, що носить моє ім’я, та й говорите: Ми у безпеці! – лише щоб далі коїти всі ці гидоти? 11 Чи не зробився в очах ваших дім цей, що носить ім’я моє, вертепом розбишак? Ось я, сам я це бачив, – слово Господнє!” /Єремія 7/

”1 «Того часу, – слово Господнє, – повикидають з їхніх гробів кості царів юдейських, кості князів їхніх, кості священиків, кості пророків та кості мешканців єрусалимських. 2 І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усім військом небесним, яких вони любили, яким служили, за якими ходили, яких шукали й перед якими припадали. Їх не збиратимуть і не ховатимуть: вони погноєм будуть на землі. 3 І волітимуть ліпше вмерти, а ніж жити, усі ті, що залишаться від цього ледачого гнізда, що зостануться по всіх місцях, куди я їх повикидаю, – слово Господа сил.” /Єремія 8/

“8 І як ви можете казати: Ми мудрі! Закон Господній з нами! Так, певно, але брехливе перо писак перетворило його на брехню. 9 Осоромились мудрі, збентежились і впіймались. Вони відкинули слово Господнє; яка ж там у них мудрість? 10 За те я віддам жінок їхніх іншим, поля їхні займанцям; бо від найменшого до найбільшого усі вони про наживу дбають. Пророки й священики – усі вони чинять обман. 11 Гоять рану народу мого легкодушно, кажучи: Мир! Мир! – коли миру немає. 12 Стидались би отакі гидоти коїти! Але вони й сорому ніякого не мають; не тямлять навіть, що то значить червоніти.” /Єремія 8/

“22 Так говорить Господь: «Хай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, хай не хвалиться сильний силою своєю, хай не хвалиться багатий своїм багатством. 23 Ні! Хто хвалиться, хай хвалиться тим, що розуміє і знає мене, що я – Господь, який творю милость і суд, і справедливість на землі; мені бо це довподоби, – слово Господнє. 24 Ось настануть дні, – слово Господнє, – і я покараю всіх обрізаних в їхньому необрізанні: 25 Юдею, Єгипет, Едом, синів Аммона та Моава, і всіх, що голять скроні, що живуть у пустині, всі бо ті народи й увесь дім Ізраїля необрізані серцем.»” /Єремія 9/

“1 Горе пастухам, що занапащують і розганяють овець моєї отари, – слово Господнє. 2 Тим то так говорить Господь, Бог Ізраїлів, до пастирів, що пасуть народ мій: «Ви порозганяли моїх овець, ви їх розполохали, а не наглядали за ними. Оце ж я скараю вас за ваші лихі вчинки, – слово Господнє! 3 Я позбираю останок моєї отари з усіх земель, куди повиганяв їх на їхні пасовиська, і будуть вони плодитись та множитись. 4 І поставлю над ними вівчарів, що їх пастимуть; і вже не будуть страхатись, ані боятись, і ні одна з них не загубиться, – слово Господнє.” /Єремія 23/

Єзекиїл
“7 Тим же то так говорить Господь Бог: Тому, що ви бунтуєтесь більш від поган, що навкруги вас, за установами моїми не ходите, законів моїх не виконуєте, ба й законів поган, що навкруги вас, не виконуєте, 8 тому ось що говорить Господь Бог: Ось я так само проти тебе: я виконаю проти тебе мій суд перед очима народів. 9 Учиню з тобою таке, чого не чинив іще ніколи й чого ніколи не чинитиму більше, – за всі твої мерзоти. 10 Тому батьки посеред тебе їстимуть власних дітей, а діти їстимуть своїх батьків. Я вчиню над тобою суд, я пущу ввесь останок твій на всі вітри. 11 Тому – клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога: За те, що ти осквернив мою святиню всіма гидотами твоїми й усіма мерзотами твоїми, я теж відкину тебе, і моє око не пожалує, і я не матиму милосердя. 12 Третина в тебе вимре від чуми й загине з голоду посеред тебе; третина поляже від меча навколо тебе, останню ж третину я пущу на всі вітри й добуду меча з піхви позад них. 13 Так довершиться гнів мій і вгамується моя на них досада, і я помщуся. Тоді зрозуміють, що то я, Господь, говорив у моїй горливості, як довершиться над ними моя досада. 14 Я вчиню з тебе пустку й наругу між народами, що навкруги тебе, і перед очима всіх перехожих. 15 Ти будеш наругою й посміховищем, пересторогою й жахом для народів, що навколо тебе, як я вчиню над тобою суд у гніві й досаді й у лютих карах, – це я, Господь, виповів це; 16 як пошлю згубні стріли голоднечі вам на погибель, бо я їх пошлю, щоб вас погубити, накину на вас голод і понищу в вас запаси хліба. 17 Пошлю на вас голоднечу й лютого звіря, що позбавить тебе дітей. Чума й кров завітають до тебе, і я наведу меч на тебе. Я, Господь, сказав це.»” /Єзекиїл 5/

“4 І сказав йому Господь: «Пройди посеред міста, посеред Єрусалиму, та й поклади знак на чолі в людей, що зідхають і сумують із-за всіх гидот, що діються посеред нього.» 5 А другим він сказав – так , що я чув: «Ідіте позад нього містом і бийте; нехай не жалує ваше око, не майте милосердя; 6 старого і хлопця, дівицю, малечу й жіноцтво вбивайте на смерть; а з тих же, що мають на собі знак, не руште нікого. Та починайте від моєї святині.» І почали вони від старших мужів, що були перед храмом. 7 Він сказав до них: «Оскверніть храм. Закидайте дворища трупом, а потім вийдете.» І вони вийшли і вбивали по місті. 8 Як вони били, зоставсь я один, упав на лице й закричав: «Ой Господи Боже! Невже ти вигубиш увесь останок Ізраїля, виливаючи твій гнів на Єрусалим?» 9 А він мені сказав: «Безбожність дому Ізраїля та Юди велика, вельми велика; країна повна крови, а місто повне насильства, бо вони кажуть: Покинув Господь країну, Господь не бачить. 10 Оце ж і моє око не пощадить, і я не помилую. Оберну їхні вчинки на їхню ж голову.»” /Єзекиїл 9/

“18 і скажи: Так говорить Господь Бог: Горе тим, що шиють стьожки для кожного суглобу на руках та роблять намітки на голову всякої величини, щоб ловити душі! Невже ви хочете переловити душі мого народу й врятувати власні? 19 Ви безчестите мене перед моїм народом за пригорщі ячменю та за шматок хліба, погублюючи душі, що не повинні вмирати, і обіцяючи життя тим, що не повинні жити, бо ви ошукуєте мій народ, що любить слухати брехні. 20 Тому ось що говорить Господь Бог: Ось я проти ваших стьожок, якими ви ловите душі, як пташок. Я позриваю їх у вас із рук і пущу на волю душі, що ви намагаєтесь упіймати, як птиці. 21 Я пороздираю ваші намітки і визволю народ мій з рук ваших, і вони не будуть більше здобиччю в руках ваших, і ви взнаєте, що я – Господь. 22 Тому, що ви засмучуєте серце праведника оманою, тоді як навіть я не завдав йому смутку, тому, що підбадьорюєте безбожного, аби не навернувся зо своєї поганої дороги, щоб жити, 23 ви не матимете більше пустих видінь і не будете більше віщувати. Я визволю народ мій з ваших рук, і ви взнаєте, що я — Господь.»” /Єзекиїл 13/

“2 «Сину чоловічий! Вистав перед очі Єрусалимові всі її гидоти, 3 скажи: Так говорить Господь Бог до Єрусалиму: Рід твій та походження – з Ханаан-краю. Батько твій – аморій, мати – хеттитка. 4 При народинах твоїх, тоді як ти на світ з’явилась, ні пупця тобі не обрізано, ні водою тебе не обмито, щоб була чиста, ні сіллю не натерто, ані в пелюшки не повито. 5 Нічиє око тебе не пожалувало, щоб із милосердя до тебе хоч одне щось із цього тобі зробити. Ні, тебе викинуто в поле, гидуючи тобою, коли ти народилась. 6 І йшов я мимо тебе й побачив, як ти вовтузилась у власній крові, і сказав тобі: Живи у твоїй крові, 7 рости, немов трава в полі. Ти виросла, зробилась великою й дійшла до прекрасної вроди. Позаокруглювались у тебе груди та й волосся виросло густо, тільки була ти гола, невкрита. 8 Я переходив попри тебе й уздрів, і ось видно було, що прийшла твоя пора любови. І я накинув полу одежі моєї на тебе й прикрив твою голизну. Я присягнув тобі; увійшов у союз з тобою, – слово Господа Бога, – і ти стала моєю. 9 Я викупав тебе в воді, обмив із тебе кров і намастив тебе олією. 10 Я одягнув тебе в гаптовану одежу, обув тебе в сап’янці, підперезав тебе вісоном і вкрив тебе шовком. 11 Я прикрасив тебе оздобами, надів тобі на руки обручки, а на шию намисто. 12 Я дав тобі каблучку до носа, і кульчики до вух і пишний вінець тобі на голову. 13 Ти розкошувала в золоті й у сріблі, одіж твоя була – вісон, шовк і гаптована тканина. Питльованою мукою, медом і олією ти годувалась. Прекрасною ти стала, хоч би й у цариці. 14 І слава твоя пронеслась проміж народами з-за твоєї вроди, бо вона (врода) була досконала величчю, яку я поклав на тебе, – слово Господа Бога. 15 Ти ж, покладаючись на твою вроду й послуговуючись твоєю славою, запопалася блудувати, і щедро блудувала з кожним перехожим. 16 Ти вживала твою одежу, щоб робити з неї собі узвишшя барвисті, та й на них блудувала. 17 Ти взяла прикраси твої з мого золота й мого срібла, що я був дав тобі, і наробила собі з них чоловічих подоб, щоб блудувати з ними. 18 Ти взяла твою гаптовану одежу й нею їх покрила; мою олію й мій ладан ти перед ними поклала. 19 Та й хліб мій, що я був дав тобі, питльовану муку, олію й мед, якими я годував тебе, усе те ти поклала перед ними, на приємний запах їм, – слово Господа Бога. 20 Ти взяла твоїх синів і твоїх дочок, що мені була породила, і принесла їх їм у жертву, щоб вони їх споживали. Чи ж то не досить тобі було блудування твого? 21 Ти різала моїх дітей, ти віддавала їх їм, проводивши їх через вогонь, на честь їм. 22 І при всіх твоїх гидотах та блудодійствах. ти й не згадала про час твоїх молодощів, як була гола й невкрита, вовтузилась у власній крові. 23 А після всіх твоїх злочинів – о горе, горе тобі! – слово Господа Бога, – 24 ти спорудила собі кубло, зробила собі узвишшя на всякому майдані. 25 На кожному роздоріжжі споруджувала собі узвишшя, сквернила твою вроду й розставляла ноги для кожного перехожого, помножуючи твої блудійства. 26 Ти блудувала з єгиптянами, сусідами твоїми, кремезними тілом; ти множила твої блудодійства, щоб довести мене до гніву. 27 І ось простяг я мою руку і зменшив твої посілості, й видав тебе на потіху твоїх ненависниць, дочок філістимлянських, що й самі червоніли від твоєї розпусної поведінки. 28 Ти блудувала з синами Ашшура, та й того не було тобі досить. Блудувала, та не насичувалась. 29. Ти помножила твої блудодійства з крамарським краєм, із Халдеєю, та й тим не наситилась. 30 Яке ж мало бути втомлене твоє серце, – слово Господа Бога, – як ти все те коїла, вчинки сороміцької блудниці! 31 Як ти споруджувала собі кубло на кожному роздоріжжі й робила собі узвишшя на кожному майдані. Однак, ти не була звичайною блудницею, – бо ти нехтувала їхньою платнею, 32 лише жінкою-перелюбкою, що замість свого мужа – чужих приймала. 33 Блудницям дають дарунки; ти ж сама давала гостинці твоїм полюбовникам, і підкуповувала їх, аби звідусіль приходили до тебе на твої блудодійства. 34 Із тобою, у твоїй розпусті, навпаки було, ніж як то діється з іншими жінками; бо за тобою не бігали, як за блудницею, лише ти сама платила, тобі ж плати не давали. Отака розбещена ти була! 35 Тому, блуднице, послухай слова Господнього. 36 Так говорить Господь Бог: За те, що ти оголювала свій сором і тілом світила розпусно до твоїх полюбників та до твоїх гидких бовванів, за те, що ти їм віддавала кров дітей твоїх, 37 за все те я позбираю любовників твоїх, що тобі були довподоби, усіх тих, з якими ти любилася, разом із тими, що їх ти ненавиділа; я їх зберу звідусіль проти тебе, і оголю тебе перед ними, і вони побачуть твій сором. 38 Я судитиму тебе судом, що на жінок чужоложниць і кроворозливниць, і приведу на тебе гнів мій і мої ревнощі. 39 Я видам тебе їм у руки, і вони знесуть твоє кубло і зруйнують твої узвишшя, зірвуть із тебе одіж, відберуть твої прикраси та й покинуть тебе голою та невкритою. 40 Потім нашлють на тебе юрбу, поб’ють тебе камінням і порубають своїми мечами. 41 Вони спалять вогнем твої будови і зроблять над тобою суд на очах багатьох жінок. Я покладу край твоєму блудуванню, і ти не платитимеш за розпусту вже більше. 42 Зжену на тобі моє обурення, і відступляться від тебе мої ревнощі, і вгамуюсь, і не гніватимусь більше. 43 За те, що ти не спогадала про дні твоїх молодощів, дратувала мене всіма тими вчинками, я оберну твої вчинки на твою ж голову, – слово Господа Бога. Хіба ти не чинила блудодійства на додаток до всіх твоїх мерзот? 44 Ось кожен, хто приповідками говорить, скаже про тебе: Яка мати, така й доня. 45 Ти, дочка, вдалась у твою матір, що покинула свого чоловіка й своїх дітей. Ти – сестра твоїх сестер, що покинули своїх чоловіків і своїх дітей. Мати ваша – хеттитка, батько ваш – аморій. 46 Старша сестра твоя – це Самарія з дочками своїми, що живе ліворуч від тебе, а менша сестра твоя, – що живе праворуч від тебе – це Содом із своїми дочками. 47 Ти не тільки їхніми дорогами ходила та їхні гидоти витворяла, – ти зіпсувалась гірш від них усіма вчинками твоїми. 48 Клянусь, як от живу я – слово Господа Бога: Твоя сестра Содом із дочками не чинила такого, як ти з твоїми дочками чинила. 49 Ось який був злочин Содому, сестри твоєї: гординя, ненажерливість, безжурне ледарство. Такі були її злочини та її дочок. Бідному й злиденному вони не помагали. 50 Вони залишилися й заходилися чинити мерзоти супроти мене, а я, побачивши те, їх відкинув. 51 Самарія не нагрішила й половини того, що ти нагрішила. Ти намножила більше гидот, ніж вони, і ти виправдала твою сестру всіма мерзотами, що їх ти натворила. 52 Неси ж і ти твій сором, ти, що заступалася за твоїх сестер. Твоїми гріхами, від яких ти змерзенніла більше від них, ти їх виправдала. Стидайся ж і ти й неси твій сором, бо ти виправдала твоїх сестер! 53 Я відновлю їх! Я відновлю Содом із дочками. Я відновлю Самарію з її дочками, я відновлю тебе посеред них, 54 щоб ти несла твій сором і стидалась усього того, що коїла, коли їх потішила. 55 Сестра твоя Содом з дочками своїми повернуться до попереднього свого стану, і Самарія з дочками своїми повернеться до попереднього свого стану, і ти з дочками твоїми повернетесь до попереднього вашого стану. 56 Чи ж не була сестра твоя Содом у тебе на устах поговіркою за часу гордощів твоїх, 57 ще перед тим, як об’явилась ганьба твоя? Так як ти тепер стала предметом погорди в дочок сирійських та всіх, що навколо них, та в дочок філістимлянських, що тебе з усіх боків зневажають! 58 Злочин твій і твої гидоти – ти понесеш їх, – слово Господнє. 59 Так бо говорить Господь Бог: Я вчиню з тобою, як ти чинила, зневаживши присягу й порвавши союз зо мною. 60 Та я спогадаю про союз мій із тобою за днів молодощів твоїх і встановлю з тобою союз віковічний. 61 Ти спогадаєш про твою поведінку й засоромишся, коли я візьму твоїх сестер, старших і менших від тебе, і дам їх тобі за дочок, – та не з моєї умови з тобою. 62 Я встановлю з тобою мій союз, і ти взнаєш, що я, – Господь, 63 щоб ти згадала й засоромилась, і не посміла більш зо стиду й уст відкрити, як я прощу тобі все, що ти коїла», – слово Господа Бога.” /Єзикиїл 16/

“10 Як же він породить сина розбишаку, що проливає кров, і чинить якийсь із тих гріхів, 11 яких (батько) сам не чинив – їсть м’ясо з кров’ю, жінку ближнього безчестить, 12 гнітить убогого та нещасного, здирства чинить, застави не звертає, до бовванів підводить очі, коїть гидоти, 13 на лихву позичає, бере відсотки, – чи ж такому жити? Ні, він не буде жити! Він учинив усі ті мерзоти, – він мусить умерти: кров його на ньому буде. 14 Як же породить сина, і син бачить усі гріхи, що чинить його батько, бачить, але сам їх не чинить, 15 на горах не їсть, очей до бовванів дому Ізраїля не підводить, жінки ближнього свого не безчестить, 16 нікого не утискає, застави не бере, здирства не сподіює, вбогому дає хліба, нагого одежею вкриває, 17 стримує руку від кривди, не бере лихви й відсотків, виконує мої закони, ходить у моїх заповідях, – такий не вмре за батьківські провини; ні, він буде жити. 18 Батько його, за те, що тіснив жорстоко, що чинив здирства, та коїв усяке лихо і серед свого народу, – той мусить умерти за свої провини. 19 Але ви скажете: Чому син не несе кривди батька? Тому, що син чинить за законом і по правді, пильнує всі мої установи й виконує їх, – тому він і житиме. 20 Той, хто згрішив, той мусить умерти. Син за провину батькову не буде відповідати, батько за провину сина не буде відповідати. Праведність зостанеться з праведним, а гріховність із грішником. 21 Коли ж злий відвернеться від усіх своїх гріхів, яких накоїв, і буде пильнувати всі мої установи, чинити за законом та справедливістю, – він буде жити, не вмре. 22 Усі переступи, що їх учинив, не буде пригадувано йому більше; за свою справедливість, що чинив, він буде жити.” /Єзекиїл 18/

“15 Я підняв мою руку проти них у пустині й заприсягся, що не приведу їх у землю, яку їм призначив, – у землю, що тече молоком та медом, оздобу над усіма землями; 16 за те, що вони відкинули мої установи, у заповідях моїх не ходили і суботи мої осквернили, бо серце їхнє було прив’язане до бовванів. 17 Та моє око зглянулось на них, щоб їх не губити, і я не винищив їх дощенту в пустині. 18 Я говорив до їхніх синів у пустині: Слідом ваших батьків не ходіте, установ їх не заховуйте й бовванами їхніми не поганьтесь. 19 Я – Господь, Бог ваш: у моїх заповідях ходіте, мої установи зберігайте та виконуйте.” /Єзекиїл 20/

“6 Ось князі ізраїльські в тебе, кожен щосили кров проливав. 7 Батька й матір зневажають у тебе, чужинця кривдять посеред тебе, сироту й удовицю гноблять у тебе. 8 Святині мої ти зневажаєш, суботи мої осквернюєш. 9 Обмовці були в тебе на те, щоб пролити кров. По горах їдять у тебе, посеред тебе коять злочинства. 10 Сором батьків відкривають у тебе, нечисту в спливі насилують у тебе. 11 Той грішить з жінкою ближнього свого, той опоганює розпустою свою невістку, а той знечещує в тебе свою сестру, дочку батька свого. 12 У тебе беруть підкуп, щоб проливати кров; ти береш лихву й відсотки, ти обдираєш твого ближнього насильно, мене ж ти забув, – слово Господа Бога. 13 Та ось я накладу руку на твою (незаконну) наживу, що ти нажив, і на кров, що ллється у тебе. 14 Чи ж видержить твоє серце, чи будуть, міцні твої руки, як я почну мою. працю проти тебе? Я – Господь сказав це і зроблю. 15 Я тебе розсію між народами, розвію тебе по чужих землях, покладу край нечистоті, що в тебе.” /Єзекиїл 22/

“1 «Ти ж, сину чоловічий, пророкуй проти Гога й скажи: Так говорить Господь Бог: Ось я проти тебе, Гогу, верховний князю мешехський і тувальський. 2 Я заверну тебе й поведу тебе, і виведу тебе з крайньої півночі, і приведу тебе на ізраїльські гори. 3 Я зламаю лук у лівій руці в тебе, і виб’ю стріли з правої руки в тебе. 4 Ти упадеш на горах ізраїльських, ти й усі твої ватаги, з народами, що з тобою. Я віддам тебе на здобич хижому птахові, усякому пернатому та польовому звірю. 5 В чистому полі поляжеш, бо я сказав – слово Господа Бога. 6 Я пошлю вогонь на Магога і на безжурних мешканців островів, і вони взнають, що я – Господь. 7 Я явлю моє святе ім’я серед мого народу Ізраїля, і не дам більше неславити моє святе ім’я, і взнають народи, що я – Господь, святий в Ізраїлі. 8 Ось це буде і станеться, – слово Господа Бога; ось той день, що я казав про нього. 9 Тоді мешканці міст ізраїльських вийдуть і спалять зброю, малі й великі щити, луки й стріли, булави і списи: на сім років матимуть чим палити, 10 Не будуть носити дров з поля, ні рубати по лісах, а палитимуть саму тільки зброю. Вони будуть грабувати своїх грабіжників і обдирати своїх обдирачів -слово Господа Бога. 11 Того часу я призначу Гогові славне місце на гробовище в Ізраїлі, в Аварім-долині, на схід від моря; вона перетинає дорогу перехожим. Там поховають Гога та всю його гомінку юрбу, і прозвуть її Долиною гомінкої юрби Гога.” /Єзекиїл 39/

Даниїл

“1 «Третього року царювання царя Валтасара з’явилось мені, Даниїлові, видіння після того, що з’явилось було мені раніше. 2 Бачив я у видінні, – а був я, коли його бачив, в Сузах-замку, що в Елам-країні, – бачив я у видінні, ніби був я коло ріки Улаю. 3 Підвів я очі й дивлюся, аж ось стоїть один баран над рікою; в нього два роги, високі роги, але один вищий від другого, і вищий виріс навпісля. 4 І бачив я, як той баран бив рогами на захід і на північ і на південь, і ніякий звір не міг устоятися проти нього, й ніхто не міг визволитися з його лабет; він робив, що хотів, і став великим. 5 Отже, коли я уважно придивлявся, аж ось від заходу козел надходить зверху по всій землі, не доторкаючися землі, і в того козла видко було ріг між очима. 6 Він підійшов до барана, який мав два роги й якого я бачив, як він стояв над рікою, – і кинувся на нього шаленою силою. 7 Я бачив, як він, наблизившись до барана, розлютився на нього й вдарив його, і зламав у нього обидва роги, і не мав баран сили встоятися проти нього; повалив він його на землю й розтоптав його, і не було нікого, хто б міг визволити барана з його лабет. 8 Козел став дуже великим, і коли він став сильним, зламався великий ріг, а замість нього виросли чотири інші, звернені за чотирма вітрами неба. 9 Від одного з них виріс другий, маленький ріг, що став незмірно великим, на південь, на схід і на славний край. 10 І піднявся аж до небесного воїнства й скинув на землю частину воїнства й зір, і розтоптав їх. 11 Він піднявся аж до начальника воїнства й забрав у нього повсякчасну жертву й перевернув місце його святині, 12 тож на повсякчасну жертву був покладений гріх, і правду кинуто на землю; він учинив так, і йому пощастило. 13 І я почув, як один святий говорив, а другий святий сказав тому, який говорив: Докіль триватиме видіння про скасовану повсякчасну жертву, про гріх руїнницький, поставлений там, і святиню та потоптане небесне воїнство? 14 А той йому: Аж до двох тисяч трьох сот вечорів та ранків; тоді святиня ввійде в свої права. 15 І сталось, коли я, Даниїл, дивився на те видіння й намагався його збагнути, аж ось передо мною став хтось, хто мав вигляд мужа. 16 І я почув від середини Улая людський голос, що скричав, промовлявши: Гавриїле, витлумач йому видіння. 17 І він приступив до того місця, де я стояв; та як прийшов він, то я злякався й упав ниць, а він промовив до мене: Зрозумій, чоловічий сину, що видіння – для часу кінця. 18 Як же він говорив до мене, лежав я непритомний обличчям до землі, але він доторкнувся до мене й поставив мене на рівні ноги, 19 і мовив: Ось я показую тобі, що буде наприкінці гніву, бо видіння стосується до часу, призначеного для кінця. 20 Баран, що ти бачив, з двома рогами, це царі мідянський та перський. 21 А козел кудлатий – це цар грецький, великий же ріг, що межи очима в нього, це цар перший. 22 А що він зламався й що замість нього виросли чотири інші, – це означає, що четверо царств повстане з його народу, але вони не матимуть такої сили, яку він мав. 23 А наприкінці їхнього царства, коли грішники довершать міру, настане цар зухвалий, хитрий. 24 Сила його буде велика, і він накоїть спустошень дивовижних; і що робитиме, йому поведеться, – він вигубить потужних і народ святих. 25 На святих він розум свій спрямує, і підступ у його руці буде здійснюватись; він загордіє своїм серцем і зненацька вигубить багато людей. Він устане проти Князя над князями, але й зламаний буде – не рукою людською.” /Даниїл 8/

“21 І встане на місце його жалюгідний, якому не віддадуть царської почести, але він прийде зненацька й підступами захопить царство. 22 Війська будуть цілковито розгромлені перед ним, будуть розбиті, а й один з вождів союзу. 23 Уже на самім початку союзу з ним він буде віроломний, рушить у похід і візьме гору з малим народом. 24 Він увійде несподівано в родючі частини країни й учинить те, чого не чинили його батьки, ні батьки його батьків; порозкидає їм здобич, луп та багатства, куватиме свої задуми проти твердинь, але лише на деякий час. 25 Він, на чолі великого війська, підійме свою силу й серце проти південного царя, і південний цар виступить на війну з великим і незміренно сильним військом, але не встоїться, бо проти нього куватимуть лихі задуми. 26 І власне ті, що їдять ласощі з його столу, занапастять його; військо його розсиплеться, і багато тяжко поранених поляже. 27 Щож до двох царів, то серце їхнє буде нахилене до злочинів, і вони за одним столом говоритимуть один одному брехні, але ніщо не пощастить, бо кінець відкладено ще до призначеного часу. 28 І він повернеться у свій край з великим багатством, і серце його буде проти святого союзу; він діятиме проти нього й повернеться у край свій. 29. Призначеного ж часу він знов піде на південь, але тим другим разом не буде так, як першим. 30 Кіттімські кораблі вийдуть проти нього, й він, утративши відвагу, повернеться, розлютиться на святий союз і діятиме проти нього; він повернеться назад і поновить свою увагу до тих, що покинули святий союз. 31 Загони, що він вишле, будуть там стояти, і вони осквернять святиню й твердиню, скасують повсякчасну жертву й поставлять гидоту страшенну. 32 Він спокусить лестощами зрадників союзу до відступства, люди ж, які знають свого Бога, стоятимуть твердо й діятимуть. 33 Розумні з народу навчать багатьох, хоч і поляжуть від меча, від вогню й будуть полонені та грабовані. 34 Як будуть падати, то матимуть деяку допомогу, і багато попристає до них, але нещиро. 35 Деякі з розумних поляжуть на те, щоб їх випробувати, очистити й вибілити аж до часу кінця, бо це триватиме ще до призначеного часу. 36 Цар той буде чинити, що захоче; нестиметься високо, стане великим понад усіх богів, та й проти Бога богів буде говорити нечувані речі, й матиме щастя, доки не довершиться гнів; бо що призначено, те здійсниться. 37 Та й про богів своїх батьків він не думатиме ані про улюбленого бога жінок, ані про якогобудь бога, бо нестиметься понад усе. 38 Замість того він буде почитати бога твердинь; бога, якого не знали його батьки, він буде почитати золотом та сріблом, дорогоцінним камінням та дорогими речами, 39 І діятиме проти укріплених твердинь за допомогою чужого бога; тих, що його визнають, він осипле почестями, дасть їм владу над багатьма й землю їм роздасть у нагороду. 40 Та під час закінчення південний цар ударить на нього. Північний же цар на нього кинеться з колісницями, кіннотою і багатьма кораблями, і нападе на країни й повінню розпросториться в них і пройде далі. 41 Він увійде в славну землю, і поляжуть десятки тисяч, але оці врятуються від його руки: Едом, Моав та цвіт синів Аммона. 42 Він простягне свою руку на країни, і Єгипетський край не спасеться; 43 заволодіє скарбами золота й срібла та всіма дорогими речами Єгипту; лівійці та етіопці підуть за ним. 44 Але поголоски зо сходу й з півночі його злякають, і він виступить у великій лютості, щоб занапастити й вигубити багато людей. 45 Він порозпинає намети свого палацу між морем та славною святою горою, й тоді дійде до свого кінця, і ніхто йому не допоможе.»” /Даниїл 11/

Міхей

“5 А все воно за Якова провину і за гріхи дому Ізраїля. Яка ж та Якова провина? Хіба не Самарія? Який гріх дому Юди? Хіба не Єрусалим? 6 Тому зроблю з Самарії звалище в полі; місце, щоб там садовити виноградник. Скочу її каміння у долину, й оголю її основи. 7 Всі ідоли її будуть розбиті, усі її заробітки будуть вогнем спалені, усі її кумири розіб’ю на скалки; вона бо назбирала їх заробітками блудниці, і вони стануть знов заробітками блудниці. 8 Над цим буду ридати-голосити, буду ходити босий-голий; немов шакали, буду вити і склиглити, неначе струсі. 9 Бо її рана невигойна, вона сягає аж до Юди, дійшла аж до воріт народу мого, до Єрусалиму. 10 Не сповіщайте про це в Гаті, не голосіте гірко, у Бет-Леафрі у поросі качайся. 11 Пройди в голизні й соромі, о мешканко Шафіру! Вона не вийшла, мешканка Цаанану. Плач у Бет-Ецелі візьме у вас місце його постою. 12 Як їй надіятись на щастя, тій, що живе у Мароті? Лихо бо від Господа зійшло аж до воріт Єрусалиму.” /Міхей 1/

“1 Горе тим, що замишляють беззаконня і чинять зло на своїх ложах! Вони, як лиш засвітає ранок, його коять, бо мають в себе в руках силу. 2 Нив забажають – і їх грабують; будинків – і їх віднімають. Загарбують людину з її домом, чоловіка разом з його спадщиною. 3 Тому Господь так каже: «Ось я задумую на рід цей лихо; від нього ви не зможете відхилити ший ваших, і не здолаєте ходити просто, бо то буде лихий час.» 4 Того часу на вас укладуть приповідку, і гірким плачем будуть плакати та промовляти: «Зруйновано нас з усім! Частку мого народу він міняє; як він її від мене усуває! Замість поля наші повернути, він їх ділить. 5 Тому не буде у вас нікого, хто б кидав на пай жереб у громаді Господній.» 6 «Не проповідуйте», – проповідують. «Нехай не проповідують цього! Ганьба нас не осягне!» 7 Дім Якова говорить: «Хіба у Господа терпець урвався? Хіба такі його вчинки? Хіба слова його добра не чинять тому, хто праведно діє?» 8 Та мій народ устає вже здавна, немов ворог. Ви ж із жупаном здираєте й сорочку з тих, що приходять тихо, що й гадки про війну не мають. 9 Жінок мого народу ви проганяєте з їхніх домів милих; у дітей їхніх геть берете мою честь навіки. 10 Уставайте і йдіть геть: бо це не край спочинку, – через нечистоту, що вас руйнує руїною тяжкою. 11 Якби з’явився якийсь вітрогон і брехню придумав: «Я буду про вино вам і напої проповідувати»! – він став би проповідником цього народу.” /Міхей 2/

“1 І я сказав: – Слухайте ж, голови Якова й князі дому Ізраїля! Чи ж не належиться вам знати справедливість, – 2 вам, що ненавидите добро й любите зло; вам, що здираєте з них шкіру й тіло з костей їхніх, 3 і що їсте народу мого тіло й лупите з них шкіру та ламаєте їхні кості й кришите їх, наче в горщику, немов у казані м’ясо? 4 Тоді до Господа будуть взивати, та він не відповість їм; обличчя своє на той час від них сховає, тим, що лихі їхні вчинки. 5 Так говорить Господь проти пророків, що його народ обманюють, що, поки мають що зубами гризти, мир віщують, а тим, хто не дає їм у рот нічого, війну проголошують. 6 Тому ніч буде вам замість видіння, і темрява – замість вгадування. Сонце зайде над пророками, і день над ними потемніє. 7 І тоді засоромляться видющі, і застидаються ворожбити; усі вони покриють собі губи, бо не буде від Бога відповіді. 8 Я ж повний сили, духу Господнього, і справедливости й потуги, щоб виповісти Яковові його переступ та Ізраїлеві гріх його. 9 Слухайте ж, голови дому Якова й князі дому Ізраїля! Ви, що бридитеся справедливістю і викривляєте усе праве; 10 ви, що будуєте Сіон кров’ю, Єрусалим – злочином. 11 Проводирі його судять за гостинці, його священики вчать за плату, пророки його вгадують за гроші, та ще й на Господа здаються, кажучи: «Хіба Господь посеред нас не пробуває? На нас біда не прийде!» 12 Тому то, через вас, Сіон буде розораний, як поле, а Єрусалим стане звалищем, гора ж, де храм, – горою, вкритою лісом.” /Міхей 3/

“1 Горе мені, бо я став, мов останні літні плоди, немов той виноград по винозборі: ані однієї ягідки, щоб з’їсти, ані однієї спілої вчасно смокви, яких прагну. 2 Побожні зникли з краю, нема між людьми справедливих; на кров усі роблять засідки; один на одного сіті закидає. 3 До зла їхні руки спритні; князь вимагає, суддя чинить розправу за хабар, вельможа виявляє свої забаганки, правдою крутить. 4 Найліпший з них, неначе тернина, найправедніший – немов пліт з колючок. День, оповіщений твоїми вартовими, – твоя кара – настає; тепер прийде на них тривога. 5 Не довіряйте другові, на приятеля не звіряйтесь, ба й перед тією, що лежить на твоїм лоні, стережи двері уст твоїх. 6 Бо син батька зневажає, дочка повстає на матір, невістка на свекруху, і кожному його домашні – вороги. 7 Я ж на Господа буду споглядати, надіятись на Бога мого спасіння, і мій Бог мене почує.” /Міхей 7/

Авакум

“2 І відповів мені Господь і мовив: «Запиши видіння і вирізьби його виразно на таблицях, щоб у бігу можна було прочитати. 3 Бо це видіння – на означений час. Воно віщує про кінець, і не обмане; та хоч би й забарилось, ти його жди: воно бо збудеться напевно, не спізниться.» 4 Ось воно бундючне, воно нещире – його серце; а праведний з віри своєї буде жити. 5 Яке ж воно зрадливе, те багатство! Втрачає голову й спокою не має чоловік, що роззявляє, немов пекло, свою пельку, що немов смерть, завжди ненаситний, що загортає до себе всі народи, всі племена загарбує собі. 6 Хіба вони не складуть усі про нього приповідку, глумливу загадку проти нього, і не скажуть: «Горе тому, хто накопичує те, що йому не належить, і хто себе обтяжує заставами?» 7 Хіба не встануть притьмом твої позикодавці, не збудяться, не будуть торгати тебе? Ти станеш їх здобиччю!

8 Тому, що ти народів безліч грабував, усі, що зосталися з народів, тебе ограбують: за людську кров пролиту, за насильства над краєм, над містом та всіма тими, що живуть у ньому. 9 Горе тому, хто лихі здирства чинить для свого дому, щоб на висоті гніздо для себе звити, щоб забезпечити себе від кігтів лиха. 10 Ти вигадав ганьбу твоєму домові; вигублювавши багато народів, накликав гріх на свою душу. 11 Бож і каміння зо стін буде кричати, сволоки з риштування будуть їм відповідати. 12 Горе тому, хто будує місто в крові, хто засновує город на злочині! 13 Хіба ж то від Господа сил, що народи для вогню працюють, що люди трудяться надармо? 14 Бо земля сповниться знанням Господньої величі, як води вкривають море.

15 Горе тому, хто своїх сусідів напуває, хто наливає їм отрути, доки не уп’ються, щоб голизну їхню оглядати! 16 Стидом наситився ти замість слави! Пий же й ти та покажи твій сором! Повернеться до тебе кубок Господньої правиці, ганьба впаде на твою славу! 17 Насильства бо, яких зазнав Ливан, тебе окриють, і знищення тварин тебе злякає – за людську кров пролиту, насильства над землею, над містом і всіма тими, що живуть у ньому.

18 Яка користь із кумира, що його вирізьбив майстер, з вилитої подоби, з брехливого вчителя? Щоб майстер, що його виробляє, покладавсь на нього та виробляв німих кумирів? 19 Горе тому, хто промовляє до дерева: «Прокинься!» «Вставай!» – до каменя німого. Чи ж він може навчитися? Таж він оббитий золотом і сріблом, і духу ніякого в собі не має. 20 А Господь у храмі святому своєму, – мовчи перед ним, уся земле!” /Авакум 2/

Софонія

“1 Слово Господнє, що надійшло до Софонії, сина Куші, сина Гедалії, сина Амарії, сина Єзекії, за часів юдейського царя Йосії, сина Амона. 2 «Я вигублю цілком усе з обличчя землі, – слово Господнє. 3 Я вигублю людину й скотину, вигублю птаха в небі й рибу в морі, спокуси разом із злими, викоріню з обличчя землі людину, – слово Господнє. 4 Я простягну руку мою проти Юдеї і проти всіх мешканців Єрусалиму. Я викоріню з цього місця те, що зосталось від Ваала, навіть ім’я жерців разом з єреями; 5 і тих, що на покрівлях припадають перед воїнством небесним, і тих, що припадають, що кленуться Господеві, та й Малкомом кленуться, 6 і тих, що відвертаються від Господа, і тих, що не шукають Господа й про нього не питають.» 7 Замовкни перед Господом Богом, бо близько день Господній, Господь бо приготував жертву і посвятив своїх запрошених. 8 І буде в день Господньої жертви: я покараю князів і синів царських, і всіх тих, що вдягаються у чужоземну одіж. 9 Я скараю того дня всіх, що через поріг скачуть, що наповнюють дім свого Владики насильством і шахрайством. 10 І буде в той день, – слово Господнє, – крик голосний піде від Рибної Брами, лемент з Нового Міста, з горбів страшенний гуркіт. 11 Ой, голосіть, мешканці Мектешу, бо згинуло все купецтво, пропали всі, хто важать срібло! 12 І того часу буде: я обшукаю Єрусалим зо світлом і покараю тих, що задубіли на своїм виннім осадку, і що говорять у своїм серці: «Господь ані добра, ні зла не чинить!» 13 Тому багатство їхнє піде на розграбунок, а їхні доми на руйнування. Доми збудують вони, та жити в них не будуть; насадять виноградники, але вина не будуть з них пити. 14 Господній день великий близько! Близько, надходить вельми швидко! О голос у день Господній! Навіть сміливець тоді кричатиме гірко! 15 День гніву – день той, день смутку й печалі, день нищення і руйнування, день темряви і мряки, день хмари й густої пітьми, 16 день сурми та бойового крику проти твердинь-міст та проти башт високих. 17 Я наведу на людей лихо; вони, немов сліпі, ходитимуть, бо проти Господа згрішили. Кров їхня розіллється, як порох; тіла їх стануть гноєм. 18 Ані їхнє срібло, ні золото їхнє не зможуть їх урятувати в день Господнього гніву; а вогонь його горливий пожере всю землю, бо він кінець учинить, кінець жахливий усіх землі мешканців.” /Софонія 1/

“1 Горе бунтівничому, сплюгавленому місту, що утискає. 2 Воно голосу не слухалося, науки не приймало, на Господа не покладалось, до свого Бога не наближалось. 3 Князі його посеред нього – рикаючі леви, судді його – вовки степові, які до ранку не матимуть що гризти. 4 Його пророки чванливі й зрадливі, священики його святе осквернили, закон зґвалтували. 5 Господь посеред нього – справедливий, неправди він не чинить. Щоранку суд свій він на світ виводить, його ніколи не бракує, – та нечестивий сорому не знає. 6 Я вигубив народи, зруйновано їхні башти; зробив безлюдними я вулиці їхні, ніхто ними не ходить; спустошено міста їхні, нема людей, немає мешканців.” /Софонія 3/

Малахія

“1 «Нині ж для вас, священики, ось яка осторога: 2 Коли ви не послухаєте й не приймете собі до серця, щоб дати славу імені моєму, – говорить Господь сил, – то я пошлю на вас прокляття, і проклену благословення ваші! Ба, вже їх проклинаю, бо ви не берете собі того до серця. 3 Ось я зламаю вам рамено і кину вам у лице покидьком, – покидьком святкових жертв ваших, – і викинуть вас разом із ним. 4 І зрозумієте, що я послав до вас цю осторогу, щоб мій союз був з Леві, – говорить Господь сил. 5 А той союз мій з ним був життя і щастя, і я дав йому їх, – союзом остраху, тож він мене боявся, і мого імени страхався. 6 Наука правди була на устах у нього, несправедливости не було на губах у нього; він у мирі й правоті ходив передо мною, і багатьох він відвернув від беззаконня. 7 Бо уста священика мають берегти науку, і з уст його люди очікують повчання, бо він – ангел Господа сил. 8 Ви ж відступили від дороги і багатьох привели до занепаду в законі, і повалили союз із Леві, – говорить Господь сил. 9 Тому і я вас видав на зневагу та на погорду перед усім народом, оскільки ви моїх доріг не пильнували і в ділах закону дивились на особу. 10 Чи не один у всіх нас Батько? Чи не один Бог сотворив нас? Чому ж ми одне одному ламаєм віру, сквернивши союз батьків наших? 11 Юда ламає віру, й гидота діється в Ізраїлі та в Єрусалимі; бо Юда осквернив Господа святиню, яку він любить, і взяв собі за жінку дочку чужого бога. 12 Нехай Господь викорінить того, хто так чинить, – того, хто кличе, і того, хто відповідає з Якова наметів, і того, хто офіру Господеві сил приносить. 13 Ви ще й таке робите: ви покриваєте сльозами жертовник Господній, – риданням та стогнанням, -бо він не хоче більш дивитись на приноси, приймати їх радо з рук ваших. 14 А ви ще й кажете: Чому? Та тому, що Господь був свідком міде тобою та жінкою твого юнацтва, яку ти зрадив, дарма, що то твоя подруга й твоя законна жінка. 15 Хіба він не створив їх як одну істоту, що має тіло й дух у собі? Чого ж шукає ця одна істота? – Потомства від Бога. Майте ж до вашого життя пошану, інехай ніхто не зраджує жінки юнацтва свого. 16 Бо мені осоружний розвід, – говорить Господь, Бог Ізраїля, – і той, хто насильством покриває свою одіж, – говорить Господь сил. Майте ж до вашого життя пошану, і не поводьтеся зрадливо. 17 Ви Господа втомили вашими словами, та ще й питаєте: Чим ми його втомили? – Та тим, що кажете: Кожний, хто чинить зло, добрий в очах Господніх, він до таких ласкавий, – або: Де Бог правосуддя?” /Малахія 2/

11. Часткова ліквідація сонмища сатани за пророка Єлісея

“9. Єгу 1-13; він убиває Йорама 14-26; Ахазію 27-29; та Єзавель 30-37

1 Пророк Єлисей покликав одного з пророчих учнів і сказав йому: “Підпережись, візьми з собою цю посудину з олією та й іди у Рамот гілеадський. 2 А як прийдеш туди, розшукай там Єгу, сина Йосафата, сина Німші; й увійшовши до нього, візьми його з-серед його товариства й поведи в окрему світлицю. 3 Потім візьмеш посудину з олією й виллєш йому на голову та й скажеш: Так говорить Господь: Я помазую тебе царем над Ізраїлем. Опісля відчини двері й тікай, не гайся.” 4 І пішов хлопець (що теж був пророком) у Рамот гілеадський. 5 Прийшов він туди саме, як військові отамани засідали, та й каже; “Маю щось тобі сказати, отамане.” Єгу спитав: “Кому з усіх нас?” Той відповів: “Тобі, отамане!” 6 Встав Єгу й ввійшов у хату. Той же вилив йому олію на голову й сказав: “Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Помазую тебе царем над Господнім народом, над Ізраїлем. 7 Ти виб’єш дім Ахава, твого пана, і я відомщу кров слуг моїх пророків і кров усіх слуг Господніх, пролляту з руки Єзавелі. 8 Увесь дім Ахава загине. Я викоріню в Ахава чоловіків і рабів, і вільних в Ізраїлі. 9 Я зроблю з домом Ахава те, що з домом Єровоама, сина Навата, та з домом Вааси, сина Ахії. 10 Єзавель же жертимуть пси на полі за Єзреелом. Ніхто її не поховає.” І відчинив двері й утік. 11 Вийшов Єгу до слуг свого пана, а ті його питають: “Чи все гаразд? Чого той несамовитий приходив до тебе?” Він відповів їм: “Ви ж знаєте того чоловіка й його балачки!” 12 Ті ж кажуть: “Хитрощі! Скажи бо нам.” І відповів він: “Так і так сказав мені, говорячи: Так говорить Господь: Помазую тебе царем над Ізраїлем.” 13 Тут узяли вони притьмом кожен свою одежу та й вистелили під ним на голих сходах, і засурмили й загукали: “Єгу – цар!” 14 Єгу, син Йосафата, сина Німші, вчинив змову проти Йорама. Йорам же з усім Ізраїлем обороняв Рамот гілеадський проти Хазаела, арамійського царя, 15 але повернувся був Йорам цар у Єзреел, щоб вигоювати рани, які завдали йому арамії, як воював з Хазаелом, арамійським царем. Єгу сказав: “Якщо ви зо мною, не дозвольте нікому втекти з міста й оповістити про це в Єзреелі.” 16 І сів Єгу на колісницю та й поїхав у Єзреел, де лежав Йорам і куди прийшов був Ахазія, юдейський цар, щоб навідатись до нього. 17 Вартовий же, що стояв на башті в Єзреелі, побачив відділ Єгу, що наближався, і звістив: “Я бачу відділ!” І повелів Йорам: “Візьми одного верхівця та пошли назустріч, щоб спитав, чи все гаразд?” 18 Поїхав верхівець йому назустріч та й каже: “Цар повелів спитати: Чи ви з мирним задумом?” А Єгу відповів: “Що тобі до миру? Іди за мною.” Вартовий звістив: “Посланець доїхав до них, та не вертається.” 19 Тоді послано другого верхівця. Цей прибув до них і каже: “Так питає цар: Чи ви з мирним задумом?” А Єгу відповів: “Що тобі до миру? Іди за мною!” 20 Вартовий звістив: “Доїхав до них, та не вертається, а їзда схожа на їзду Єгу, сина Німші, бо жене, немов навіжений.” 21 І повелів Йорам: “Запрягайте!” І запрягли йому колісницю. Виїхав Йорам, ізраїльський цар, і Ахазія, юдейський цар, кожен на своїй колісниці. Виїхали вони назустріч Єгу й здибали його на полі Навота з Єзреела. 22 Як тільки Йорам побачив Єгу, спитав: “Чи з миром Єгу?” Цей відповів: “Який тут мир, покіль твоя мати творить розпусту та без кінця відьмує?” 23 Тут Йорам смикнув віжками назад і втік, кликнувши до Ахазії: “Зрада, Ахазіє!” 24 Та Єгу нап’яв лука, стрілив Йорамові між плечі, так що стріла пройшла йому крізь серце, і він поваливсь у своїй колісниці. 25 Тоді Єгу сказав Бідкарові, своєму осаулові: “Візьми, кинь його на поле Навота, езреелія. Пригадай собі, як ми вдвох їхали собі раз за його батьком Ахавом і як Господь вирік на нього такий засуд: 26 Чи ж я не бачив учора крови Навота і його синів? Вирок Господній: Я відплачу тобі на цьому ж полі. Вирок Господній! Візьми ж і кинь його на поле, за словом Господнім.” 27 Побачив те Ахазія, юдейський цар, і втік дорогою на Бет-Гагган, але Єгу гнався за ним і повелів; “І цього вбийте на колісниці!” І поранили його на схилі гори Гур, що коло Ївлеаму; він утік у Мегідо й вмер там. 28 Слуги його привезли його на колісниці в Єрусалим і поховали з батьками в його гробі в Давидгороді. 29 Ахазія став царем над Юдою в одинадцятому році Йорама, сина Ахава. 30 Єгу прибув у Єзреел. Довідавшись про це, Єзавель підмалювала собі очі, прикрасила голову й стала виглядати у вікно. 31 Як же в’їздив Єгу у ворота, вона сказала: “Чи все гаразд із Зімрі, душогубом свого пана?” 32 Єгу глянув на вікно й каже: “Хто зо мною, хто?” І два чи три скопці глянули вниз до нього. 33 Він сказав: “Скиньте її вниз!” Ті скинули її вниз, і кров з неї побризкала мур і коней, і Єгу переїхав через неї. 34 Ввійшовши ж, їв і пив, а потім повелів: “Догляньте тієї проклятущої та поховайте її, бо то царська дочка.” 35 Як же пішли її ховати, не знайшли з неї нічого, крім черепа, ніг і рук. 36 Повернувшись, донесли йому; він же сказав: “Це ж воно й є, оте слово, що Господь сказав був через свого слугу пророка, Іллю тішбія: На полі в Єзреелі пси жертимуть тіло Єзавелі. 37 Труп Єзавелі буде на полі в Єзреелі, неначе гній, так що ніхто не скаже: Це Єзавель.”

1. Єгу, цар над Ізраїлем, убиває синів Ахава 1-17; поклонників Ваала 18-36

1 Було ж у Ахава 70 синів у Самарії. Єгу написав листи і розіслав У Самарію до ізраїльських князів, До старшин та до опікунів синів Ахавових. В них стояло: 2 “Як прийде лист цей до вас, що маєте при собі синів вашого пана, його колісниці, його коней, міста-твердині й зброю, 3 то глядіть добре, хто найліпший і найпорядніший із синів вашого пана, й посадіть його на престолі його батька й воюйте за дім вашого пана.” 4 Вони ж дуже злякались і кажуть: “Коли два царі не встояли проти нього, то як ми встоїмо?” 5 От і головний над палацом, начальник міста, старші й опікуни послали до Єгу сказати: “Ми твої слуги, ми зробимо все, що нам скажеш, ми не наставимо ніякого царя. Роби, що тобі здається добрим.” 6 Тоді Єгу написав до них другого листа, де стояло: “Коли ви за мене й коли хочете бути мені слухняні, то візьміть голови синів вашого пана й приходьте завтра о цій добі до мене в Єзреел.” Синів же царських було 70 чоловік, а були вони в значних міста, які їх виховували. 7 Як прийшов до них цей лист, узяли вони царських синів та й постинали всіх 70, повкладали голови їхні у коші й послали їх йому в Єзреел. 8 Посланець прийшов і звістив його: “Принесено голови царських синів.” Він повелів: “Складіть їх у дві купи при вході в браму аж до ранку.” 9 Рано-вранці вийшов він, став і каже до всього народу: “Ви безвинні. Я вчинив змову проти мого пана й убив його. Хто ж повбивав оцих усіх? 10 Знаєте ж, що ані одне слово Господнє, що Господь сказав проти дому Ахава, не впаде на землю; Господь виповнив те, що сказав був через свого слугу Іллю.” 11 І вибив Єгу всіх, що були зостались із дому Ахава в Єзреелі, усіх його значних, його знайомих і його жерців, так що ні один не лишився. 12 Потім рушив він і пішов у Самарію. Подорозі, коло пастушого Бет-Екеду, 13 наткнувсь Єгу на братів Ахазії, юдейського царя, й спитав: “Хто ви такі?” Ті відповіли: “Ми брати Ахазії й прибули розвідатись про здоров’я царських синів та синів цариці.” 14 І повелів: “Хапайте їх живцем!” І схопили їх живцем, і повбивали – 42 чоловіка – коло криниці Бет-Екед. Не пощадив з них ані одного. 15 Пішов він звідти й здибав Йонадава, сина Рехава, що йшов йому назустріч, і, привітавшись із ним, спитав його: “Чи твоє серце таке щире з моїм серцем, як моє серце з твоїм серцем?” Йонадав відповів: “Так!” – “Коли так, дай руку!” І подав той свою руку, й Єгу посадив його до себе на колісницю 16 й каже: “їдь зо мною, побачиш мою горливість до Господа.” І повіз його у своїй колісниці. 17 Прибувши ж у Самарію, вибив усіх, що ще зостались були з дому Ахава в Самарії, до цілковитої заглади, за словом, що Господь сказав був до Іллі. 18 Потім скликав Єгу увесь народ і сказав до нього: “Ахав служив Ваалові замало. Єгу служитиме йому багато більше. 19 Поскликайте ж до мене усіх пророків Ваала, усіх його вірних та всіх його жерців – усіх до одного! – бо хочу принести велику жертву Ваалові; кого не буде, тому смерть!” Єгу ж удався до хитрощів, щоб вигубити поклонників Ваала. 20 Він повелів: “Скличте святкові збори на честь Ваала.” І скликали. 21 Єгу розіслав посланців по всьому Ізраїлю, й посходились усі поклонники Ваала; не осталось ні одного, щоб не прийшов. Ввійшли вони в храм Ваала, так що він був повний від одного кінця до другого. 22 Єгу сказав наглядачеві за одежою: “Принеси одежу для всіх поклонників Ваала.” Той приніс для них одежу. 23 Тоді Єгу ввійшов з Йонадавом, сином Рехава, у храм Ваала й сказав поклонникам Ваала: “Шукайте добре, дивіться, чи нема тут між вами когось із слуг Господніх, бо тут мають бути лише одні поклонники Ваала.” 24 І приступили, щоб приносити жертви й всепалення. Єгу ж поставив знадвору 80 чоловік з наказом: “Коли хтось попустить утекти комусь із тих людей, що я вам видаю в руки, той накладе за нього власною головою.” 25 Скінчивши ж приносити всепалення, Єгу повелів вартовим і осаулам: “Входьте, січіть, щоб ні один не втік!” І вони постинали їх лезом меча. Вартові й осаули повалили на землю стовпи у храмі Ваала і, продершись у саму середину храму Ваала, 26 витягли звідти священні стовпи Ваала й спалили, 27 а потім зруйнували й храм Ваала та зробили з нього нечисте місце аж по цей день. 28 Так викорінив Єгу Ваала з Ізраїля. 29 Однак же гріхів Єровоама, сина Навата, якими той увів у гріх Ізраїля Єгу не відцурався – від золотих бичків у Бетелі й у Дані. 30 Господь сказав до Єгу: “За те, що ти добре виконав те, що мені довподоби, й розправився з домом Ахава у всьому точно за моєю думкою, потомки твої до четвертого покоління сидітимуть на престолі Ізраїля.” 31 Та Єгу не дбав про те, щоб ходити всім серцем у законі Господа, Бога Ізраїля; не відцурався гріхів Єровоама, в які цей увів Ізраїля. 32 З того часу розпочав Господь обтинати Ізраїля; Хазаел бив його по всіх границях 33 на схід від Йордану, і забрав увесь Гілеад-край, землю гадіїв, рувимлян та манассіян, від Ароеру на Арнон-потоці аж до Гілеаду й Башану. 34 Решта дій Єгу і все, що він чинив, і всі його подвиги записані у літописній книзі царів ізраїльських. 35 І спочив Єгу зо своїми батьками, і поховано його в Самарії. На місце його став царем син його Йоахаз. 36 Царював же Єгу над Ізраїлем у Самарії 28 років.

1. Аталія – юдейська цариця 1-3; змова Єгояди 4-20

1 Як же довідалась Аталія, мати Ахазії, що її син умер, устала вона й вигубила всю царську родину. 2 Але Єгошева, дочка царя Йорама, а сестра Ахазії, взяла Йоаса, сина Ахазії, і потай вивела його з-поміж царських синів, що мали бути вбиті; вивела його разом з його мамкою у спальню та й сховала від Аталії, і так його не вбито. 3 Так він пробув при ній, схований у Господньому храмі, 6 років, тим часом, як Аталія царювала над краєм. 4 У сьомому році послав Єгояда за сотниками каріїв і за вартовими й провів їх до себе в Господній храм. Він уклав з ними змову, заприсяг їх у Господньому храмі й показав їм царського сина. 5 І дав їм такий наказ: “От що ви зробите: Третина вас, що приходить у суботу вартувати при царському палаці, 6 третина, що у брамі Сур, і третина, що стереже ворота вартових, стануть на варту при храмі; 7 а дві частини з вас, тобто усі, хто виходять на службу в суботу, стануть на варту при Господньому храмі коло царя. 8 Ви обступите царя навколо, кожен із зброєю в руках. Хто протиснувся б у ряди, тому смерть. Ви будете при царі, як він виходитиме й як входитиме.” 9 Зробили сотники точно так, як їм наказав священик Єгояда. Кожен узяв своїх людей, що приходили в суботу й відходили в суботу, і прийшли вони до священика Єгояди. 10 Священик роздав сотникам списи й щити царя Давида, що були в Господньому храмі. 11 І поставали вартові, кожен із зброєю в руках, від правого до лівого боку храму, лицем до жертовника і до храму, навкруги царя. 12 Тоді Єгояда вивів царського сина, поклав на нього вінець і царські ознаки, проголосив його царем і помазав його. Ті ж плескали в долоні й гукали: “Нехай живе цар!” 13 Почувши гуки людей, Аталія пішла до народу в Господній храм, 14 і бачить – стоїть цар на підвищенні, за звичаєм, а співаки й сурмачі при Царі і весь народ із сіл веселиться й сурмить у сурми. І роздерла Аталія одежу на собі й скрикнула: “Змова! Змова!” 15 Та священик Єгояда повелів сотникам, тим, що були над військом, і сказав їм: “Виведіть її з двору (святині), а хто за нею піде, того убийте мечем!” – бо сказав був священик: “Не треба вбивати її в Господньому храмі.” 16 Ті наклали на неї руки, і як вона ввійшла через кінський вхід у царський палац, там її й убито. 17 Єгояда уклав умову між Господом, царем і народом, щоб цей був народом Господнім; (також і між царем та народом). 18 Увесь народ краю пішов до храму Ваала й зруйнував його; він розбив на друзки жертовники його та ідолів, а Маттана, жерця Ваалового, вбив перед жертовником. Священик (Єгояда) приставив сторожу до Господнього храму. 19 Потім узяв сотників, каріїв і всіх людей краю, і вони привели царя з Господнього храму й увійшли через ворота вартових у палац. І сів Йоас на царському престолі. 20 Увесь народ був веселий, і місто заспокоїлось. Аталію ж убито мечем у царському палаці.” /2 Царів 9-11/

12. Часткова ліквідація сонмища сатани в Юдеї в часи царя Йосії. Вбивство Йосії. Відродження сонмища сатани і окупація Юдеї.

“22. Цар Йосія 1-3; книги Закону 4-11; пророчиця Хулда 12-20

1 Йосії було 8 років, як став царем, і царював він 31 рік в Єрусалимі. Мати його, дочка Адаї, з Боцкату, звалась Едіда. 2 Він чинив те, що Господеві було довподоби; ходив у всьому дорогою Давида, предка свого, не відступав від неї ні праворуч, ні ліворуч. 3 На вісімнадцятому році царя Йосії послав цар писаря Шафана, сина Ацалії, сина Мешуллама, в Господній храм, з наказом: 4 “Іди до первосвященика Хілкії, нехай він перелічить гроші, принесені в Господній храм, що сторожі при храмовім порозі зібрали від народу, 5 і нехай передадуть їх наглядачам робітників, що працюють у Господньому храмі, а ці нехай роздадуть їх робітникам у Господньому храмі на направу зіпсованого в храмі: – 6 теслям, каменярам, мулярам та й на закуп дерева й тесаного каміння до направи храму. 7 Не вимагайте від них рахунку з грошей, переданих до їхніх рук, бо вони орудують чесно.” 8 Первосвященик Хілкія сказав писареві Шафанові: “Я знайшов книгу Закону в Господньому храмі.” І подав Хілкія Шафанові книгу, і той читав її. 9 Потім повернувся писар Шафан до царя й доніс йому про справу, кажучи: “Слуги твої зібрали гроші, що знайшлись у храмі, і передали їх наглядачам робітників, що при Господньому храмі.” 10 Далі писар Шафан оповів цареві: “Священик Хілкія дав мені книгу.” І Шафан читав її перед царем. 11 Почувши слова книги Закону, цар роздер на собі одежу. 12 І повелів він священикові Хілкії, Ахікамові, синові Шафана, Ахборові, синові Міхаї, писареві Шафанові й Асаї, царському урядовцеві: 13 “Йдіть, спитайте Господа за мене й за народ і за всю Юдею щодо слів цієї книги, що знайдено, бо великий має бути гнів Господній, що запалав на нас за те, що батьки наші не слухали цієї книги й не робили усього того, що там написано.” 14 І пішов священик Хілкія з Ахікамом, Ахбором, Шафаном та Асаєю до пророчиці Хулди, жінки Шаллума, сина Тікви, сина Хархаза, що доглядав одежу, – жила ж вона в Єрусалимі, в другій дільниці, -і розмовляли з нею. 15 Вона їм відповіла: “Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Скажіть чоловікові, що послав вас до мене: 16 Так говорить Господь: Ось я наведу лихо на це місце й на його мешканців; всі ті слова, що в книзі, яку читав юдейський цар. 17 Тому що вони покинули мене й кадили іншим богам, щоб гнівити мене усіма вчинками своїх рук, запалав гнів мій проти цього місця – і не погасне. 18 Цареві ж юдейському, що послав вас спитати Господа, ось що скажіть: Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Слова, що ти чув, здійсняться. 19 Але тому, що твоє серце зворушилося й ти впокорився перед Господом, почувши те, що я висказав проти цього місця й проти його мешканців, що стануть жахом і прокляттям для інших, тому, що ти роздер на собі одежу й плакав передо мною, і я теж вислухав тебе, – слово Господнє, – 20 і, власне, тому я прилучу тебе до твоїх батьків; ти зійдеш у твій гріб у мирі й очі твої не побачать усього того лиха, що я наведу на це місце.” І вони принесли цареві відповідь.

1. Релігійне відновлення 1-28

1 Тоді цар послав скликати до себе всіх старших юдейських і єрусалимських. 2 І пішов цар у Господній храм, а з ним всі юдейські мужі й усі єрусалимські мешканці, й священики, й пророки, й увесь народ, від малого до великого, і прочитав перед ними голосно всі слова з книги союзу, що знайдено в Господньому храмі. 3 Цар став на підвищенні й заключив союз перед Господом, зобов’язуючись ходити слідом за Господом і пильнувати його заповіді, накази і його установи з усього серця й з усієї душі, виконувати слова союзу, написані в цій книзі. Увесь народ прийняв союз. 4 І повелів цар первосвященикові Хілкії й нижчому священикові та сторожам при порозі винести з Господнього храму ввесь посуд, зроблений для Ваала, для Ашери й для всього війська небесного. Він спалив його за Єрусалимом, на полях Кедрон, а попіл з нього вивіз у Бетел. 5 Він скасував жерців, що завели були юдейські царі і що кадили на узвишшях, по юдейських містах і по єрусалимських околицях, а й тих, що кадили Ваалові, сонцеві, місяцеві, сузір’ям і всьому війську небесному. 6 Повелів винести Ашеру з Господнього храму за Єрусалим, у Кедрон-долину, і спалити в Кедрон-долині, і розтоптати на порох, а порох той розкидати по гробах простого люду. 7 Зруйнував кімнати розпусників, що були в Господньому храмі, де жінки ткали завіси для Ашери. 8 Далі привів усіх священиків із юдейських міст і знечестив узвишшя, де ці священики кадили, від Геви до Версавії, і зруйнував узвишшя посвячене козлам, що було при вході у ворота Єгошуї, міського голови, ліворуч, коли входити через ворота в місто. 9 Однак ті священики узвиш не сходили на Господній жертовник у Єрусалимі, хоч їли неквашений хліб посеред своїх братів. 10 Він знечестив і Тофет, що в Бен-Гінном-долині, щоб ніхто більш не проводив свого сина чи дочку через вогонь на честь Молоха. 11 Уусунув коней, що юдейські царі поставили були на честь сонця при вході в Господній храм, коло кімнати скопця Натан-Мелеха, у Парварімі; колісниці ж сонцеві спалив вогнем. 12 Жертовники на даху горішньої світлиці Ахаза, що їх зробили були юдейські царі, і жертовники, що їх зробив був Манассія в обох дворах Господнього храму, цар зруйнував, розбив їх, а порох з них кинув у Кедрон-потік. 13 Узвишшя перед Єрусалимом, на південь від Оливної гори, що побудував був Соломон, ізраїльський цар, Астарті, гидоті сидонській, і Кемошеві, гидоті моавській, та Молохові, мерзоті аммоніїв, цар знечестив; 14 порозбивав кам’яні стовпи, порубав ашери й наповнив місце, де вони були, людськими кістками. 15 Та й жертовника, що був у Бетелі, і висоту, що побудував Єровоам, син Навата, який увів Ізраїля в гріх, і того жертовника й узвишшя він зруйнував, розбив їх каміння і стер на порох, і спалив Ашеру. 16 Дивлячись навкруги себе, побачив Йосія гроби, що були на горі, і послав позабирати з тих гробів кості, і спалив їх на жертовнику, і так знечестив його, за словом Господнім, що виповів був Божий чоловік, коли Єровоам стояв при жертовнику під час свята. 17 Далі спитав Йосія: “Що то за пам’ятник, що я там бачу?” Міські люди йому відповіли: “Це гріб Божого чоловіка, що прийшов був з Юдеї й прорік ті речі, що ти вчинив над бетелівським жертовником.” 18 І повелів Йосія: “Лишіть його, нехай ніхто не торкає його костей!” Так його кості й зостались цілими разом з кістьми пророка, що приходив із Самарії. 19 Йосія усунув також усі будівлі на узвишшях по самарійських містах, що побудували були ізраїльські царі, щоб гнівити Господа. Він зробив з ними те саме, що зробив у Бетелі. 20 Усіх жерців узвиш, які були там, він повбивав на жертовниках і палив на них людські кості. Потім повернувсь у Єрусалим. 21 Цар дав такий наказ усьому народові: “Святкуйте Пасху в честь Господа, Бога вашого, як написано у цій книзі союзу.” 22 Такої Пасхи не було святковано від часів, коли судді правили Ізраїлем і за весь час ізраїльських царів та юдейських царів. 23 Аж; на вісімнадцятому році царя Йосії святковано таку Пасху на честь Господа в Єрусалимі. 24 Йосія викорінив також викликачів мертвих і знахурів, домовиків, бовванів і всі ті гидоти, що можна було побачити в Юдейській землі й у Єрусалимі, щоб увійшли в силу слова закону, написані в книзі, що найшов у Господньому храмі священик Хілкія. 25 Перед ним не було такого царя, як він, що обернувся б з усього серця, з усієї душі й з усієї сили до Господа, повнотою за законом Мойсея, та й після нього не було такого, як він.” /2 Царів, 22-23/

“26 Однак же, Господь не скасував свого палкого гніву, що ним роз’ярився був проти Юди за всю ту досаду, якої йому завдав Манассія. 27 Господь постановив: “Юду теж я усуну з-перед мого обличчя, як усунув Ізраїля; я відкину це місто, Єрусалим, що я був вибрав, і храм, що про нього я був сказав: Там буде моє ім’я.”

28 Решта дій Йосії, й усе, що він чинив, записане у літописній книзі юдейських царів. 29 За його часів вирушив фараон Нехо, єгипетський цар, на допомогу асирійському цареві на Ефрат-ріку. Цар Йосія вийшов йому назустріч, але Нехо вбив його, ледве його побачив. 30 Слуги повезли його мертвого на колісниці з Мегідо; вони привезли його в Єрусалим і поховали в його гробі. Тоді люди взяли Йоахаза, сина Йосії, помазали його й зробили його царем на місце його батька. 31 Було Йоахазові 23 роки, як став царем, і царював він 3 місяці в Єрусалимі. Мати його, дочка Єремії, з Лівни, звалась Хамутала. 32 Він чинив те, що було Господеві не довподоби, цілком так, як робили його батьки. 33 У Ріалі, у Хамат-країні, фараон Нехо, скинув його з царства в Єрусалимі, і наклав на землю данину – 100 талантів срібла й талант золота. 34 Фараон Нехо зробив царем Еліякима, сина Йосії, замість батька його Йосії, і перемінив ім’я його на Йоакима, а Йоахаза взяв і відвів у Єгипет, де він і вмер. 35 Йоаким дав фараонові срібло й золото, але мусів був розцінити землю, щоб виплатити фараонові гроші, яких цей домагався. Від кожного, як кого оцінувано, брав він срібло й золото, щоб дати фараонові Нехо. 36 Було Йоакимові 25 років, як став царем, і царював він 11 років у Єрусалимі. Мати його, дочка Падаї, з Руми, звалася Зевіда. 37 Він чинив те, що Господеві було не довподоби, цілком так, як робили його батьки.

1. Цар Йоаким 1-5; цар Йоахин 6-9; перше виселення юдеїв у Вавилон 10-17; Седекія 18-20

1 За його часів Навуходоносор, вавилонський цар, двигнувся проти нього, і Йоаким служив йому 3 роки, та потім знову збунтувався проти нього. 2 Тоді Господь наслав на нього ватаги халдеїв, араміїв, моавитян і аммоніїв; наслав їх на Юду щоб знищити його, за словом, що Господь сказав був через слуг своїх пророків. 3 Це сталось над Юдою за Господнім велінням, щоб відкинути його від свого обличчя за гріхи Манассії та за все, що він коїв, 4 а й за невинну кров, що він пролив, сповнивши Єрусалим безвинною кров’ю. Господь не хотів простити. 5 Решта дій Йоакима й все, що він чинив, записане в літописній книзі юдейських царів. 6 І спочив Йоаким із своїми батьками. Замість нього став царем його син Йоахин. 7 Єгипетський цар не виходив більш із свого краю, бо вавилонський цар забрав усе, що належало єгипетському цареві, від Єгипетського потоку до Ефрат-ріки. 8 Було Йоахинові 18 років, як став царем, і царював він 3 місяці в Єрусалимі. Мати його, дочка Елнатана, з Єрусалиму, звалась Нехушта. 9 Він чинив те, що Господеві було не довподоби, цілком, як чинив його батько. 10 Того часу слуги Навуходоносора, вавилонського царя, двигнулися на Єрусалим, і місто опинилось в облозі. 11 Навуходоносор, вавилонський цар, теж рушив проти міста, тим часом, як слуги його облягали. 12 Тоді Йоахин, юдейський цар, вийшов до вавилонського царя, сам він і мати його, і слуги його, і князі його, і скопці його, і вавилонський цар узяв їх, на восьмому році свого царювання. 13 Забрав він усі скарби Господнього храму, і скарби царського палацу, розбив увесь золотий посуд, що зробив був Соломон, ізраїльський цар, для Господньої святині, – як прорік був Господь. 14 Він забрав увесь Єрусалим у полон, усіх князів, усіх заможних – 10 000, усіх майстрів і слюсарів. Зостались лише прості, вбогі селяни. 15 Він відвів Йоахина в Вавилон, цареву матір та царевих жінок і його скопців і значних землі також забрав з Єрусалиму в Вавилон у полон. 16 Забрав також вавилонський цар усіх видатних – 7000, майстрів і слюсарів – 1000, усіх здатних до війни, і відвів їх у Вавилон у неволю 17 Замість Йоахина вавилонський цар зробив царем Маттанію, його дядька, і перемінив його ім’я на Седекію. 18 Було Седекії 21 рік, як став царем, і царював він 11 років у Єрусалимі. Мати його, дочка Єремії, з Лівни, звалась Хамутала. 19 Він чинив те, що Господеві було не довподоби, цілком, як чинив Йоаким. 20 А сталося це через гнів Господній проти Єрусалиму та Юди, так що Господь відкинув їх від свого обличчя. І Седекія збунтувався проти вавилонського царя.

1. Цар Седекія 1-7; друге виселення у Вавилон 8-21; Годолія 22-26; помилування Йоахина 27-30

1 На дев’ятому році його царювання, на десятому місяці, десятого дня місяця прийшов Навуходоносор, вавилонський цар, з усім своїм військом проти Єрусалиму, отаборився проти нього й вишикував проти нього башти. 2 І отак місто було в облозі аж до одинадцятого року царя Седекії. 3 А на дев’ятий день четвертого місяця голод у місті став сильний, і простолюддя не мало що їсти. 4 Тоді зроблено пролом у місті, і цар з усіма військовими утік уночі через ворота між двома мурами, що коло царського саду, – халдеї ж були навкруги міста, – та й пустився дорогою Арава, 5 але халдейське військо погналося за царем і наздогнало його в єрихонській долині, тим часом, як його військо розбіглося геть від нього. 6 Халдеї упіймали царя й повели його до вавилонського царя у Рівлу, а цей вирік над ним засуд. 7 Він повелів убити синів Седекії перед його очима, самому ж Седекії виколов очі, закував у кайдани й відвів у Вавилон. 8 На п’ятому місяці, сьомого дня місяця, – це було на дев’ятнадцятому році Навуходоносора, вавилонського царя, прибув у Єрусалим Невузардан, начальник охорони, слуга вавилонського царя, 9 та й спалив Господній храм і царський палац, усі будинки в Єрусалимі, усі, що були більші, пустив димом. 10 Халдейське військо, що було під начальником охорони, зруйнувало мури навкруги Єрусалиму. 11 Решту людей, що зостались були в місті, утікачів, що перекинулись були до вавилонського царя, і решту простих людей вивів Невузардан, начальник охорони. 12 А з бідних людей краю начальник охорони лишив трохи, щоб обробляли виноградники й поля. 13 Мідні стовпи, що були в Господньому храмі, підніжжя й мідне море, що було в Господньому храмі, халдеї розбили й мідь з них забрали у Вавилон. 14 Забрали й казани, лопатки, ножі, миски, і ввесь мідний посуд, що вживано при службі. 15 Забрав також начальник охорони і кадильниці, й чаші, – все, що тільки було з золота й із срібла. 16 А щодо двох стовпів, до єдиного моря й підніжків, що зробив Соломон для Господнього храму, то міді, що пішла на ввесь той посуд, не було й ваги. 17 Ліктів 18 заввишки був один стовп, а на ньому мідний вершок, а заввишки 5 ліктів був вершок; навкруги каменя була сітка і гранатові яблучка – все мідне. Так само й другий стовп. 18 Начальник охорони взяв у полон первосвященика Сераю, нижчого священика Софонію та трьох сторожів при порозі. 19 А з міста взяв одного скопця, що був начальником над військовими, п’ять найближчих до царя двораків, що були в місті, писаря військового начальника, що набирав людей до військової служби, та 60 чоловік із простих людей, що були в місті. 20 Взяв їх Невузардан, начальник охорони, та й повів до вавилонського царя у Рівлу, 21 а вавилонський цар велів їх повбивати в Ріалі, у Хамат-країні. Так виселено Юду далеко від його краю. 22 Над людьми ж, що зостались у юдейській землі, що їх залишив Навуходоносор, вавилонський цар, поставив він начальником Годолію, сина Ахікама, сина Шафана. 23 Як же почули всі військові начальники й їхні люди, що вавилонський цар настановив Годолію, прийшли до Годолії у Міцпу. То були: Ізмаїл, син Натанії; Йоханан, син Кареаха; Серая, син Танхумета з Нетофи, та Язанія, син Маахатія, – самі вони й їхні люди. 24 Годолія заклявся їм і їхнім людям і сказав їм: “Не бійтеся служити халдеям; осідайтесь на землі й служіть вавилонському цареві, і добре вам буде.” 25 Та сьомого місяця прийшов Ізмаїл, син Натанії, сина Елішами, з царського роду, а з ним 10 чоловік, і вбив на смерть Годолію, а й юдеїв та халдеїв, що були при ньому в Міцпі. 26 Тоді ввесь народ від найменшого до найбільшого рушив з військовими отаманами й пішов у Єгипет, бо боялись халдеїв. 27 На тридцять сьомому році вигнання Йоахина, юдейського царя на дванадцятому місяці, двадцять сьомого дня місяця Евіл-Меродах вавилонський цар, у тім році, коли став царювати, змилувався над Йоахином, юдейським царем, і вивів його з тюрми. 28 Він розмовляв з ним прихильно й дав йому місце вище, ніж місце других царів, що були з ним у Вавилоні. 29 Йоахин перемінив невільницьку одежу й їв увесь час із царського столу, поки віку його. 30 Його щоденне утримання давалось йому від царя, день-у-день, поки віку його.” /2 Царів 23-25/

13. Мардохей і вбивство сонмищем сатани 75 тисяч перських шляхтичів.

1. Добір нової цариці 1-4; Мардохей і Естера 5-7; на царському дворі 8-14; цариця 15-20; «змова» 21-23

1 Після тих подій, як уже погас гнів царя Ксеркса, згадав він про Вашті, про те, що вона вчинила та що було ухвалено проти неї. 2 А царські джури, що служили при ньому, й кажуть: «Треба б пошукати для царя молодих дівчат, гожих з лиця. 3 Нехай би цар настановив урядовців по всіх країнах свого царства, щоб вони зібрали молодих дівчат, гарних з виду, в Сузи-замок, в жіночий палац, під догляд Гегея, царського скопця, сторожа жінок, і нехай їм дадуть що треба для прикраси. 4 Та дівчина, що вподобають її царські очі, нехай буде царицею замість Вашті.» І сподобалося те слово цареві, й він зробив так. 5 Був же в Сузи-замку один юдей, на ім’я Мардохей, син Яіра, сина Шімеї, сина Кіша, веніяминянин. 6 Він був виселений з Єрусалиму разом з виселенцями, яких переміщено з Єхонією, юдейським царем, що його перевіз Навуходоносор, цар вавилонський. 7 Він виховував Гадассу, себто Естеру, дочку дядька свого, бо в неї не було ні батька, ні матері. Дівчина ж була гарна станом і гожа з лиця. По смерті її батька та її матері взяв її Мардохей до себе за дочку. 8 Якже оповіщено наказ і закон царя та як зібрано багато дівчат у Сузи-замок під догляд Гегея, тоді взято й Естеру у царський палац, під догляд Гегея, сторожа жінок. 9 Сподобалась Гегеєві дівчина й знайшла вона в нього ласку, й він поспішився видати їй, що треба було для її прикраси та харчу, а й приставив до неї сімох найзначніших дівчат із царського дому й перевів її та її дівчат у найкращі покої жіночого дому. 10 Естера не сказала ні про свій нарід, ні про своє походження, бо Мардохей наказав їй, щоб не говорила про це. 11 Мардохей же день-у-день ходив туди і сюди перед двором жіночого дому, щоб довідатися, чи Естера здорова й що діється з нею. 12 Як же приходила черга для кожної дівчини входити до царя Ксеркса, після того, як з нею було зроблено за дванадцять місяців згідно з законом щодо жінок, – бо стільки часу тривали дні плекання краси: шість місяців мірровою олією й шість місяців пахощами та іншими жіночими намащеннями, – 13 тоді дівчина входила до царя. Чого б вона не забажала, дозволяли їй узяти з собою з жіночого дому в царський дім. 14 Увечорі вона входила, а вранці поверталась у другий жіночий дім під догляд Шаамгаза, царського скопця сторожа наложниць. Вона не поверталась більше до царя, хібащо цар її бажав для себе, і тоді її кликали на ймення. 15 Коли прийшла черга на Естеру, дочку Авіхайла, дядька Мардохея, що взяв був її до себе за дочку, йти до царя, то вона не просила нічого, крім того, що порадив їй Гегей, царський скопець, сторож жінок. Естера бо знаходила ласку в очах усіх, хто її бачив. 16 І взято Естеру до царя Ксеркса в його царський палац на десятому місяці, тобто місяці Теветі, на сьомому році його царювання. 17 Цар уподобав собі Естеру більше від усіх жінок, і вона знайшла в нього ласку й прихильність більш від усіх дівчат, і він поклав царський вінець їй на голову й зробив її царицею замість Вашті.

Одруженння з обманом є гріхом і недійсним по природі. Естер не сказала ким вона є. А була вона протаже сомнища сатани. Сомнище сатани і по сьогодні вшановує память про Естер 8 березня. /Прим. М.Л./

18 І справив цар великий бенкет усім своїм князям і шляхетним, бенкет на честь Естери, і дав країнам пільгу та роздав дарунки з царською щедрістю. 19 Коли вдруге зібрано дівчат, Мардохей сидів коло царської брами. 20 Естера нічого не згадувала ні про своє походження, ні про свій народ, як звелів був їй Мардохей; бо вона слухалася слів Мардохея так, як тоді, коли вона виховувалась у нього. 21 Отож у той час, як Мардохей сидів коло царської брами, два царські скопці, Бігтан і Тереш, вартові при порозі, розлютившись на царя, задумали накласти руки на царя Ксеркса. 22 Довідався про це Мардохей і дав знати цариці Естері, а Естера сказала про те цареві від імени Мардохея. 23 Справа була розсліджена й потверджена, і обох їх повішено на дереві. Це було записано в присутності царя в літописну книгу.

Бігтан і Тереш були чоловічками сомнища сатани, найманцями, котрих дійсно послали вбити царя Ксеркса, і котрих здали “свої”, після того як виявилося що вони не мають змоги вбити царя, для просування Мордохея у владу./Прим. М.Л./

В треті главі книги Єстер пише що Мордохей не хотів кланятися Аманові. Але де це жиди не віддають належної честі державній владі? І пише що Аман за це хотів “знищити усіх юдеїв” /вірш 6/. І що цар Ксерс написав указ “щоб повбивати, вигубити й знищити всіх юдеїв” /вірш 13/ /Прим. М.Л./

1. Розпач Мардохея та юдеїв 1-9; надія на допомогу від Естери 10-17

1 Коли Мардохей довідався про все, що сталося, роздер на собі одежу, вдягнув волосяницю, посипав голову попелом і вийшов посеред міста, лементуючи голосно та жалібно. 2 Він підійшов до царської брами, бо не можна було у волосяниці входити в царську браму. 3 Так само й у кожній країні та околиці, скрізь, куди дійшло царське слово й наказ, для юдеїв настав великий смуток, піст, плач і жалоба. Волосяниця й попіл для багатьох були замість постелі. 4 Коли служниці та скопці Естери прийшли та оповіли їй про те, цариця вельми засмутилась. Вона послала за одежею, щоб одягнути Мардохея, знявши з нього волосяницю, але він не прийняв її. 5 Тоді Естера покликала Гатаха, одного з царських скопців, що був на послугах у неї, й послала його до Мардохея довідатися, що сталось і чому так сталось. 6 Пішов Гатах до Мардохея на міський майдан, що перед царською брамою. 7 І Мардохей оповів йому все, що з ним сталося, й про кількість срібла, яку Аман обіцяв відважити в царську скарбницю за знищення юдеїв. 8 Він дав йому також відпис наказу вигубити їх, оголошеного в Сузах, щоб показав Естері та дав їй про все знати й поручив їй, щоб пішла до царя й благала в нього ласки й просила його за свій народ. 9 Прийшов Гатах і переказав Естері слова Мардохея. 10 Тоді сказала Естера до Гатаха та доручила, щоб переказав Мардохеєві: 11 «Всі царські службові дворяни й народи в царських країнах знають, що кожному, будь він чоловік чи жінка, хто ввійде до царя у внутрішній двір, не бувши покликаним, один присуд – смерть, хібащо цар простягне до нього своє золоте берло, то тоді він зостанеться живим; а мене не кликали до царя оце вже тринадцять днів!» 12 І переказано Мардохеєві слова Естери. 13 Мардохей же велів відповісти Естері: «Не думай, що ти одна з усіх юдеїв, тому що ти на царському дворі, спасешся! 14 Якщо ж ти в цей час мовчатимеш, то допомога й рятунок юдеям прийде з іншого місця, та ти й дім батька твого загинете. І хто знає, чи не задля такого лютого часу, як цей, ти й досягла царської чести?» 15 Згодом Естера передала Мардохееві таку відповідь: 16 «Іди, збери всіх юдеїв, що в Сузах, та й постіть за мене, не приймаючи їжі, ані напою протягом трьох днів, так ніч, як і день. Я також із моїми служницями поститиму, і так піду до царя, хоча це й незгідно з законом; і як маю згинути, хай згину!» 17 І пішов Мардохей та виконав указівки, що їх одержав від Естери.

1. Естера запрошує царя на бенкет 1-8;

1 На третій день Естера, убравшись як цариця, стала на внутрішньому дворі царської палати, а цар сидів на своєму престолі в царському домі, просто перед входом у дім. 2 Коли побачив цар царицю, що стояла на дворі, вона знайшла ласку в його очах. Простяг цар до Естери золоте берло, що було в його руці; Естера приступила й доторкнулась кінця берла. 3 Цар сказав до неї: «Що з тобою, царице Естеро, і яка твоя просьба? Навіть до половини царства буде тобі дано!» 4 Естера відповіла: «Коли царська ласка, нехай цар прийде з Аманом сьогодні на бенкет, що я для нього приготувала.» 5 Цар сказав: «Підіть негайно за Аманом, щоб учинити по слову Естери.» Так прийшов і цар і Аман на бенкет, що приготувала Естера. 6 І, під час бенкету, цар сказав до Естери: «Яке б не було твоє бажання, воно буде тобі вдоволене; і яка не була б твоя просьба, навіть і до половини царства вона буде виконана!» 7 І відповіла Естера, кажучи: «Моє бажання й моя просьба? 8 Коли я знайшла ласку в царських очах, коли цареві довподоби вдовольнити моє бажання й здійснити мою просьбу, то нехай цар завтра знову прийде з Аманом на бенкет, що я приготую, й завтра я зроблю за царським словом.» 9 І вийшов Аман того дня веселий та радий серцем, але як побачив Аман Мардохея коло царської брами, і той не встав з місця й не рухнувся перед ним, сповнився Аман гніву на Мардохея; 10 Аман, однак, стримався і, як прийшов додому, прислав покликати своїх приятелів та свою жінку Зереш. 11 Він оповів їм про своє велике багатство, про багатьох своїх синів та про все те, чим цар його звеличив та підніс над князями й царськими шляхетними. 12 «Навіть цариця Естера, -сказав він, – та й та не запросила нікого з царем на бенкет, що приготувала, крім мене! На завтра я також запрошений з царем до неї. 13 Але всього того мені не досить, доки я бачу Мардохея, юдея, що він сидить коло царської брами.» 14 На це жінка його Зереш і всі його приятелі сказали: «Вели приготувати шибеницю, 50 ліктів заввишки, й завтра вранці скажи цареві, щоб повісили на ній Мардохея, і тоді підеш веселий із царем на бенкет» Сподобалося це слово Аманові, й він приготував шибеницю.

Вірші 9-14 є явно наклепом. /Прим. М.Л./

1. Вивищення Мардохея

1 Тієї ночі цар не міг заснути й звелів принести собі пам’яткову книгу, тобто літописи, і читали їх перед царем; 2 і знайшли там записаним, як Мардохей доніс на Бігтана й Тереша, двох скопців царських, вартових при порозі, що задумували накласти руки на царя Ксеркса. 3 Спитав цар: «Яку честь і визначення дано за це Мардохеєві. І відповіли царські джури, що служили при ньому: «Нічого не зроблено для нього.» 4 Тоді цар спитав: «Хто у дворі?» А саме тоді ввійшов у зовнішній двір царського дому Аман – поговорити з царем, щоб повісити Мардохея на шибениці, що він йому споготовив. 5 Царські джури й відповіли йому: «Он Аман стоїть у дворі.» «Нехай увійде!» – сказав цар. 6 І ввійшов Аман. Цар сказав йому: «Що зробити б чоловікові, якого цар хоче вшанувати?» Аман же подумав у своєму серці: «Кому ж іншому цар схоче зробити пошану, як не мені?» 7 Та й відповів Аман цареві: «Для того, кого цар хоче вшанувати, 8 нехай принесуть царську одежу, в яку вдягається цар, і приведуть коня, що на ньому їздить цар, а на голову йому покладуть царський вінець. 9 Нехай дадуть одежу й коня в руки одному з визначніших царських князів і вберуть того чоловіка, якого цар хоче вшанувати, потім нехай вивезуть його на коні на міський майдан і нехай перед ним викликують: Так робиться тому чоловікові, якого цар хоче вшанувати!» 10 І сказав цар Аманові: «Поспіши но та візьми й одежу, і коня, як ти сказав, і зроби це Мардохеєві, юдеєві, що сидить коло царської брами; не пропусти нічого з того, що ти сказав.» 11 Взяв Аман одежу й коня, вбрав Мардохея, вивів його на коні на міський майдан і скликував перед ним: «Так робиться чоловікові, якого цар хоче вшанувати!» 12 Потім повернувся Мардохей до царської брами, а Аман, закривши голову, смутний поспішив додому. 13 Коли Аман розповів своїй жінці Зереші та усім своїм приятелям те, що сталося з ним, то його дорадники та жінка сказали йому: «Коли Мардохей, перед яким ти почав падати, з роду юдеїв, то ти нічого проти нього не вдієш, а напевно впадеш іще більше перед ним.» 14 Вони ще розмовляли з ним, як прийшли царські скопці та поспішно супроводили Амана на бенкет, що приготувала Естера.

1. Вбивство Амана

1 Так пішов цар із Аманом бенкетувати до цариці Естери. 2 Знову на другий день бенкетування з вином сказав цар до Естери: «Яке твоє бажання, царице Естеро? Воно буде вдоволене тобі! Яка твоя просьба? Навіть і до половини царства, і вона буде виконана!» 3 Тоді цариця Естера у відповідь сказала: «Коли я, царю, знайшла ласку в твоїх очах і коли цареві довподоби, нехай буде дароване мені моє життя за моїм бажанням і народові моєму на мою просьбу; 4 бо ми, я і народ мій, видані, щоб нас вигубити, повбивати й винищити. Коли б ми були запродані як раби та як рабині, то я мовчала б, бо це лихо не спричинило б шкоди для царя!» 5 На це цар відповів цариці Естері: «Хто він такий і де він, що наважився в своєму серці таке зробити?» 6 Естера відповіла: «Ворог і гнобитель – оцей злющий Аман!» І затрусивсь Аман від страху перед царем і царицею. 7 Тоді цар розгніваний устав від бенкету й пішов у сад біля палацу, а Аман, зоставшися, заходивсь благати царицю Естеру за своє життя, бо зрозумів, що від царя йому була призначена загибель. 8 Як же цар повернувся з саду, що коло палацу, в дім бенкету, Аман припав був до лежанки, де була Естера. Цар скрикнув: «Невже він хоче знасилувати ще й царицю в мене вдома?» Тільки що вийшло те слово з уст царя, а вже й накрили Аманові лице. 9 І сказав Харвона, один з присутніх скопців царських: «Он і шибениця стоїть у домі Амана, 50 ліктів заввишки, що її Аман приготував на Мардохея, який сказав був добре слово для царя!» Цар звелів: «Повісьте його на ній!» 10 І повісили Амана на шибениці, що він споготовив для Мардохея, і вгамувався гнів царський.

Подібно сомнище сатани вбило й Івана Христителя, використовуючи хитрощі жінок /Прим. М.Л./

1. Мардохей посідає місце Амана 1-8; листи Мордехая від імені царя 9-14; радість сомнища сатани15-17

1 Того ж дня цар Ксеркс подарував цариці Естері дім Амана, ворога юдеїв, і Мардохей мав доступ до царя, бо Естера призналась, хто він був для неї. 2 Тоді зняв цар свій перстень, що відібрав був від Амана, й дав його Мардохеєві, а Естера настановила Мардохея над домом Амана. 3 Естера ще раз заговорила до царя. Вона впала йому в ноги й плакала й благала його відвернути лихо з боку Амана, агагія, й намір, що він задумав проти юдеїв. 4 Цар простяг до Естери золоте берло, і Естера підвелася, стала перед царем, 5 і промовила: «Коли цареві довподоби й коли я знайшла перед ним ласку, коли ця справа справедлива перед царем та й я подобаюсь його очам, нехай буде написано відкликати листи, задумані Аманом, сином Геммедати, агагія, які він написав, щоб вигубити юдеїв по всіх царських країнах. 6 Бо як мені дивитися на лихо, що спаде на мій народ? Як мені дивитися на загибель мого роду?» 7 Тоді цар Ксеркс сказав до цариці Естери і до Мардохея, юдея: «Оце я подарував Естері дім Амана, а його самого повісили на шибениці за те, що він простягнув руку проти юдеїв. 8 Напишіть, отже, ви самі від імени царя, що вам подобається, про юдеїв і запечатайте царським перснем, бо того, що написане від імени царя й запечатане царським перснем, не можна змінити.» 9 Того ж часу, тобто третього місяця, місяця Сівана, двадцять третього дня, скликано царських писарів і написано все так, як звелів Мардохей, до юдеїв, до сатрапів, до начальників і до князів країн, від Індії до Етіопії, 127 країн, до кожної країни її письмом і до кожного народу його мовою та й до юдеїв їхнім письмом і мовою. 10 Він написав від імени царя Ксеркса й, запечатавши царським перснем, послав листи через гінців на баских породистих конях з державних стаєнь 11 про те, що цар дозволяє юдеям у якому б місті вони не жили, зібратися, стати до оборони власного життя, вигублювати, вбивати й винищувати всіх озброєних з народу й по всіх країнах, якщо б вони на них напали, дітей і жінок їхніх, а маєтки їхні розграбовували, 12 і то в один день по всіх країнах царя Ксеркса, а саме, тринадцятого дня дванадцятого місяця, тобто місяця Адара. 13 Відпис наказу, що мав бути оголошений як закон у кожній країні, був оповіщений усім народам, щоб юдеї були готові того дня помститись над своїми ворогами. 14 Гінці, що пустились верхи на царських конях, гонили вельми швидко на царський наказ. Наказ був оповіщений також у Сузи-замку. 15 Мардохей вийшов від царя у царській блакитній та білій одежі, у великому золотому вінці та у вісоновому й пурпуровому плащі; а місто Сузи веселилось і раділо. 16 Для юдеїв же було це свято світле, радощі, веселощі й честь. 17 І в кожній країні, в кожному місті, скрізь, куди тільки доходив наказ царя та його веління, були радощі та веселощі, бенкетування та святкування для юдеїв. І багато з народу краю ставало юдеями; бо на них напав страх перед юдеями.

1. Вбивства персів 1-10; другий день вбивств 11-19; Пурім 20-32

1 Дванадцятого місяця, тобто місяця Адара, тринадцятого дня, коли мав бути виконаний наказ царя й його веління, у той день, коли вороги юдеїв сподівалися взяти гору над ними, сталось навпаки, бо то юдеї вийшли переможно над своїми ворогами. 2 Юдеї зібрались у своїх містах по всіх країнах царя Ксеркса, щоб накласти руку на тих, хто задумували на них лихо. І ніхто не міг устоятися перед ними, бо страх перед ними спіткав усі народи. 3 Князі країн, сатрапи, начальники й царські урядовці підтримували юдеїв, бо на них напав страх перед Мардохеєм. 4 Бо Мардохей став великим у царському домі, і слава про нього розходилась по всіх країнах, цей бо чоловік, Мардохей, ставав дедалі сильнішим. 5 Юдеї повбивали всіх своїх ворогів, стинаючи їх мечем, вирізуючи та винищуючи їх. Вони чинили із своїми ворогами, що хотіли. 6 В Сузи-замку юдеї вбили й вигубили 500 чоловік. 7 І Паршандату і Далфона, і Аспату, 8 і Порату, й Адалію, і Арідату, 9 і Пармашту, і Арісая, і Арідая, і Вайзату, – 10 десятьох синів Амана, сина Геммедати, ворога юдеїв, вони вбили, але до грабування рук своїх не простягли. 11 Того ж таки дня дійшло до відома царя число вбитих у Сузи-замку. 12 Цар сказав до цариці Естери: «В Сузи-замку юдеї вбили й винищили 500 чоловік, не рахуючи десятьох синів Амана. Що ж то вони зробили в решті царських країн! Яке твоє тепер бажання? А воно буде вдоволене. Яка ще твоя просьба? А вона буде здійснена.» 13 Тоді Естера сказала: «Коли цареві довподоби, нехай буде дозволено юдеям, що в Сузах, робити також завтра згідно з сьогоднішнім наказом, і нехай десятьох синів Амана повісять на шибениці.» 14 І повелів цар так зробити, й дано наказ у Сузах, і десятьох синів Амана повішено. 15 Зібралися юдеї, що в Сузах, також і чотирнадцятого дня місяця Адара й вбили в Сузах 300 чоловік, але до грабування рук своїх не прикладали. 16 Та й інші юдеї, що жили в царських країнах, зібралися, щоб стати до оборони свого життя й звільнитись від своїх ворогів, і вбили з тих, що їх ненавиділи, 75 тисяч, але до грабування рук своїх не простягали. 17 Це було тринадцятого дня місяця Адара, а чотирнадцятого був відпочинок, і його зроблено днем бенкетування та радости. 18 А юдеї, що були в Сузах, зібрались були тринадцятого і чотирнадцятого дня, п’ятнадцятого ж: дня був відпочинок, і його зроблено днем бенкетування та веселощів. 19 Ось чому розсіяні юдеї, що живуть по селах та відкритих містечках, проводять чотирнадцятий день місяця Адара у веселощах та бенкетуванні, як день празниковий, посилаючи один одному дарунки. 20 Мардохей списав ці події й розіслав листи до всіх юдеїв, що були в усіх країнах Ксеркса, близьких і далеких, 21 наказуючи їм щороку святкувати чотирнадцятий і п’ятнадцятий дні місяця Адара 22 як дні, за яких юдеї звільнились від своїх ворогів, і як місяць, у якому їхній смуток обернувся на радість, а їхня жалоба на свято, та зробити з них дні бенкетування та веселощів, взаємообміну подарунками та милостині вбогим. 23 Юдеї прийняли те, що вже й самі почали були робити й про що Мардохей писав до них; 24 як то Аман, син Геммедати, агагія, ворог усіх юдеїв, задумав був занапастити юдеїв і кидав пур, тобто жереб, щоб вигубити їх і занапастити; 25 як справа донеслась до царя, й він звелів другим листом, щоб лукавий замір Амана, який той задумав на юдеїв, обернувся на його ж голову й щоб його та його синів повісили на шибениці. 26 Ось чому названо ці дні Пурім, від імени пур. Отак, згідно з усіма словами цього листа й з тим, що самі бачили й що з ними сталось, 27 юдеї постановили й взяли на себе, на своїх потомків і на всіх тих, що до них пристануть, щороку неодмінно святкувати тих два дні, як приписано в свій час. 28 Ці дні мали бути пам’ятні й святковані від роду до роду в кожній сім’ї, в кожній країні й у кожному місті. Ці дні Пурім не могли ніколи вийти з ужитку серед юдеїв і пам’ять про них зникнути з-поміж потомків їхніх. 29. Цариця Естера, дочка Авіхайла, і Мардохей, юдей, написали й удруге з усією наполегливістю, щоб ствердити цей лист про Пурім. 30 І розіслано листи до всіх юдеїв у 127 країнах царства Ксеркса, із словами миру й правди, 31 щоб затвердити ці дні Пурім на призначений час, як постановив для них Мардохей, юдей, і цариця Естера і як вони самі встановили для себе самих та для своїх потомків щодо днів посту і лементування. 32 Так наказ Естери вирішив цю справу про Пурім, і його записано в книгу.

Покарання за один намір, на підставі одних свідчень, котрі можуть бути обманом або помилкою, є практикою нацистів. Нацизм є одним з проявів сомнища сатани. /Прим. М.Л./

14. Сонмище сатани в часи елінізації Близького Сходу.

“10 Вийшов з них грішний нащадок – Антіох Епіфан, син царя Антіоха, що був закладником у Римі, і став царем у 137 році грецького панування. 11 Того часу з’явилися в Ізраїлі нечестиві люди, що звели багатьох інших, казавши: «Ходім та зробім союз з народами, що навколо нас, бо з того часу, як ми відокремились від них, упало на нас багато злиднів.» 12 Сподобалось їм це слово, 13 і деякі з народу, набравши охоти, пішли до царя, що й дав їм повновладу прийняти поганські звичаї. 14 От і збудували вони в Єрусалимі гімназію за поганським звичаєм, 15 затерли собі знаки обрізання, відкупили від святого союзу, збраталися з поганами та запродались їм, щоб зло творити. 16 Коли ж царство за Антіоха скріпилося, задумав він стати царем і над Єгиптом, щоб царювати над обидвома царствами. 17 Він увійшов у Єгипет з величезним військом, з колісницями, слонами, кіннотою й численними кораблями, 18 і вирушив війною на Птолемея, єгипетського царя; але Птолемей злякавсь його й утік, полишивши багато смертельно поранених. 19 Сирійці захопили укріплені міста у Єгипетськім краю, а Антіох забрав здобич з Єгипетського краю. 20 Розгромивши, отже, у 143 році Єгипет, Антіох повернувся й рушив з величезним військом на Ізраїля та на Єрусалим; 21 увійшов зарозуміло у святиню й забрав золотий жертовник і ліхтар з усім приналежним до нього посудом, 22 а й стіл появлення, чаші, кубки й золоті полумиски і завісу, вінки та золоту прикрасу, що були спереду храму, – усе пообдирав. 23 Забрав він срібло, золото, дорогий посуд і загарбав тайні скарби, що знайшов. 24 Забрав він усе те та й подався у свій край, учинивши велику різню й виговорюючи дуже зарозуміло. 25 Великий смуток огорнув Ізраїля по всіх усюдах: 26 начальники й старші застогнали, дівчата і хлопці повмлівали, жіноча врода занапастилася. 27 Кожний новоженець заплакав, одружена, сидівши у світлиці, засмутилась. 28 Земля здригнулась із-за своїх мешканців. Кожен дім Якова був соромом вкритий. 29. Після двох років вислав цар головного збирача податків по містах Юди; він прибув у Єрусалим з великим військом 30 і говорив до них підступно мирними словами, а ті йняли йому віри. Тоді він зненацька напав на місто й побив його страшно, вигубивши силу народу з Ізраїля. 31 Він ограбував місто, спалив його й розбив доми та мури навколо. 32 Жінок з дітьми забрали у полон і зайняли їхню худобу. 33 Відбудували Давидгород з його великим міцним муром та сильними баштами та й зробили з нього твердиню; 34 посадили туди грішне кодло, мужів без усякого закону, які в ньому добре укріпились, 35 понаскладали там зброї й харчів, згромадили єрусалимську здобич, зібравши її там докупи, і зробились великою петлею; 36 і стала з того засідка для святині та безнастанна диявольська загроза для Ізраїля. 37 Вони пролили кров невинну навкруги святині й осквернили святе місце. 38 І з-за них повтікали мешканці Єрусалиму, і став він осідком чужинців. Він став чужим для тих, що в ньому народились, його лишали власні його діти. 39 Його святиня опустіла, мов пустиня, празники його обернулись на смуток, його суботи на наругу, а честь його зійшла нінащо. 40 Такою, як колись була його слава, стала його безчесть, величність його обернулась на жалобу. 41 Тоді цар написав до всього царства, щоб усі стали одним народом 42 та щоб кожен покинув свої звичаї, і щоб усі народи прийняли царський приказ. 43 Багато ізраїльтян охоче прийняли його віру, стали жертвувати бовванам і оскверняти суботи. 44 Цар вислав також через гінців листи в Єрусалим та в міста Юди, яким наказував іти за чужими краєві звичаями, 45 припинити всепалення, жертви та возливання в храмі, осквернити суботи й свята, 46 опоганити храм та святих, 47 будувати жертовники, капища та божища, приносити в жертву свиней та інших нечистих тварин, 48 лишати своїх синів необрізаними, плюгавити свої душі всякою нечистотою та мерзотою, 49 так щоб забути закон та перемінити всі установи. 50 А хто, мовляв, не чинитиме за царським наказом, той буде скараний на смерть. 51 Згідно з усіма цими наказами він написав до всього свого царства й настановив наглядачів над усім народом і звелів містам Юди приносити поганські жертви у кожному місті. 52 Багато людей з народу пристало до них – усі ті, що покинули закон і накоїли в краю лиха. 53 Вони присилували Ізраїля ховатися по всіх закутинах. 54 П’ятнадцятого дня (місяця) Каслев, 145 року цар Антіох звелів спорудити на жертовнику мерзоту запустіння, і по містах Юди навкруги споруджувано вівтарі. 55 При дверях домів та по майданах палено кадило. 56 Книги Закону, які знайдено, палили на вогні, порвавши їх спершу, 57 а коли в кого знаходили книгу Союзу або коли хто пильнував закон, то такого, згідно з царським наказом, засуджувано на смерть. 58 Отак вони зловживали силою над ізраїльтянами, яких кожного місяця знаходили по містах. 59 А двадцять п’ятого дня місяця жертвували на вівтарі, що був поставлений на жертовнику всепалень. 60 І жінок, що давали до обрізання своїх дітей, згідно з наказом, карано на смерть, 61 разом з їхніми немовлятками, прив’язаними їм до шиї, а й їхніх слуг і тих, що їх обрізували. 62 Однак, багато ізраїльтян не впали духом і постановили твердо не їсти нічого нечистого. 63 Вони були готові й умерти, аби лиш не осквернитися стравами та не опоганити святого Союзу, і справді вмирали. 64 Вельми великий гнів завис над Ізраїлем. /1 Макавеїв, глава 1/

“29. Тоді багато тих, що плекали справедливість та правду, повтікали у пустиню, щоб там оселитись, 30 самі вони й їхні діти та їхні жінки й худоба, бо налягло на них лихо. 31 Царським мужам у війську, що було в Єрусалимі, у Давидгороді, було оповіщено, що люди, які порушили царський наказ, відступили в тайні печери в пустині. 32 Чимало кинулося за ними й догнало їх і, розташувавшись до битви проти них, розпочали з ними війну в суботу. 33 Вони сказали їм: «Годі вже! Вийдіть та зробіть згідно з царським словом, то й будете жити!» 34 А ті відповіли: «Не вийдемо й не зробимо за царським словом, щоб не сквернити день суботній.» 35 Тоді (сирійці) притьмом кинулись до бою, 36 але ті не відповіли, не кинули й каменем і печер не загородили, 37 кажучи: «Помремо всі в нашій невинності! Свідком нам небо й земля, що ви нас убиваєте несправедливо.» 38 І ті пішли на них війною у суботу, і юдеї полягли разом із жінками, дітьми та худобою – близько 1000 душ.” /1 Макавеїв, глава 2/

“27Аж як почув цар Антіох про ті події, розлютився вельми й звелів зібрати всі сили свого царства в одне премогутнє військо. 28 Він відчинив свою скарбницю й видав військам платню на рік, наказавши їм бути готовими на всякий випадок. 29. Та побачив він, що грошей у скарбниці стало бракувати та що податки у краї зменшились із-за неладу та злиднів, що постали у краї, бо знищені були закони, що були споконвіку, 30 тож і злякався, що не матиме змоги, як то нераз уже бувало, робити видатки на дарунки, які перед тим щедрою рукою роздавав більше, ніж попередники його, царі. 31 Вельми отяжіла його душа, й задумав він піти у Персію, щоб набрати податків з країв і зібрати силу грошей.” /1 Макавеїв, глава 3/

“55 Тим часом Лісій почув, що Филип, якого цар Антіох, ще за життя, настановив був виховувати свого сина Антіоха та приготувати його до царства, 56 повернувся з Персії і Мідії, разом з військами, які були пішли з царем, і намагається захопити владу. 57 От і вирішив він двигнутися чимдуж, тож і сказав цареві, начальникам війська й воякам: «Щодня нас меншає, харчів у нас мало, і місце, що облягаємо, укріплене добре, а тут ще й державні справи на нас налягають. 58 Подаймо оцим людям праву руку й укладімо мир із ними, а й з усім їхнім народом. 59 Даймо їм змогу жити за їхніми законами, як то було раніше, бо то з-за своїх звичаїв, які ми були скасували, скипіли вони гнівом і наробили цього всього.» 60 Сподобалося це слово цареві й начальникам, і він послав послів, щоб укласти мир з юдеями, і вони прийняли. 61 Цар і начальники заприсяглися, і щойно тоді юдеї вийщли з твердині. 62 Тоді цар увійшов на Сіон-гору і, розглянувши укріплене місце, зламав присягу, якою був поклявся, і велів зруйнувати мури навколо. 63 Потім рушив чимдуж і вернувся в Антіохію, де знайшов Филипа, що панував над містом але він вирушив на нього війною і зайняв місто силою.” /1 Макавеїв, глава 6/

“1 Димитрій, син Селевка, утік 151 року з Риму і, прибувши з кількома чоловіками у приморське місто, проголосив себе царем. 2 Коли він підходив до царського палацу своїх батьків, військо схопило Антіоха та Лісія, щоб привести їх до нього. 3 Довідавшись про те, він мовив: «Не показуйте мені їхніх облич!» 4 І військо їх убило, а на його царськім престолі сів Димитрій. 5 Прибули до нього всі беззаконні та нечестиві мужі з Ізраїля, з Алкімом, що хотів стати первосвящеником, 6 й обвинуватили народ перед царем, кажучи: «Юда з братами вигубив усіх твоїх друзів і нас вигнав з нашого краю. 7 Тож пошли котрогось мужа, що йому довіряєш; нехай прийде і погляне на усю ту руїну, яку той заподіяв нам і царському краєві, і нехай покарає їх і всіх тих, що їм допомагають.» 8 І вибрав цар Вакхида, з царських друзів, що правив по той бік Ріки і був великим вельможею в царстві та вірним цареві, 9 і вислав його й нечестивого Алкіма, якого назначив первосвящеником і доручив йому помститись на синах Ізраїля. 10 Пішли вони й прибули з великим військом у Юдею. Вакхид вислав послів до Юди та до його братів з мирними, але підступними словами, 11 та вони на його слова не звірилися, бо бачили, що ті прийшли з великим військом. 12 Однак, до Алкіма та Вакхида прибув гурток книжників, щоб домагатися справедливої угоди. 13 Першими із ізраїльтян були Асідеї, що прийшли до них просити миру. 14 Вони сказали: «Священик з Аронового роду прийшов з військом; він нас не покривдить.» 15 Вакхид говорив з ними мирними словами та поклявсь їм, кажучи: «Ми не заподієм ні вам, ні вашим друзям ніякого лиха.» 16 Ті повірили йому, а він схопив з них 60 чоловік і вбив їх в один день, згідно з написаним словом: 17 «Тіла святих твоїх і кров їхню розлили навкруги Єрусалиму, і нікому було їх поховати.» 18 Страх і жах напав на ввесь народ, що говорив: «Нема в них ні суду, ні правди, бо вони порушили угоду й присягу, що нею присягалися.» 19 Тоді Вакхид відступив від Єрусалиму і, отаборившись у Визеті, звелів схопити багатьох із тих, що перейшли були до нього, а й деяких з народу, повбивав їх і вкинув у великий колодязь. 20 Здавши край на Алкіма й зоставивши йому на допомогу військо, Вакхид вернувся до царя. 21 Алкім боровся за первосвященство, 22 і всі ті, що робили заколот у своєму народі, зібрались до нього, захопили юдейську землю й накоїли в Ізраїлі багато лиха. 23 Побачив Юда усе те зло, яке Алкім із своїми прибічниками чинив в Ізраїлі, а яке перевищило те, що коїли погани, 24 і став обходити всі юдейські місцевості, щоб помститися на мужах, які перебігли до ворога, і не дозволив їм більше робити наскоків на край. 25 Побачивши, що Юда з помічниками скріпився, Алкім зрозумів, що не зможе їм протистати. Повернувся отже до царя, й оскаржив їх у тяжких злочинах. 26 Тоді цар послав Ніканора, одного з своїх найславніших начальників, що ненавидів Ізраїля і був його ворогом, і наказав йому винищити той народ. 27 Прибув Ніканор у Єрусалим з великою силою і вислав до Юди та його братів послів з мирними, але підступними словами, кажучи: 28 «Чого нам битись між собою? Я прийду з невеличким супроводом, щоб вас зустрінути в мирі.» 29. Прийшов він до Юди, й обидва вони привітались мирно, але вояки були напоготові, щоб схопити Юду. 30 Довідавсь Юда, що той прийшов із підступом до нього, і, налякавшись, не хотів більше його бачити. 31 Ніканор же здогадався, що його замисли відкрито, і двигнувся війною проти Юди біля Кафарсаламу. 32 У Ніканора полягло близько 500 чоловік, а решта втекла в Давидгород. 33 Після того Ніканор зійшов на Сіон-гору. Кілька священиків із храму й дехто з старших народу вийшли, щоб його привітати мирно й показати йому всепалення, що приносилося за царя. 34 Та він, глузуючи, насміхався з них, збезчестив їх, говорив з ними згірдливо 35 й у гніві так поклявсь: «Як Юда з військом не буде сьогодні виданий мені у руки, то, коли повернуся переможцем, спалю дім цей.» І відійшов у великім гніві. 36 Священики повернулись і, ставши перед жертовником та святинею, почали плакати, кажучи: 37 «Ти вибрав дім цей, щоб у ньому прикликувано твоє ім’я та щоб він був домом молитви й благання для твого народу. 38 Пометися над цим чоловіком та над його військом: нехай від меча вони поляжуть. Згадай їхні богохульства, не дай щоб довше жили.» 39 І вийшов Ніканор з Єрусалиму й отаборився біля Бетхорону, де приєдналось до нього сирійське військо. 40 А Юда розташував свій табір – 3000 чоловік – в Адасі й почав молитись: 41 «Коли посли асирійського царя стали богохулити, вийшов твій янгол і вбив 185 000. 42 Отак розбий і нині перед нами оце військо, щоб інші знали, що він говорив богохульство на твою святиню. Суди його за його злобою!» 43 Тринадцятого дня місяця Адара війська розпочали бій; військо Ніканора було розгромлене, і сам він поліг першим у бою. 44 Побачивши, що Ніканор упав, його вояки кинули зброю й повтікали. 45 Юдеї цілий день гналися за ними, від Адаси аж до околиць Гезери, і сурмили позаду на сполох. 46 Скрізь, з усіх селищ Юдеї вийшли люди й напали на них, так що завернули їх знову проти погоні. Усі полягли від меча, ніхто з них не лишився. 47 Тоді юдеї захопили перевелику здобич, відтяли Ніканорові голову і праву руку, що її гордо він простягнув був, і принесли в Єрусалим, щоб виставити напоказ. 48 Народ був дуже радий і святкував той день, немов великий день радощів. 49 І було схвалено святкувати той день щороку тринадцятого Адара. 50 Юдея на деякий .час зазнала спокою.” /1 Макавеїв, глава 7/

“23 Після смерти Юди беззаконні знову піднесли голову по всіх місцевостях Ізраїля, і знову з’явилися ті, що чинять несправедливість. 24 Того часу настав дуже великий голод, так що здавалось, ніби сама земля перейшла на ворожий бік. 25 Тоді Вакхид вибрав нечестивих людей і настановив їх над краєм панами; 26 ті заходилися вишукувати та вивідувати про друзів Юди і приводити їх до Вакхида, а цей карав їх і насміхався з них. 27 І настав в Ізраїлі такий великий утиск, якого не було, відколи не з’явився більш пророк. 28 Тоді зібралися всі друзі Юди та сказали Йонатанові: 29. «Відтоді, як помер брат твій Юда, немає мужа, схожого на нього, щоб виступити проти ворогів, Вакхида та тих, що ненавидять народ наш. 30 Отож: ми й вибрали тебе сьогодні, щоб ти був замість нього нашим начальником і вождем та провадив наші війни.» 31 Тоді Йонатан перейняв провід на себе, посівши місце Юди, свого брата. 32 Довідався про це Вакхид і шукав, як би його вбити. 33 Почули про те Йонатан, Симон, його брат, і всі, що були при ньому, і втекли в пустиню Текоа, де й отаборились при колодязі Асфар 34 Дізнався про це Вакхид у день суботній і з усім своїм військом перейшов через Йордан.

43 Почув про це Вакхид і прийшов суботнього дня з великим військом на береги Йордану. 44 Тоді Йонатан сказав тим, що були при ньому: «Встаньмо до бою за життя наше, бо сьогодні воно не так, як учора чи й позавчора. 45 Ось бо війна і спереду й ззаду нас, звідсіль і звідтіль вода Йордану, багно й хащі, нема нам куди втікати. 46 Ось час закликати голосно до неба, щоб нам урятуватись від руки ворогів наших.» 47 І розпочався бій: Йонатан простягнув руку, щоб ударити Вакхида, та той від нього назад відхилився. 48 Тут Йонатан і ті, що були при ньому, кинулись уплинь у Йордан і перепливли на той бік, але вороги не переправились через Йордан, щоб гнатися за ними. 49 Того дня полягло у Вакхида з 1000 чоловік. 50 Повернувшись у Єрусалим, Вакхид став будувати укріплені міста в Юдеї; твердиню в Єрихоні, Емаусі, Бетороні, Бетелі, Тамматі, Фаратоні й у Тефоні, з високими мурами й воротами на засувах, 51 і поставив у них залогу, щоб непокоїти Ізраїля. 52 Він укріпив також міста Бетсур і Гезеру й замок, зоставивши війська й запаси харчів у них. 53 Узяв як закладників синів вельмож краю і залишив їх під вартою у твердині в Єрусалимі. 54 Року 153, другого місяця, звелів Алкім усунути мур внутрішнього двору святині, чим зруйнував працю пророків, – і почали його валити. 55 Та тоді вхопив Алкіма параліч, і його робота припинилась. Йому заціпило уста, так що він не міг промовити й слова або розпорядитися щодо дому. 56 Тоді помер Алкім у великих муках. 57 Побачивши ж, що Алкім помер, Вакхид повернувся до царя, і земля Юдейська зазнала спокою на 2 роки. 58 Всі нечестиві влаштували нараду, кажучи: «Ось Йонатан із своїми прибічниками живуть собі спокійно та безпечно. Приведім тепер Вакхида, і він захопить їх усіх за одну ніч.» 59 І пішли вони до нього й умовилися з ним. 60 І вирушив Вакхид з великим військом, пославши потайки листи всім своїм союзникам у Юдеї, щоб вони схопили Йонатана та його прибічників; та їм не пощастило, бо задум їхній викрито. 61 Зате вони схопили близько 50 з видатних краю, що були на чолі змови, і їх убили. 62 Тоді Йонатан і Симон з прибічниками відійшли в Бетбасі, що в пустині. Вони відбудували те, що було зруйноване там, й укріпились. 63 Довідавшись про те, Вакхид зібрав усе своє військо й повідомив наперед своїх прибічників у Юдеї. 64 Прибувши сам, отаборився біля Бетбасі, і кілька днів брав його приступом, спорудивши машини. 65 Йонатан залишив Симона, брата свого, у місті, а сам вийшов в околицю з невеликим загоном 66 і розбив Одомера та його братів, а й синів Фасірона, у шатрах їхніх. Отак почались перші їхні вдатні діла, і вони вбивались у силу. 67 Симон же з прибічниками, вирвавшися з міста, підпалили машини, 68 і воювали проти Вакхида, що, розбитий, вельми засмутився, бо його намір і похід пішли нінащо. 69 Розлютившись на беззаконних, що нараяли йому йти в похід, він убив багатьох із них і вирішив повернутись у край свій. 70 Дізнавсь про це Йонатан і вислав послів до нього, щоб укласти мир і повернути бранців. 71 Вакхид прийняв його, вчинив згідно з тими умовами й присягнув йому, що не буде спричинювати йому шкоди по всі дні життя свого. 72 І видав йому бранців, що забрав був раніше в Юдеї, і повернувшись назад у край свій, вирішив більш не повертатись у край Юдейський. 73 Отак меч відпочив в Ізраїлі. Йонатан осівся в Махмасі, де почав правити народом, та винищив безбожних з-поміж Ізраїля. /1 Макавеїв, глава 9/

“59 Цар Олександер написав Йонатанові, щоб він прийшов до нього на стрічу; 60 і той вибрався великопишно в Птолемаїду й зустрівся там з обидвома царями та й дав їм і їхнім друзям срібла, золота та силу дарунків, тож тим робом їм приподобався. 61 Тут же зібрались проти нього нікчемні людці з Ізраїля, перевертні, щоб оскаржити його, та цар їх не послухав. 62 Він звелів зняти з Йонатана його одежу й надягнути на нього багряницю; так і зроблено. 63 І посадив він його біля себе і сказав своїм вельможам: «Вийдіть із ним посеред міста й оголосіть, щоб його ніхто ні в чому не оскаржував та щоб ніхто йому нічим не докучав.» 64 Коли ж його обвинувачі побачили його славу, ще проголосив окличник, і його самого; одягненого в багряницю, – усі повтікали.” /1 Макавеїв, глава 9/

“19 Отак 167 року Димитрій став царем. 20 Того часу Йонатан зібрав юдеїв, щоб відвоювати кріпость, що в Єрусалимі, і виставив проти неї силу споруд. 21 Деякі нечестивці, ненависники власного народу, пішли до царя й оповіли йому, що Йонатан облягав твердиню. 22 Почувши про те, цар розгнівався, а розвідавшись добре, негайно двигнувся, прибув у Птолемаїду й звідти письмово звелів Йонатанові зняти облогу й чимдуж прибути до нього у Птолемаїду на нараду. 23 На звістку про це, Йонатан звелів далі провадити облогу, а сам, вибравши з Ізраїля старших та священиків, удався на небезпеку. 24 Взяв він із собою срібла, золота, одежі й силу інших дарунків і пустився в дорогу до царя в Птолемаїду й знайшов ласку в нього. 25 Деякі зрадники власного народу підняли на нього скаргу, 26 та цар учинив з ними так, як його попередники, й вивищив його над усіма своїми друзями. 27 Він затвердив за ним первосвященство й усі інші привілеї, які той раніше мав, і зачислив його між своїх перших друзів. 28 Йонатан попросив у царя звільнити від податків Юдею, три округи й Самарію, та обіцяв йому 300 талантів. 29. Цар згодився й написав про те все Йонатанові листа,” /1 Макавеїв, глава 11/

“44 І вислав йому Йонатан в Антіохію 3000 відважних мужів; прибули вони до царя, і він був вельми радий з того. 45 Але городяни зібрались в середині міста, – близько 120 000 – і хотіли вбити царя, 46 що втік у палац, тоді як вони зайняли виходи з міста й розпочали битву. 47 Тут цар покликав юдеїв на допомогу, що й зібрались разом усі до одного; і розсипались по місті, вбили в той день зо 100000, 48 підпалили місто, набравши того дня великої добичі, – тож врятували царя. 49 Тоді мешканці міста, побачивши, що юдеї господарювали в місті як хотіли, занепали на дусі й заблагали царя, кажучи: 50 «Подай нам правицю й нехай юдеї перестануть воювати нас і місто.» 51 І кинули на землю зброю, й уклали мир.” /1 Макавеїв, глава 11/

“25 Симон послав за останками брата свого Йонатана й поховав його в Модіні, місті своїх предків. 26 Увесь Ізраїль учинив над ним велику жалобу й довго плакав за ним. 27 Симон зробив над гробом свого батька і братів високий пам’ятник, що можна було бачити здалека й що був іззаду та спереду виложений тесаним камінням. 28 Поставив також 7 пірамід одну проти одної: батькові, матері й чотирьом братам. 29 І прикрасив їх ось так: поставив довкола них високі колони, на них умістив на вічний спомин збройні трофеї, а обабіч зброї різьблені судна, що їх могли бачити всі, хто пливли морем” /1 Макавеїв, глава 12/

“26 Симон послав йому на допомогу 2000 добірних вояків, срібла, золота й відповідного знаряддя, 27 та цар не захотів того прийняти; ба більше, він навіть зробив нечинним усе те, що був уклав з ним перше, і поставився до нього інакше. 28 Послав до нього Атенобія, одного з своїх друзів, щоб той повідомив його словами: «Ви зайняли Яффу, Гезеру і кріпость у Єрусалимі, міста царства мого; 29. спустошили їхні землі, наробили у краю великої шкоди й захопили багато місць у моїм царстві, 30 Поверніть тепер назад міста, які ви зайняли, і податки з місцевостей, що ви захопили поза межами Юдеї. 31 А як ні, то дайте замість того 500 талантів срібла, а за шкоду, якої ви накоїли, і за податки з міст других 500 талантів, інакше підемо на вас війною.» 32 Прибув Атенобій, царський друг, у Єрусалим і як побачив Симона, його креденець із золотим та срібним посудом і численну челядь, був здивований. Переказав він йому царські слова, 33 а Симон відрік на те: «Ані землі чужої ми не захопили, ані добра чужого ми не забрали, лише спадщину батьків наших, що колись була несправедливо забрана нашими ворогами. 34 Ми при слушній нагоді відібрали назад спадщину батьків наших. 35 Щож до Яффи та Гезери, які ти вимагаєш, то вони накоїли великої шкоди нашому народові та краєві нашому, – та все ж ми за них дамо 100 талантів.» 36 Той не відповів йому на це ні слова, а розгніваний, повернувся до царя й переповів йому тую мову, а й про славу Симона й про все, що бачив, тож цар і скипів великим гнівом. 37 Тим часом Трифон сів на корабель і втік в Ортосію. 38 Тоді цар настановив Кендебея верховним начальником приморської смуги й доручив йому піше та кінне військо. 39 Він наказав йому розташуватись табором проти Юдеї, звелів побудувати Кедрон, укріпити його ворота й вести війну з народом, тоді як сам пустивсь у погоню за Трифоном. 40 Кендебей прибув у Ямнію й почав мордувати народ, робити наскоки на Юдею, брати в полон людей і вбивати. 41 Він збудував Кедрон і поставив там комонних і звичайне військо, щоб вони, виходивши (вряди-годи), пильнували дороги в Юдеї, як то йому повелів був цар.” /1 Макавеїв, глава 15/

“11 Птолемей, син Абуба, був настановлений правителем єрихонської долини; він мав багато срібла й золота, 12 бо був зятем первосвященика. 13 Та серце в нього загорділо, і він забажав заволодіти краєм, тому й задумав, як би то підступно звести зо світу Симона та його синів. 14 Саме тоді Симон, проїжджаючи містами країни, щоб забезпечити їхні потреби, спустився в Єрихон, сам він і Маттатія та Юда, його сини, – було це 177 року, одинадцятого місяця, місяця Савату, – 15 і син Абуба прийняв їх підступно в маленьку кріпость, що зветься Док, її він збудував був, – і там зробив для них великий бенкет. Там же сховав він кілька чоловік, 16 і як Симон із синами упився, Птолемей зо своїми встали, схопили зброю, накинулись на Симона в бенкетовій залі й забили його з синами та з кількома слугами. 17 Отак учинив він велику зраду і відплатив злом за добро. 18 Птолемей написав про те звіт і послав цареві з проханням вислати йому на допомогу військо й передати йому управу краю та міста. 19 Він вислав і людей в Гезеру, щоб забити Іоана, і виправив тисячникам листи, щоб вони прийшли до нього, а він би дав їм срібло, золото й гостинці. 20 І ще інших вислав, щоб зайняли Єрусалим і гору, на якій храм. 21 Тим часом хтось метнувсь наперед і оповів Іоанові в Гезері, що його батько й брати загинули, ще й додав: «Він вислав когось, щоб і тебе вбити.» 22 Почувши це, Іоан вельми збентежився, схопив людей, що прийшли його вбити, і покарав їх на смерть, бо знав, що вони хотіли його вбити.” /1 Макавеїв, глава 16/

15. Секта книжників. Від угрупування переписувачів книг до Синедріону.

Матвія 7, 28 І як Ісус скінчив ці слова, народ не міг надивуватись його навчанню, 29. бо він навчав їх як повновладний, а не як книжники їхні.

Матвія 23. Лицемірство й суєта книжників та фарисеїв 1-12; проти книжників та фарисеїв 13-36; звернення Ісуса до Єрусалиму 37-39

1 Тоді Ісус промовив до народу й до своїх учнів: 2 “На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї. 3 Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять. 4 В’яжуть тяжкі, не під силу тягарі й кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. 5 Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери й побільшують свої китиці. 6 Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах 7 та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: Учителю! 8 Ви ж не давайте себе звати: Учителю, – один бо ваш Учитель, ви ж усі брати. 9 Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небі. 10 Ані наставниками не звіться, один бо ваш Наставник –Христос. 11 Найбільший з вас буде вам слугою. 12 Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений. 13 Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти. 14-15. Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що проходите море й землю, щоб придбати одного новонаверненого, і коли знайдете, то робите його гідним пекла, подвійно від вас гіршим. 16 Горе вам, сліпі проводирі, що кажете: Хто клянеться храмом, то це нічого; а хто клянеться золотом храму, той винуватий. 17 Нерозумні і сліпі! Що більше – золото чи храм, який освячує те золото? 18 І хто клянеться жертовником, то це нічого; хто ж клянеться тим даром, що на ньому, той винуватий. 19 Сліпі! Що більше? Дар чи жертовник, який освячує той дар? 20 Хто клянеться жертовником, той клянеться ним і всім тим, що на ньому. 21 І хто клянеться храмом, той клянеться ним і тим, хто живе в ньому. 22 І хто клянеться небом, той клянеться Божим престолом і тим, хто сидить на ньому. 23 Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а занедбуєте, що найважливіше в законі: справедливість, милосердя і віру. І те слід робити, і того не слід лишати. 24 Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда. 25 Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що очищаєте зверху чашу й миску, а всередині вони повні здирства та нездержливости. 26 Сліпий фарисею! Очисть но спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті. 27 Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечисти. 28 Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня. 29. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що будуєте гроби пророків та оздоблюєте нагробники праведних, 30 і виговорюєте: Якби ми жили за батьків наших, ми не були б причетні з ними крови пророчої. 31 Ви, таким чином, самі признаєтесь, що ви сини тих, які пророків убивали. 32 Доповнюйте й ви мірку батьків ваших! 33 Змії, гадюче поріддя! Як можете ви уникнути пекельного засуду? 34 Тому то посилаю до вас пророків, мудреців і книжників. Ви деяких з них уб’єте й розіпнете, а деяких бичуватимете в ваших синагогах і гонитимете з міста в місто, 35 щоб таким чином упала на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови праведного Авеля до крови Захарії, сина Варахії, якого ви вбили між святинею і жертовником. 36 Істинно кажу вам: Усе це впаде на цей рід! 37 Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів хотів я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, – але ви не бажали! 38 Ось дім ваш лишиться вам порожній. 39 Кажу бо вам: Ви не побачите мене віднині, доки не скажете: Благословен той, що йде в ім’я Господнє!” /Матвія 23/

21 Прийшли вони в Капернаум, і він, відразу в суботу, увійшовши в синагогу, узявся навчати. 22 І дивувалися його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, не як книжники. /Марка 1, 21-22/

Христос про книжників говорив однозначно негативно, вони і Його вбили, будучи власниками придуманого ними Синедріону (для обнулення священицтва) (Мт. 23:13, Мт. 23:14, Мт. 23:15, Мт. 23:16, Мт. 23:23,, Мт. 23:25, Мт. 23:27, Мт. 23:29).

Книжники появилися після остаточного вбивства пророків і стали відразу самими впливовими особами жидівського народу. (вийшли мабуть з глибокого підпілля?) Книжником себе першим назвав Ездра (1Езд 7.6). Мабуть книжники і прийняли від нього цю назву, як вже впізнану і популярну. Далі книжники порушуючи Божий Закон (Втор 4.2) добавили до Божих заповідей і свої, в кількості 613, котрі книжники поставили вище Божих Заповідей.
Біля 200 року після народження Христа книжники записали в книгу названу Мішною. Потім появилися пояснення на Мішну, названі Гемарою, біля 550 року після народження Христа. Збірку тих усіх книг книжників називають Талмудом. Ці новації книжників осудив Ісус Христос (Мт 15,9, Мк.7,7).

Святий Епіфаній Кіпрський, у його книзі “Проти вісімдесяти єресей” назвав книжників окремою сектою. Сучасні сиромудрі читачі Біблії, як і їх недолугі попередники, заперечують це, мовляв, книжники “були і серед фарисеїв і серед садукеїв”. Насправді не лише серед фарисеїв і садукеїв, а і в усіх верствах і групах тодішнього іудейського суспільства, але як заслана агентура панівної таємної секти. Микита Ханаїт (13 століття) в книзі «Θησαυρὸς ὀρθοδοξίας» (“Про 100-а єресях, коротко”) також називає книжників окремою сектою. Але чи були ще первісні книжники іудеями таки невідомо. Мабуть серед них іудаїзм зник зі створенням ними їх сатанинського Сенедріону, вбившого Богочоловіка Ісуса Христа.

16. Вбивство книжниками (сатаністами) Богочоловіка Ісуса Христа

Вбивство Богочоловіка Ісуса Христа було юридичним, тобто з використанням наявної тоді судової системи, судів синедріону, правителя Переї і Галілеї Ірода Антипи й прокуратора Юдеї і Самарії Понтія Пилата. Ініціаторами і організаторами цього вбивства були вожаки секти книжників.

Перша письмова згадка про синедріон є в книзі Йосипа Флавія «Юдейська старовина» (XIV, 9, 3-5, тоді коли він описував події 50-их років до народження Христа, коли Палестина була вже провінцією Риму. В Старому Завіті слова «синедріон» немає. І в часи монархії, при державності Ізраїлю й Юдеї би в принципі не могло бути владного органу типу синедріону, обєднавшого в собі владу віросповідну і політичну. Таке могло бути тільки плодом співпраці колаборантів з окупантами. Етимологія слова «синедріон» (synedrion) є грецькою, від слів syn – спільне, і hedra – зібрання. Апологети секти книжників виводять синедріон від книги Чисел, глава 11, вірш 16; «І промовив Господь до Мойсея: “Збери лишень мені сімдесят чоловіків із старшин в Ізраїлі, про яких знаєш, що вони люди розсудливі та вміють правити народом, і приведи їх до намету зборів; нехай стануть там з тобою. 17 Я зійду й говоритиму там із тобою, і візьму від духу, що на тобі, та й покладу на них, то вони й нестимуть з тобою тягар народу, щоб не одному тобі нести його».

Але історичних підтверджень цього немає. В синедріоні був 71 особа. Скоріше синедріон появився ще в часи макавейських війн, бо і тоді книжники були за елінізацію жидівського народу, але не явно, з міркувань безпеки, а після завоювання Римом і знищення роду Макавеїв вивели з підпілля своє дітище з назвою синедріон. По нонішніх мірках книжники були космополітами, тобто заперечували національні держави і пропагували світову наддкржаву, в котрих бачили себе панівним класом, бо прагнули світового панування. З появою синедріону розпочалося і масове заселення Риму жидами, звичайно що з числа книжників. І наповнення ними домів римської шляхти. Так що вони вже через 30 років, після вбивства Христа, змогли поставити імператором Риму свого чоловічка Нерона, першого кандидата на антихриста. А наївні римляни сприймали книжнків як друзів, а їх нашестя на Рим як інтеграцію. За що і розплатилися великою кровю.

Синедріон мав право обирати і судити першосвященика, виносити смерті вироки і оголошувати війну. Книжники були прихованими безбожниками, тому обирали на первосвященика собі подібних безбожників, типу Анни і його затя Каяфи. Вони знали що узурпація влади над іншими є злочином, знали шо їм потрібно для цього велика кількість осіб здатних вчинити цей злочин, тому це вплинуло і на їх практику судочинства, в котрій вчинивший злочин супроти інших, не членів секти, мав багато можливостей уникнути заслуженого покарання. Що пояснювалося «людинолюбством». Тобто суд синедріону керувався найперше інтересом секти книжників.

Були в числі синедріону не тільки члени секти книжників, були там і достойні поваги мужі, але тільки для прикриття і легітимації злодіянь книжників. Вони не були явними спільниками книжників, книжники використовували їх лише в темну. Також книжники в синедріон приходили здебільшого під личиною фарисеїв, садукеїв, іродіан, рухів які мали і позитивні виміри, чого не було в книжників, аби відгородити свою секту від негативу, повязану з їх злою діяльністю. По формі синедріон представляв усе юдейське суспільство, а по суті, на відсотків 90, це була тільки секта книжників.

Правила судочинства синедріону були описані тільки через 200 років після вбивства Богочоловіка Ісуса Христа. В книзі з назвою Мішна. Тоді коли вже їх судочинство могло розповсюджуватися тільки на членів їх секти. До того вони судили за принципом «мета виправдовує засоби». Коли в 20 столітті повстала держава Ізраїль, то жиди вибрали для себе британське прицидентне право, а не «їх власне», книжницьке.
Судочинство синедріону має, на мою думку, витоки з міста-держави Содоми, де могли і стягувати, з побитого нападником, і компенсацію, за «надані» жертві нападником «медичні послуги». Де судею працював  рідний брат Аврама. А не з закону Мойсея.

Доктор Андрій Чайківський ще в 1897 році, аналізуючи судовий процес синедріону над Богочоловіком Ісусом Христом, виявив наступні порушення, з точки зору Мойсеєвого закону і описаних пізніше в Мішні процесуальних правил жидівського судочинства:

«Перше. Не придержувалося строго компетенції суду, бо не лише водили Ісуса Христа на суд до Анни, що не мав права і як один чоловік не міг судити, але не дали Ісусові Христові користати з права співучасти при складанні суду, де би міг суддів собі неприхильних виключити. Після жидівського закону злочин хули Божої належав перед трибунал, зложений з 71 судці. – При голосованню знову понехано відвічне право, що голосувати має кождий суддя окремо, почавши від наймолодшого, при вимавлянню законної формулки. В процесі Ісуса Христа голосували всі гуртом «повинен умерти».

Друге. Занехано принцип презумпції безвинности, після котрої слідувало обжалованого так довго уважати безвинним, поки йому вини не докажуть. Тут було зовсім інакше. Ісуса осудили ще далеко перед розправою, а розправа мала бути лише чиста комедія, щоби правність засуду удати.

Трете. Занедбано того уважання, яке на підставі вищезгаданої презумпції обжалованому належалося. Вже при першім переслуханню Ісуса Христа у Каяфи позволено простому посіпаці зневажити його чинно. Так само дивились з утіхою жиди на те, що Ірод Ісуса Христа осмішив.

Четверте. Занедбано принцип явности розправи, бо суд відбувався вночі і вели з Ісусом слідство поночі, хоча жидівська процедура такого слідства окремого не знала. Слідство велось у жидів при самій головній розправі. Явність розправи зупиняло і те, що розправа велася в місці, не кожному доступнім: в домі архирея, де доступ не кождому був дозволений.

Євангелист Йоан оповідає (18, 15), що він з апостолом Петром лише завдяки своїй знакомості зі службою архиерея зумів втиснутися на подвір’я архиєрейського дому. Цілою, отже, публікою, що могла суд контролювати, була лише сволоч столична, що поночі волочиться і шукає поживи.

П’яте. Переслуховувано свідків без присяги. Ніхто їм не ставив приписаних законом питань генеральних; «Не о твої домисли, або те, що ти почув, питаємо тебе; тям, що велика одвічальність тяжить на тобі, бо справа, котру маємо розсуджувати, не єсть грошева, котру би відтак можна винагородити. Коли б ти спричинився до несправедливого засуду, то кров Його упаде на твою голову. Бог зажадав би від тебе за се рахунку, так як зажадав рахунку від Каїна за кров Ав[е]ля – говори!».
Крім того, свідків не питали щодо ідентичности особи Ісуса Христа, ніхто не ставив питання, чи свідок остерігав Ісуса Христа, ніхто не закинув того, що до повного доказу потреба двох свідків, котрі би згідно говорили, та що саме признання до засуду на смерть цілком не вистає.

Шосте. Ісусові не дали правного защитника.

Семе. Після жидівського права не вільно було оголошувати засуду сейчас, але аж третього дня по розправі, а тут не минула одна доба, а вирок не лише був готовий, але й виконаний».

А також і порушення матеріального права:

Перше. Синедріон засудив до смерті Богочоловіка за «богохульство». В словах і діях Христа не було хули на Бога. Через кілька тижнів після вбивства книжниками Богочоловіка цей самий синедріон постановив: «що за віросповідні погляди не можна нікого судити, лише треба полишити засуд самому Богові».

Друге. Вирок смерті синедріону мав підтвердити пркуратор Юдеї і Самарії. Книжники добре знали що римська влада не буде підтвежувати вирок смерті за слова стосовно віри іудеїв, тому сказали Пилату що Христос є «державним злочинцем», що було тільки їх вигадкою.

В інших дослідників згадуються ще порушення пресуального права при взятті під варту Христа, тобто ще перед відкриттям судового процесу і те що Його сторожа зіштовхнула з мосту на Кедрон-потоці.

Схема юридичного вбивства Богочоловіка Ісуса Христа була такою: План «А». Парашутист секти книжників Іуда Іскаріот «продає раба» вожакам секти і «передає раба» їх сторожі, з «прощальним поцілунком». За що отримує належну плату – 30 серібряників. Коли «проданий» приймає перед вожаком книжників Анною умови рабства, то 30 серібряників залишаються Іуді Іскаріотському (більш відомому в українців як Вій, зокрема і за Миколою Гоголем). А коли не погоджується на рабство то парашутист Вій біжить до храму здавати незаконно отримані гроші і «визнавати свою провину», шоби «не було гріха». Книжники були впевнені що Ісус Христос погодиться на рабство, у статусі «месії народу» і плюс отримання скіпетру римського імператора, тому план «Б», вбивство Бунтаря, був погано підготовленим. Звідси і різнобій свідчень про «богохульство» Христа і судовий процес з численними порушеннями матеріального і процесуального (формального) права. При належній підготовці вбивства би були тільки порушення матеріального права. Книжники тільки провірили здатність членів синедріону оголошувати вирок смерті Богочоловікові Ісусові Христу.

Маніпулювання книжниками римською владою було стандартним і обкатаним, тільки на цей раз Понтій Пилат опирався незвично відчайдушно. Також було несподванкою для книжників перенапроавлення Пилатом справи Христа до Іроди Антипи, який мабуть ненавидів книжників і знав їхню злу суть, бо книжники намовили його батька, Ірода Великого, на вбивство дітуй у Віфліємі, але мав замало авторитету і влади аби з ними відкрито боротися.

Богочоловік Ісус Христос в домі Анни мовчав, бо безбожник Анна реально тільки повторював сказане Христу ще дияволом, при спокушання Христа в пустині, після Його 40-ка денного посту.

Найвищою містичною точкою суду синедріону над Христом було розривання священичого одягу первосвящеником Каяфою, що стало і кінцем старозавітнього свяшеництва. Священикам закон Мойсея забороняв розривати свій одяг. Книжник і клоун Каяфа це знав, але одяг розірвав, бо ненавидів священицтво Бога. Розірвав свій одяг перед лицем Бога. Отаким крайнім заходом Каяффа намагався «вилікувати» Богочоловіка Ісуса Христа від релігії і схилити до співпраці з сектою книжників (з сомнищем сатани).

Книжники Анна і Каяффа були вже серійними вбивцями ще до зради парашутистом секти книжників, Іудою Іскаріотом, Богочоловіка Ісуса Христа, для них вбивства невинних і правих були вже звичним способом вирішувати усі їх справи.

17. Вбивства книжниками свідків Воскресіння Христового

Нараховують більше 200 людей які були свідками Воскресіння Христового. Майже усі вони були вбиті, а природною смертю пішли у вічність лише одиниці. Так серед 12 апостолів Христа від старості помер лише один – апостол й євангелист Іван; усі інші були вбиті. Найперше вбивали тих з них хто був Юдеї, а потім і по усій Римській імперії. Книжники обманом, наклепами і маніпуляціями отримували від провінційних владців імперії накази про вбивства свідків Воскресіння Христового.

Прийшли вбивати і римських солдатів, зокрема і тих хто виконував страту Христа. Вони вже були пенсіонерами і християнами, жили в одному з сіл Італії. Один з них, святий Лонгін Сотник, був за професією не лише військовим, а і виконавцем виняткової міри покарання. Тоді ця професія в Римській державі поєднувалася з військовою, завдяки чому римська Армія була по справжньому професійною.
Досвідчений Лонгін Сотник першим впізнав своїх молодших колег і зрозумів чому вони прийшли. Прийняв їх як найдорожчих гостей. Покликав і своїх побратимів по службі в Армії, яких також шукали дорогі гості. Потім і прибула молодь також зрозуміла що перед ними їх старші колеги, і почала ухилятися від виконання отриманого наказу. Але Лонгін і його побратими якимось чином вмовили дорогих гостей виконати отриманий наказ, вони хотіли пролити кров за Христа, змити гріх по невіданню з своїх душ і зі своєї професії.

18. Шимон Волхв, учень книжників і батько усіх наступних єресей. Початок гностицизму.

Шимон Волхв походив з Самарії, з села Гітон. Доповнив раціоналізм секти книжників своїм віровченням, також прагнучим світового політичного панування. Тобто «визволив» книжників з «кайдан» Мойсеєвого закону. Віровчення Шимона Волхва засновувалося на обмані і чуттєвості людини, зокрема дозволяло блуд і сексуальні збочення.

Євсеній Кесарійський, у своїй книзі «Церковна історія» (Кн.2. 1, 9-12) , пише що ще до проповіді Благої вістки Шимон Волхв, учень книжників, прославився своїм чарами в Самарії, так що велика кількість самарян вважали його діяння проявом «великою силою Божою». Тоді в Самарію прибув диякон Филип, з проповідю Євангелія Богочоловіка Ісуса Христа, що ще більше припало до серця самарян. Тоді Шимон Волхв, увійшов хитрощами в довіря до диякона Филипа і запевнив його що вже настільки увірував в Христа що готовий хреститися. Отримав святе хрещення і невдовзі був вигнаний з Церкви Христоваї апостолом Петром. «..і ниняші послідовники його (Шимона Волхва) мерзенної єресі; за прикладом їх засновника вони влазять в церкву і, подібно чумі і корості, завдають великої шкоди людям, коли їм вдається впустити в них їх таємну і згубну отруту», пише Євсеній Кесарійський.

Коли християнство розповсюдилося і в Римі, то туди книжники направили найкращих своїх подільників, зокрема і Шимона Волхва, досвідченого в чарівництві. Йому в Римі навіть поставили статую, з написом «Шимону, богу святому» (Simoni deo sancto). А Олену, повію з Тиру фінікійського, яка подорожувала з Шимоном, послідовники назвали «першою думкою», «першопричиною усього». «Кланялися книгам з зображенням Шимона Волхва й Олени». «Їх містері наповнені біснуваннями і безумством, брудом і мерзенністю». «Вони знущаються з нещасних жінок, потопаючих в гріхах». Але таланило Шимону Волхву не довго в Римі. Бог привів в Рим мужнього апостола Петра, який перед тим вигнав Шимона з Церкви. І Шимон втік з Риму.

Гностики завжди називали книжників (тепер хасидів) своїми одновірцями, а книжники (хасиди) це офіційно не визнавали, але і не заперечували.

19. Кандидати сонмища сатани на антихриста в часи Римської імперії

19.1. Імператор Нерон

Нерон був імператором 13 років, з 54 по 68 рр, почав масово вбивати людей в останні три з половиною роки. Став імператором внаслідок отруєння імператора Клавдія його четвертою дружиною Агрипиною, матірю Нерона. Нерон Клавдій Цезар (Агенбарба) був прийомним сином імператора Клавдія.

В 59 році Нерон наказує вбити свою матір Агрипину.

В 62 році відбулося в Римі вбивство апостолів Павла і Андрія Первозванного в місті Патри.

64 рік, девятиденна пожежа в Римі, початок масових вбивств християн, обмовлених в підпалі.

65 рік, Нерон вбиває свою другу дружину, вагітну Помпею Сабіну. За наказом Нерона отруївся його вчитель Сенека.

15 серпня 66 року розпочинається повстання в Юдеї. 8 листопада 66 року розгром жидами римської армії в Бет-Хорон.
3 червня 68 року легіони Веспасіана повертають контроль над Єрихоном. 9 червня 68 року втрата влади і смерть Нерона.

10 вересня римські легіони, під командуванням Тита здобувають Єрусалим і зруйнували храм, в той же самий день коли попередній храм був зруйнований Новуходороносом в 587 р. до Різдва Христового.

«…коли влада Нерона зміцніла, він повернувся до діл нечестивих і повстав на віру в Бога Вседержителя». «…бездумно згубивши величезну кількість людей» /Євсеній Кесарійський/

«…Нерон був першим імператором який почав переслідувати наше (християнське) вчення…». «Ми хвалимося таким зачинателем гоніння, бо хто знаючи його, не подумає, що Нерон не осудив би християнста, якби воно не  було великим благом» /Тертуліан/

В останні роки панування Нерона в Єрусалимі сікарії підняли повстання і вбивали священиків християн серед своїх, до того вони вбивали і книжників, зокрема і серед первосвящеників. Після цього почалися, як помста за злодіяння імператора-жида Нерона, масові ліквідації жидів, особливо в Сирії. Пізніше, під саму юдейську Пасху, коли там зібралися жиди, місто було взяте в облогу римським військом.

В місті швидко розпочався голод. Член секти книжників Йосип Флавій брехав, коли писав що заколотники вчиняли масові пошуки їжі по домах горожан, за приховування їжі вбивали, і катували тих де не знайшли їжі. Брехав коли писав що заколотники не голодали, вони створювали запаси їжі. Брехав коли писав що мертвих вже не було кому хоронити і їх викидували в рів за мури міста. Мертвих частково викидували за мур міста, мабуть тільки зрадників, аби трупний запах відгонив римлян від стін міста. Брехав коли писав що коли місто було взяте римлянами, то там живими залишилися тільки бандити і заколотники., Так як і про «20 мільйонів» загиблих в Єрусалимі. Книжники не обороняли міста від римлян. Тому більшість книжників вижила й пішла «служити Риму».
Просуваючи свого Нерона до влади в Римі книжники навіть знали, що коли їх чоловік «буде панувати над світом», то відбудеться покарання Богом жидівського народу. Але це їх не зупинило. Це не зупиняє і нинішніх насаджувачів царства антихриста.

19.2. Імператор Доміціан

Доміціан Флавій Доміціана (правив Римом з 81 по 96 рр.), син Веспасіана.

У 85 році книжники вносять в синагогальну службу побажання смерті християнам, котре повтоюється і по-сьогодні. Не відлучення від синагоги, до котрої християни вже не належали, а таки побажання смерті.
Невдовзі імператор Доміціан приймає титул «цар і бог».

Доміціан був під впливом гностиків, спадкоємців книжників, так що на 15 році царювання почав висилати на острів Понтію християн і конфісковувати їх майно. Його ще намовили гностики винищити і рід Давида, тобто родичів Ісуса Христа. Гностики йому вказали рід Іуди, брата Господнього по плоті (не плутайте з Іудую Іскаріотом). Серед якого були живі два його внуки. Їх і привели до Доміціана. Він їх запитав чи вони з роду царя Давида. Ті відповіли що так. Потім він запитав яким майном вони володіють. Ті відповіли що грошей не мають, є лише їх спільна земля, яку вони спільно обробляють, з чого живуть і платять податки. Показали і свої мозолисті руки. Запитав імператор про Христа і про його Царство. Ті відповіли що воно не від світу цього і буде не на землі, а на небі, в кінці віку, коли Христос прийде в славі і буде судити живих і мертвих. Доміціан відпустив їх і указом заборонив переслідування християн. /Егезип/.
Імператора Доміціана вбили гностики, внаслідок змови, спадкоємці книжників.

В часи імператора Траяна (98-117рр.) було також гоніння на християн, але це відбулося при потуранні окремих провінційних владців імперії, особливо жорстокі ці гоніння були в Палестині. Організовані вони були гностиками і за їх наклепами. Траян не був кандидатом в антихристи. Він і припинив ці гоніння. Гностики зокрема продовжували винищувати рідню, по тілу Ісуса Христа.

На 18 році царювання Траяна жиди підняли повстання в Єгипті, проти греків які жили біля них, під керівництвом їх вождя звичайного завойовника Лукуаса, хоч і учня книжників. Траян вислав туди армію, яка вела там довгу війну проти жидів, але успішну. Траян остерігався що жиди нападуть на місцевих жителів Месопотамії, наказав Луцію Квінту очистити цю провінцію від жидів, що він і виконав, тому його було призначено правителем Юдеї.

19.3. Бар-Кохба

В часи імператора Андріана (117-138), в 132 році, розпочалося повстання Бар-Кохби, «розбійника і вбивці», учня книжників. Було подавлене римським полководцем Юлієм Севером в 135 році. Бачивши поразку Бар-Кохба зненавидів книжників і їх ліквідовував. Тому книжники його і ненавидять, називаючи «Бар-Козівою».

Ще до цього повстання гностики, прихованими засобами, вбили чи не усіх християн серед жидів, так що християнська церква в Юдеї перестала існувати. Війна там тривала біля трьох років.

19.4 Імператор Децій

Імператор Децій Траян (панував в Римі з 249 по 251 роки). В 250 році розпочав гоніння на християн, згідно його едикту. Створювалися комісії з пяти осіб, котрі фіксували приношення жертв ідолам. Загинув у битві з готами. В Римі тоді було не менше 5% християн, зокрема 46 священиків і аж 52 екзорцисти.

В 257 році був едикт імператора Валеріана наказуючий вбивати єпископів і пресвітерів, дияконів і аристократів за християнство. В 258 році від Риму відпали Галія, Британія й Іспанія. В 260 році Валеріан потрапив в полон до персів, де і помер.

19.5 Імператор Діоклетіан

Валерій Діоклитіан, правив Римом з 284 по 305 рр. Наказав в 303 році першим руйнувати християнські храми, на дванадцятому році свого правління, за звинуваченням гностиків, що християни знаком святого хреста «відганяють демонів», чим «ображають богів. А їх писання палити. Потім видав едикт про увязнення усіх єпископів. Інших силою підводили до язичницьких вівтарів і оголошували що вони принесли жертви ідолам, тих хто протестував били. А вбивати і грабувати християн почали ще за рік до указів Діоклетіана. Був випадок що спалили усе фрігійське містечко, де усі були християнами, «з жінками і дітьми». Особливо жорстоко вбивали красивих жінок і дівчат християнок. Християн вигонили з армії, за відмову приносити жертви ідолам і перетворювали їх в рабів. Християн позбавили права звертатися в суди.
20 листопада 303 року Діоклетіан оголосив амністію християнам, але з умовою принесення жертв ідолам.
1 травня 305 року Діоклетіана примушують відречися влади, ті хто його намовив переслідувати християн, формально оголосивши що він йде займатися вирощенням капусти. Помер в 311 році.
В 306 році гностики повели перепис жителів міста Риму і їх вперше обкладають податками. Це був шок для римлян.

19.6 Тирани Максимін, Максеній і Ліциній

Вони почали панувати після усунення імператора Діоклетіана від влади в 3905 році. Визнавши частково і владу Констянтина.
28 жовтня 312 року відбулася битва біля Мільвіанського мосту, де Констянтин переміг Максанція за допомогою Христа. А до того, 3 грудня 311 року, помирає обманутий і усунутий гностиками від влади імператор Діоклетіан.

Максимін був учнем гностиків. Панував на Сході. Грабував і вбивав підданих, найперше римську шляхту. Промишляв магією і бузувірством. Розвивав красномовство-словоблуддя. Знищив дисципліну в армії. Оточив себе підленькими людьми. Відроджував “язичництво”, тобто насаджував  гностичну віру. Мучив людей непомірними податками. Був алкоголіком. Вбивав християн з особливою жорстокістю. Ввів антихристиянство у школах, як навчальний предмет.

В його панування була велика чума, язва, війна і великий голод; одночасно. Померлих поїдали пси. Максимілан запевняв підданих, що в його панування не буде чуми, війни, голоду…, бо він почитає ідолів. Чума косила і багатих.

Тяжко захворів. Так як й Іуда (Вій). Вбивав лікарів, яких тоді було важко відрізнити від відьмаків. Потім відмінив переслідування християн. Помер розкаявшись, зберіг свою безсмертну душу.

Максеній панував у Римі. Грабував і вбивав підданих, найперше римську шляхту. Промишляв магією і бузувірством. Блудодійник. Втопився переходячи міст.

Ліциній звільнив з державних посад усіх християн, позбавив військових звань тих хто відмовився приносити жертви ідолам і заборонив допомогу бідним і вязням, що було звичайною практикою християн, як важкий кримінальний злочин, така заборона до цього була тільки в Содомі і Гоморі. Відміняв давні римські закони, вводив нові непомірні податки, увязнював невинних людей, гвальтував чесних жінок і незаміжних дівчат, переслідував єпископів. Був легко переможений Констянтином в жовтні 324 року.

320 рік, заснування святим Пахомієм першого монастиря в Єгипті.

330 рік, перенесення Констянтином Великим столиці у Візантію (Константинополь).

344 рік, гоніння на християн в Персії, за царя Шапура ІІ.

19.7. Імператор Юліан ІІ Відступник

11 грудня 361 року Юліан ІІ (Флавій Клавдій Юліан), (331-363) панував з 331 по 363 рр, учень гностиків (аріан) і софістів, племінник Констянтина Великого відкрито відрікся християнства, після опанування ним одноособової влади, і видав едикти про «відновлення язичництва», насправді про панування гностицизму, під личиною язичництва.

17 червня 362 року Юліан ІІ Відступник видав закон про заборону для християн працювати вчителями в школах. До цього школа користувалася повною свободою.

22 жовтня 362 року Юліан ІІ Відступник звинувачує християн в підпалі храму Аполона в Антіохії. Наказує пограбувати там християнські храми і їх закрити. Почалися неформальні пограбування і вбивства християн.

12 лютого 363 року Юліан ІІ Відступник забороняє християнам хоронити вдень своїх небіжчиків, аби день був посвячений «богам» і «благим ділам». Дозволив вбивати християн без слідства і суду.

Писав антихристиянські трактати, практикував риторику. Виховувався без батька і матері. Стверджував що проявив здібності полководця в Галії, у війні з германцями. Прийшов до політичної влади внаслідок військового заколоту і раптової смерті імператора Констанція, очевидно через отруєння, в 361 році. Вбивав близьке оточення імператора Констанція. Був багатослівний, легковажний і марновірний. Полюбляв ритуали жертвоприношення. Любив похвали, чим користувалися негідники. Надавав перевагу приходькам.
Нове гностичне жречество він організував по типу церковної ієрархії. Навіть гностичні храми влаштовував так як і християнські. Пригрів біля себе усіх єретиків, що ті використали для внутрішніх суперечок і диспутів. Відречення християн спочатку досягалося «ласкою».
Богочоловіка Ісуса Христа називав так як і книжники, галілеянином.
Також Юліан ІІ Відступник намагався відбудувати і Єрусалимський храм.

26 липня з63 року здох Юліан Відступник на річці Тигр, під час війни з персами, кандидат в антихристи. Перський Іван Сусанін завів військо римлян в пустиню. Кажуть що смертельну рану (в печінку), там Юліану наніс ображений ним римський солдат. Інші кажуть що це був тільки нещасний випадок, через необережність, ймовірно і правда, зважаючи на його легковажність. Ще інші, що самогубство. А ще інші що був вбитий «злим духом». Софісти звинувачували християн у смерті Юліана, але визнавали що самі там, на війні, не були.
Феодорит Кірський записав що перед смертю Юліан промовив: «Ти переміг, Галілеянин!»
Принаймні ніхто з персів не був нагороджений за смерть Юліана ІІ Відступника.

20. Аріанство (плід книжництва, відповідно гностицизму і сонмища сатани загалом). Гоніння християн в германських племенах, заражених аріанством, і германські військові напади на Рим. Геноцид римлян отрутами.

Аріанство придумали члени секти книжників, а доручили проголосити ізми цього винаходу своєму псу, священику з Олександрії, з грецьким імям Ἄρειος, Арію (256-336); звідси і назва «аріанство». Воно заперечує Ісуса Христа як Богочоловіка, як Бога. Пропагує неєдиносущність Бога-Сина з Богом-Отцем (антитринітаризм). Відповідно і заперечує Святу Трійцю. Відкидає усі сім церковних таїнств, релігійні свята, пости, ікони, святих, колективні молитви. Тобто зводило християнство до рівня напрямку в філософії, з релігійним відтінком.

Осінь 382 року, імператор Граціан (321 -383) видав наказ про оподаткування язичницьких храмів і жрецьких колегій. Також видалив вівтар перемоги з сенату Риму. Покарань за язичництво не вводили.

29 січня 386 р. в Мілані виходить місцевий наказ про «свободу культу» для аріан. Через два місяці, на Великдень, обдаровані свободою аріани, з допомогою озброєних осіб, намагалися захопити церкву в Мілані, де служив св. Амвросій Медіоланський.
388, імператор Феодосій наказав вигнати єретиків.
24 лютого 391 імператор Феодосій забороняє “язичницький” культ у Візантії.

Осінь 393, Італію захопили «повстанці» Євгеній і Арбогаста, давші «свободу» язичникам і відновивші вівтар перемоги в сенаті.

408-453 рр. походи гунів (предків українців) на Римську імперію. Заселення гунами знелюдненої аріанами частини Римської імперії і їх «асиміляція».

493, остготи повністю завойовують Італію. Там виникло королівство остготів (493-554) Правитель остготів Одоакр був вбитий аріанином Теодоріхом. Теодоріх видає едикти в користь аріан. Він воював і з русами.

519 до влади в Єгипті приходять монофізити і Єгипет відпадає від Візантії.

525, в Павії колаборанти аріани піддають тортурам і вбивають Боеція, «за зраду» і за «ворожіння». Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій (Anicius Manlius Torquatus Severinus Boëthius; 480—525) — римський філософ, математик і теоретик музики, теолог, один із основоположників середньовічнової схоластики, політичний діяч пізньої античності, римський патрицій, міністр.

526, помер Теодоріх Великий-аріанин, від дизентерії. Побудували йому мовзолей, котрий є і по-сьогодні, але його кості викинули звідти швидко і мовзолей переробили в храм. Римляни ненавиділи окупантів, особливо Теодоріха, щиро і глибоко.

554 Візантія, за імператора Юстініана, перемогла армію аріан (остготів) в Італії, а до 568 року повністю очистила Італію від них.

На Нікейському соборі (325 рік) аріанство було назване єресю, Арія вигнали, а його книги спалили. Арій був учнем секти книжників, котрі обманом поналазили в Церкву і посіли високі посади, аби Церкву Христову зруйнувати з середини. Помер нагло, ще і так ганебно, що і його папіки відрікалися від нього; публічно але лживо.

З 336 по 554 рр, аріанство було у великій мірі присутнє в Римській імперії, а серед германських племен аріанство було панівною вірою до шостого століття. Аріанство панувало в остготів, вестготів, вандалів, аланів, бургундів, севів, гелідів, готів, лангобардів. Серед франків поширення аріанства не було. В 16 столітті аріанство відродилося, в час Реформації. Так в Речі-Посполитій аріанство розповсюджувалося під назвою соцініанство, антитринітарії, «польські (литовські) брати». Ці «братки» вбили святого КЦ, найперше УГКЦ, уніатського єпископа полоцького Йосафата Кунцевича. І хитренько звалили це вбивство на православних.

Головною загрозою для земного буття людства, зі сторони аріанства, є їх схильність до аморальної поведінки; до обмов, до вбивств прихованими засобами, до колаборації… Бо вони їх віру поставили вище моралі. За принципом: «Бога немає значить можна усе»

Аріани фактично вбили Римську імперію і народ Риму (найперше отрутами), за те що римляни, у своєму загалі, не бажали приймати їх єресь і їх аморальність. З часів священика Арія, і по сьогодні сонмище сатани правомірно буде кваліфікувати як терористичну організацію.

В РФ, в місті Орел, з 2006 по 2012 рр, була зареєстрована віросповідна громада з назвою «Аріанская общіна города Орла» (дані про її сутність різні, аріанська чи арійська…). Є в РФ аріанські громади з назвою «Екуменіческой всєлєнской церкві Хріста». Безбожники і серійні вбивці ненавидять красу інших, але себе люблять красиво називати. Елементи аріанства є в усіх вірах, котрі заперечують Христа як Богочоловіка, зокрема це єговісти і кальвіністи. Новим є те що для сучасних протестантів і навіть для частини православних аріанство є авторитетом, що є їх безграмотністю або і біснуванням.

21. Геноцид китайців голодом в IV-V ст.

Не пізніше IV століття в Китаї були введені гроші, з бронзи. Відповідно і сформувалася паралельна пануюча верства – лихварство. Котре очевидно там виникло напряму під впливом диявола. До того в Китаї був натуральний обмін товарами і сплата податків товарами і послугами. А земля була Божою і громадською, тобто ділилася порівно на кожного працюючого. Під впливом лихварства появилася купівля-продаж товарів за гроші, як і сплата податків, а земля стала товаром, відповідно і закладним майном при позиках. Тобто для виробників товарів і послуг усе стало дорожчим, бо гроші не є безкоштовними. Тобто, продавши одиницю продукції, вами виготовленої, ви практично ніколи не зможете її купити за отримані вами гроші. А при засиллі лихварства їх частка в економіці може сягати від 25% до 50%.

Торгівля землею сільськогосподарського призначення, чи аренда землі це занепад сільського господарства, і, через механізм застави при отримані позики, швидкий перехід землі у власність лихварів. Таке було не тільки в Китаї, а і в Римі, до окупації Китаю і Риму гунами (предками українців). Що зокрема призвело в Китаю до зменшення числа китайців з 50 мільйонів до 7 мільйонів. Тоді в Китаї вже були регулярні переписи населення. А в Італії, земля потрапивши в руки лихварів, перестала оброблятися на декілька століть, що також призвело до вимирання більшості живучих там людей.

Коли предки українців гуни окупували північну частину Китаю, в 5 столітті, то першим ділом ліквідували фінансову систему, разом з лихварями, ввівши бартер і сплату податків товарами і послугами. І китайський народ відродився, звільнений від ярма лихварів. Так що і південний Китай перейняв досвід окупантів Півночі й ліквідував також фінансову систему і лихварів, котрі своїми фінансовими спекуляціями знекровили Китай.

В поневоленому лихварями Китаї навіть імператори вели війни в кредит, обіцяючи лихварам захоплене внаслідок війни. Але такі війни зазвичай закінчувалися поразкою і величезними втратами особового складу армії.
Потрапивши в кабалу до лихварів китайці часто втікали до гунів, аби врятуватися від голодної смерті. Так що невдовзі китайці вмовили гунів йти визволяти Китай від лихварського ярма.

Гуни, по своїй природі, навчили і китайців освоювати нові землі, запроваджуючи і податкові приференції для тих хто почав обробляти нові землі. Також в Китаї гуни, за україно-китайської династії Тан, розпочали реалізовувати маштабні проекти орошення землі. Будувалися канали довжиною більше 1000 км. Тому вже за декілька десятиліть орна площа в Китаї зросла вдвічі.

22. Геноцид вавілонян, VII ст.

Вавілон був првінційним центром перської імперії Сасанідів протягом девяти століть, до 640 року. Це підтримувало його власну культуру і людей, з різних культур і мов.

Тоді у Вавілоні був написаний Вавілонський Талмуд, сформувався синкретичний гностицизм мандаїського і маніхейського напрямків, формувався східний обряд християнства. Там був осідок патріарха асірійської церкви, до мусульманського завоювання.

Вавілонським місячним календарем і по-сьогодні користуються жиди і мусульмани.

24 грудня 640 року, після семимісячної облоги, мусульмани захопили Вавилон.

З 661 р. Вавілонія була частиною халіфату Омейядів, а протягом 750 — 1258 pp. — Аббасидів. З 640 по 661 був очевидно період безвладдя чи двовладдя. Бо і вожаки мусульман тоді вирішували «хто кому Рабіновіч».

А вже про заснування столиці Абасидського халіфату, Багдаду, в 762 році мусульмани пишуть так: «…на березі р. Тигр поблизу від руїн старовинного Вавилона та сасанідського Тісфона (Ктесифона)» /Розквіт Багдадського халіфату за Харуна ар-Рашида. https://bookster.com.ua/rozkvit-bagdadskogo-halifatu-za-haruna-ar-rashyda/
Тобто, Вавілон був знищений між 640 і 762 роками, в часи мусульманських завоювань.

Коли перси в 611 році, при підтримці монофізитів, захопили Єрусалим, то жиди допомагали персам вбивати християн, можливо і були ініціаторами масових вбивств християн. Тоді було вбито в Єрусалимі біля 60000 християн. /Становище Візантійської імперії в 7 столітті. http://kpba.edu.ua/statti/822-stanovyshche-vizantiiskoi-imperii-v-vii-stolitti-imperator-iraklii-ta-zarodzhennia-islamu.html
Очевидно подібне було і з вавілонянами, після захоплення Вавілону мусульманами. Тим більше що Вавілон був наповнений жидами вигнаними, за державну зраду, з Візантії, при імператорі Іраклії (610-641)

В мусульман язичники, за яких вони можливо помилково вважали вавілонян, мали померти або прийняти іслам. Мусульмани визнавали право на існування для «людей книги», для християн й жидів
Омар, захопивший Єрусалим, видав для християн такий припис: «В ім’я Бога премилосердного. Омар – жителям Елії. Вони будуть знаходитися під охороною і зберігати своє життя і власність. Їх храми не будуть знищені і будуть надаватися їм у використання. Але вхід у храми для мусульман не заборонений ні вдень, ні вночі. Підносити хрест над храмом не дозволено, а також і дзвонити у дзвони. Нехай не влаштовують нових храмів ні в місті, ні в його околицях. Мусульманському подорожуючому надавати притулок та їжу безкоштовно на протязі трьох діб. Діти християн не зобов’язані вивчати Коран, але нехай і не проповідують своєї віри мусульманам та не переймають їх. Християни не повинні чинити перепон своїм родичам приймати  в іслам. Нехай не виносять на вулиці ні своїх хрестів, ні своїх священних книг. Нехай поважають мусульман і надають їм місце, коли ті забажали сісти. Нехай не одягаються як мусульмани і не накривають своєї голови, як правовірні. Нехай не розмовляють тією ж мовою, не іменують тими ж іменами, не мають на своїх печатках арабських символів; не мають права їздити верхом на сідлі, носити ніякої зброї та не брати мусульманина в прислугу. Нехай платять встановлений податок, визнають халіфа своїм правителем і ніяк не перешкоджають його служінню” [Цитата: Дворкин А. Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Курс лекций. – Нижний Новго-
род: Изд. Братства во имя св. князя Александра Невского, 2005. с. 490]

Під час розкопок Вавілона, у верхньому шарі, датованому 226-640 рр, періоду Сасанідів, було знайдено від 2000 до десятків тисяч (викупили колекціонери), так званих «куль заклинання» (Incantation bowl), котрі були притаманні вавілонським жидам, і використовувалися «щоб захиститися від злих впливів надприродного походження, наприклад, зле око, злі духи». Скоріше для звязків з демонами. Вони мали вигляд тарілок (мисочок) з певними зображеннями і написами, як кажуть в Україні, для того аби «чорта годувати».
Тобто на час завоювання Вавілону мусульманами в 640 році, там жила досить велика жидівська діаспора, котра явно була уражена бісовщиною і тому була частиною сонмнища сатани. Плюс ще гностики, також частина сонмнища сатани, і монофізити, ненавидячі християн і схильні до зрад. По іншому, була велика кількість осіб схильних до вбивств невинних і правих. Вавілоняни не здалися мусульманам, тому, за тодішнім звчаєм мусульман, в місті була вчинена різанина, ймовірно і з допомогою жидів і гностиків. Тобто вбивали найперше християн, які сповідували халкидонський символ віри, і персів, як представників ворожої держави. Монофізити і гностики традиційно переходили в іслам, а жиди укладали угоду з завойовником. На той час ніяких язичників в Вавілоні вже не було. Принаймні немає про їх наявність ніяких згадок. Араби не були схильні до руйнувань міст. Тобто не усіх жителів міста вбили і не зруйували місто. Але місто спустіло… Мабуть ангел хоронитель Вавілону (Воріт Бога) вигнав вбивць зі свого міста? Чи їх ліквідував? Скоріше спочатку вигнав, а потім ліквідував.

«18 лютого 2017 року (греко-)католицький халдейський патріарх Багдада (Ірак) єпископ Луїс Сако відвідав село Телекуф (біля Вавілону), звільнене з-під влади ІДІЛ, де взяв участь у першій Месі, відправленій у церкві святого Георгія після двох з половиною років перерви. Там він поблагословив великий хрест, встановлений на пагорбі на знак перемоги християнства над мороком джихадистів.
Як повідомляє сайт Патріархії Вавилона, на святкуванні в місті, розташованому за 28 кілометрів від Мосула, були присутні представники влади та посадові особи регіону.
У проповіді монсеньйор Сако сказав, що ця подія – це «перша іскра світла, яке світить у всіх містах, розташованих на рівнині Ніневії, після темряви ІДІЛ, яка тривала майже два з половиною роки».
«Це наша земля, це наш дім», – нагадав єпископ вірним. Він також зазначив, що зараз настав час віднайти надію, що люди мають повернутись у свої села, щоб розпочати нове життя. Так християни зможуть показати світові, що сили темряви, які посіяли хаос і спустошили їхні землі, ефемерні та що Церква Христова, незважаючи на страждання, побудована на скелі.» /Католицький оглядач http://catholicnews.org.ua/hristiyani-vstanovili-velikiy-hrest-yak-znak-peremogi-nad-morokom-idil

22.1 Ліквідація сатаністів з плато Наска

Перу, піраміда величезні малюнки і лінії на плато Наска. Перше тисячоліття нашої ери.

Пірамідою в них був пагорб, на схилах котрого були низькі глинобитні стіни. Це була трибуна для жреців.

Археологи виявили що ці величезні малюнки і лінії є стежками по яких ходили люди які там жили. Вони були елементом їх віри. Назвемо довільно робочу назву їх віри – “ювіналізм”.

Частина ліній-стежок спрямована в сторону сходячого сонця, в період сонцестояння. Сходяче сонце це здавна символ сатанізму. Тепер можемо уточнити назву їх віри, це “ювінали-сонцепоклонники”.

Археологи знайшли там останки дітей яких катували. І знайшли там останки дорослих, з ознаками насильства. Бо ювіналів без схильності до насильствіа немає і ніколи не було.
Для чого сатаністам діти? Відповідь одна, для канібалізму і для педофілії. Канібалізм (ритуальне вбивство) передбачає катування дітей-жертв.
Як сатаністи викрадають дітей? Відповідь: Тоді коли біля дітей немає їх батьків.

Тому сатаністи придумали віру людям, які там жили, в котрій головним законом було часте періодичне ходження на це плато і тривали ходження по тих довгих стежках-лініях. Закон для дорослих. А дітей потрібно було залишати в дома, вірніше залишати ювіналам. Тобто закон цієї віри створював умови для злодіянь ювіналів-сонцепоклонників.

Але усе це страхіття закінчилося щасливо. Добро перемогло зло (ювіналів-сонцепоклонників). Археологи у верхніх шарах знайшли поховання жерців ювіналів-сонцепоклонників, котрі були без голів. Голови жерців відрубали і спалили.
Прийшов виконавець найвищої міри покарання і належно виконав свою роботу.

Головна практична суть мого дослідженя полягає у виявлені того що індіанці самі змоги виявити сатанізм жерців з плато Наска і їх знищити. Це сутєво змінює історію Північної і Південої Америк, бо раніше вважалося що європейці-конкіскадори врятували індіанців від звірств сатаністів Серед ацтеків панував сатанізм і їх знищили конскадори, спільно з іншими індіанцями. Це так. Але тепер виявилося що і самі індіанці, за 500 років до конкістадорів, успішно протидіяли супроти сатаністів і проти сатанізму.

Це змінить й історію сатанізму, бо сатаністи вважають що їх ворогом є тільки християни, раніше й пророки з Палестини. А виявилося що їх вивляли й ліквідовували й так звані “язичники” (тобто, не іудеї, не християни і не мусульмани).
І це підтверджує моє давнє твердження що єгиптяни вигнали сатаністів з Єгипту.

23. Геноцид хазар, 9-10 ст.
.
Хазарський каганат існував з 650 по 969 рік
У 737 року мусульмани і примусили панівну меншину Хазарії прийняти іслам.
На початку IX ст. цар Обадія проголосив іудаїзм, без Талмуду, державною вірою. Внаслідок чого три хазарських роди покинули Хазарію і переселилися в Угорщину.
У 860-861 роках святий Кирило (Константин) провів месіонерську подорож в Хазарію, вона була успішною але панівна меншина йому наказали покинути Хазарію.

За літописом 862 року руське військо під проводом Аскольда і Діра визволило Київ від хозарської окупації.

У 883-885 роках князь Олег визволив і племена полян та сіверян з-під хозарської залежності.

За князя Ігоря руське військо двічі (913—914 і 943—944) переходило через Хозарію на Каспійське узбережжя, де захопило чималу здобич. У поході проти Візантії (941) князь Ігор користувався підтримкою Хозарського каганату, серед його дружинників були і хозари християнського віровизнання.

Похід князя Святослава Ігоревича 964-965 років на булгар і Хозарський каганат.
985 року князь Володимир Великий пішов походом на булгар та хозарів і після перемоги примусив їх платити данину.

Остання літописна згадка про хозарів датується 1079 роком (про їх участь у змові проти князя Олега Святославича, якого схопили в Тмуторокані й відправили у Візантію). 1083 року князь Олег, повернувшися до Тмуторокані, стратив хозарів-змовників.

Нащадками хазар себе вважають караїми, кримчаки, іранські жиди…

Після багаточисельних досліджень археологи константують що основна маса хазар залишалася язичниками. Що явних слідів іудаїзму (книжництва) на території розкопок не виявлено. І що до 9 століття в Хазарії не було присутньо ісламу і християнства, як і іудаїзму (книжництва). Язичництво і шаманізм хазар мали іранські корені. Й існували до кінця каганату. Панівна книжницька меншина боролася з язичництвом хазар.

Після прийняття книжництва, панівною меншиною хазар, жиди оголосили про «прийняття іудаїзму хазарським народом», що не відповідало дійсності. Абсолютна більшість хазар так і ніколи не прийняла іудаїзм (книжництво). Було велике світоглядне протистояння між жидами і хазарським народом. В жидів вже була на той час вироблена стійка звичка чи не усе вирішувати прихованими засобами вбивств (отрутами), організаціями так званої «кари божої». Це ї є причиною зникнення хазар як народу. Втеча частини хазарських родів з Хазарії говорить про те що частина хазар розуміла що їх вбивають книжники.

24. Початок тисячу-сто-літньої війни сонмища сатани супроти України-Русі, 10-11 ст.

На негативному досвіді спроби насадження хазарам книжництва, сонмище сатани зрозуміло, що їх віра є непривабливою для народів, що загал інших скоріше прийме смерть як книжництво. Тому сонмище сатани змінило тактику у війні супроти України-Русі; Замість відкритого насадження книжництва вони почали засилати свою агентуру в язичництво України-Русі, з метою підміни його суті на книжництво, зі збереженням зовнішніх форм язичницької віри. Звичайно що і з використанням прихованих засобів вбивств незгідних з книжництвом українських жерців. Зберігши також і пряму пропаганду книжництва серед панівної меншини, з обіцянками збільшення політичної влади. І цей спосіб завоювання українського народу був на початках успішним для сонмища сатани. Судячи з того що тоді в Україні появилися, притаманні сатанізму, публічні людські жертвоприношення, це може свідчити що чи не усе язичницьке жречество в Україні було вже книжницьким. Але тоді Україну врятувала мала, за чисельністю, Церква Христова, яка відкрито виступила проти людських жертвоприношень, що отверезило панівну політичну українську меншину України і більшість суспільства. Тодішні українські князі і воєводи добре знали чому зник хазарський народ і тому швидко усвідомили небезпеку. Князь Володимир Великий спробував відновити українське язичництво аби врятувати український народ від окупантів з людоїдської секти книжників. Але побачив що серед жрців вже немає на кого опертися. Тому вирішив приймати християнство, вірніше відновити хрещення України-Русі ще Аскольдом, віру, яка була антиподом окупаційного людоїдського книжництва і яка вже встигла українізуватися. Ліквідація залишків книжництва тривала ще десятиліттями після відновлення хрещення України-Русі святим князем Володимиром Великим.

Тому дуже помиляються ті хто говорить, що князь Володимир Великий хрестив Україну-Русь в «крові язичників». Ні. Святий рівноапостольний князь Володимир Великий хрестив Україну-Русь в крові сонмища сатани, по-іншому в крові іновірних й інородних окупантів й повитих окупантами колаборантів.

25. Чорна смерть – геноцид отрутами в 1346-1353 рр.

«Чорною смертю» називають величезний спалах смертності, в Азії, Європі, Північній Африці і на острові Гренландія в 1346-1353 рр.
Ріст смертності розпочався в Китаї і Монголії, ще в 1331 році. Та к в провінції Китаю Хенань загинуло 90% жителів.

Стосовно Монголії арабський історик Аль-Макрізі писав «триста племен загинуло без видимої причини, в своїх зимових і літніх таборах… і шістнадцять представників ханського роду разом з Великим Ханом (28-ми річний Тук-Тимур» і з шістьма його дітьми».

Не пізніше 1335 року спалах смертності розпочався в північно-західній частині Індії.
В 1946 спалах смертності розпочався в низинах Волги і Дону, так масово що, згідно літопису, «не було кому хоронити їх». Того ж року відбувся спалах смертності в Криму.
Весною 1347 в Константинополі, а літом на Близькому сході і на Закавказі.
Під Осінь в Олександрії і в усьому Єгипті. В Греції, в Західній Румунії, в Південній Італії і на острові Сицилія.

Тоді в Геную не впустили генуезькі кораблі і там спалах смертності розпочався тільки через два місяці.

В листопаді 1347 р. частина генуезьких «зачумлених» кораблів прибула в Марсель (загинуло там половина жителів). В грудні на Мальорці, острів до березня 1348 був знелюднений.

В січні 1348 року, розпочався спалах смертності в Венеції (загинуло біля 60% населення) і в Авіньйоні (загинуло біля 80% населення). Таке відбулося і по усій Італії. В березні в Іспанії. Весною 1348 р.

Спалах рівня смертності був на усьому східному і південному Середземноморю і на Аравійському півострові. Знаковим є те що в Медіні, одному з двох, паломницьких центрів мусульман, спалаху смертності не було, а в другому, в Меці був спалах смертності. В чому мусульмани звинуватили жидів з Мекки. Бо в Медіні тоді не було жидів (книжників).

В червні 1348 р. спалах смертності в Парижі. В липні- серпні в Англії. В Англії ще і масово гинули корови.

На початку 1349 розпочався спалах смертності в Ірландії. Там гинули найбільше жителі міст (зазвичай англійці), а жителі міст майже не вмирали.

В 1349 р. спалах смертності в Норвегії, а потім і в Швеції, в Нідерландах, в Німеччині, в Швейцарії і в Угорщині. Також тоді відбувся спалах рівня смертності і в Багдаді.

В 1350 р. спалах смертності в Польщі
В 1352 р. спалах смертності в Пскові. А в 1353 в Москві
В 1953 р. спалах смертності в Гренландії знелюднів цей острів.

Вважається що внаслідок «Чорної смерті» загинуло 25% людства, більше 60 мільйонів людей /Кембриджська енциклопедія палеопатології/. В Європі 31%, 23,84 мільйони людей. /підрахунок загиблих за вказівкою Папи Римського Климента VI/ .

Люди, які жили в ті часи в Європі вважали зокрема що високий рівень смертності спричинений умисними вбивствами прихованими (отрутами). Дослідники 20 ст. писали що це було наслідком бубонної чуми, котрі почали переосмислюватися з середини 1980-их років. Після появи книги Грема Твіга «Чорна смерть». Перегляд панівної теорії з точки зору біології. (The Black Death: A Biological Reappraisal) 1984.
Вони звернули увагу на те що:
1) Описи тодішніх смертей відрізняються суттєво від реальних новітніх описів клінічної картини бубонної чуми.
2) При реальній бубонній чумі в Індії 19 ст. померло 5%, в часи Чорної чуми в Європі тоді загинула третина населення.
3) Чумі притаманне масове здихання щурів, а в тодішніх документах це не згадується.
4) При чорній смерті люди в основному помирали від ураження легень, Тоді як при реальній чумі таких 3-20%.
5) При реальній бубонній чумі її поширення зимою, зокрема і в Індії, припинялося і відновлювалося з настанням весни, а при Чорній смерті зимою рівень смертності не знижувався.
6) При реальній бубонній чумі епідемія розповсюджувалася з швидкістю 20 миль в рік, а при Чорній смерті спалах смертності розповсюджувався з швидкістю 900 миль за рік

В 14 ст вже вміли труїти ртутью і мишяком і т.д, зокрема і як отрутою з високою проникливою здатністю, що вбиває проникаючи через шкіру людини.. При отруєні ними змінюється пігментація шкіри жертви, вона чорніє. Звідси очевидно і назва Чорна смерть. Тоді в більшості отруєних прояви ураження були на шиї і за вухами, тоді таке нанесення отрути можливе було при «надані медичної допомоги» і у випадку коли вбивця сидить позаду жертви, наприклад, в наші часи, в маршрутці чи в храмі на Богослужені. Сучасні жидівсько-штундиські (книжницько-гностичні) терористи отак також вбивають українців.

Тоді серед медиків більшість була жидівською але про їх допомогу помираючим історія не згадує. Так як і в сучасній Україні, яка потерпає від жидівско-штундиського (книжницько-гностичного) тероризму.

До і в час Чорної смерті появилися різного роду секти і рухи (флагелланство, бянки), котрі просували тезу про те що спалах рівня смертності є «карою Божою», що є традиційним методом інформаційного прикриття і сучасних жидівсько-штундиських (книжницько-гностичних) терористів. А пізніше вигадали і масові психози серед християн в часи Чорної смерті, типу «хореманії»

26. Тамерлан (Тимур): кандидат на антихриста, християнин

Тамерлан (1336 – 1405) – талановита особа, емір чагатайского улусу, засновник імперії Тимуридів, навернувся в християнство. Народився в сімї вождя одного з племен, мав темно-каштанове волосся. Виховувався військовими, суфіями (гностиками) і книжниками.
Суфії допомогли йому стати еміром чагатайского улусу в 1370 році.

З 1371 року до 1380 року провів сім успішних походів в Моголістан. З
З 1380 року до 1383 року завоював Передню Азію.
В 1383-1384 роках завоював східну Персію. Перси називали Тамерлана «джаддаєм», це слово з мови фарсі і значить «антихрист».
З 1392 року по 1395 рік вів війну з Золотлю Ордою і її переміг. Переслідуючи ординців дійшов до кордонів Московського князівства, до Єльця (сучасний Ліпецьк), а потім раптово повернувся назад. Кажуть тому що Тамерлану обявилася Пресвята Богородиця і заступилася за Московію. Так, але дещо по іншому, Тамерлану там Святий Дух відкрив очі аби він побачив облуду вчення книжників і гностиків (суфіїв). І Тимур там таємно прийняв святе хрещення.

В 1398 році Тимур переміг армію Делійського султанату (Індія) і вивіз звідти усіх ремісників. Невдовзі після цього, в 1413 році Делійський султанат припинив своє існування.

В 1400 році Тимур розпочав війну з Османським султанатом. І переміг, захопивши багато фортець і столицю Дамаск. Повністю зруйнував Багдад. Переміг у вирішальній битві біля Анкари 20 липня 1402 року, взявши в полон там й османського султана (привязав його на золотий ланцюг й тривалий час возив його усюди за собою). Тимур захопив усю малу Азію; західну частину повернув синам скинутого султана, а на східній частині відновив династії скинуті османським султанатом.

Повернувшись в Самарканд Тимур не планував ще нікого оголошувати спадкоємцем, бо відчував себе з розквіті сил, і не планував походу на Китай. В січні 1405 року Тимура вбили книжники. отруївши. Тому і похоронили його, для прихованого приниження, в недобудованому мавзолеї гуру суфіїв, біля ніг того гуру і нижче від рівня труни гуру. Потім книжники винищували рід Тимура, а славу Тимура хитренько приписували собі.

При сині Тимура, султані Шахруху (1405-1447), владу перестали виводити від Чінгізидів, прийнявши титул султана. І було перенесену столицю з Самарканда в Герат, подалі від вожаків секти суфіїв і відповідно книжників. А внук Тимура Улугбек ?1447-1449) відкрито боровся з суфіями, але наївно-однобокими методами – розвитком культури і науки. Тому був усунутий суфіями від влади, шляхом двірцевого заколоту і пізніше вбитий.

27. Реформація як проект сонмища сатани, з 1517 року по наші дні

Найчастіше в поза церковному середовищі Реформацію називають «громадсько-політичним рухом спрямованим на реформування Католицької церкви». Навіть не приховують що ці реформатори не були частиною Католицької церкви. А коли це був некатолицький рух то не було і реформування, бо реформування це таки внутрішній процес. І реформування передбачає ненасильницьку зміну, а тоді була війна, з сотнями тисяч людських жертв. І цей «рух» не був тільки громадсько-політичним, найперше він був рухом віросповідним. Тобто, перекладаючи з фені, вийде що Реформація це «некатолицький рух спрямований проти Католицької церкви».

Серед причин Реформацї наводять таке: 1) Наявність потужного підпілля сонмища сатани;
2)Віросповідне домінування Католицької церкви;
3)Монополія Католицької церкви на освячення і легітимацію політичної влади, по іншому, наявність походження влади від Бога;
4)Формування класу буржуазії, чужого для християнського світогляду, котрий хотів панувати в політиці і в світогляді народів Європи, котрий не міг конкурувати з продукцією монастирів;
5)Душок критицизму епохи Відродження.
6)Єресі Джона Вікліфа (був під впливом гностиків) і Яна Гуса (приймака і вихованця книжників).

Ініціатором Реформації став нехрещений монах-священик жид Мартін Лютер, який, згідно легенди, прибив до дверей замкового храму у Вітенбергу свої «95 тезисів» 31 жовтня 1517 року. Чи тільки відправив їх листом до архієпископа Майнца, що має документальне підтвердження. Лютер там висловився проти індулігенцій, проти влади Папи Римського, проти духовенства як такого, за пріоритет «віри» і Біблії як єдиного авторитету (в дусі книжників).
На диспуті в Лейпцігу Лютер так бажав перемогти що аж заговорився, висловившись в підтримку вже осуджених Церквою єресей. Через що йому Папа Римський прислав лист-попередження. І Лютер, отримавши цей лист, вдався до тоді ще не чуваного кроку, він при натовпі, частково і озброєному, спалив попередження Папи 10 грудня 1520 року.
Пізніше Лютер відмовився зрікатися єресі і перед імператором Священої Римської імперії на сеймі у Вормсі 1521 року і пішов у підпілля. А коли прийшов йому лист від Папи Римського, з повідомленням про відлучення від Церкви, то Лютер його вже не спалював.

В 1523 відбулося збройне повстання рицарів в Німеччині за Реформацію, котре зазнало поразки. А за ним і «селянська війна» (1524-1526), очолена анабаптистами, котра також зазнала поразки. Після цієї війни був призупинений Вормський едикт проти Лютера, а в 1529 році Шпеерський рейхстаг відновив едикт проти Лютера, що викликало протест меншості, шести князів і 14 імперських міст. З того часу послідовники жида Мартіна Лютера стали називатися протестантами.
В 1533 році анабаптисти захопили місто Мюнцер, де прославилися так званою «теократичною» державою-комуною; майно громадян було оголошене суспільним, фактично власністю вожаків секти анабаптистів, і запроваджено багатожонство. Кримінальна справа, на одного з вожаків комуни, жида Томаса з Мюнцера, сягала 50 томів з описами діянь протягом лише трьох з половиною років. При їх окупації було вбито ними третина жителів Мюнцера. Анабаптистів переслідували (і відмежовувалися від них) пізніше і протестанти.

Віровчення послідовників Лютера було вперше викладено більш-менш в 1530 році, в Агсбурському рейхстазі, Филипом Мелахтоном, з метою обєднання з послідовниками Цвінглі, для спільної війни з Католицькою церквою. А остаточно тільки в 1580 році. Тобто лише через 13 років після початку Реформації. Що було новацією і серед єресей, котрі наперед виникали як віровчення, а вже потім як рух. Тобто Реформація точно не була «рухом за реформування Католицької церкви», лише рухом проти Католицької Церкви.
Причому тоді Священна Римська імперія, в склад котрої входила і Німеччина, воювала з турками і французами. В 1947 році імператор, звільнившись від зовнішніх війн, розгромив армію лютеран і захопив їх столицю Віттенбург.

Реформація розповсюдилась в Північній частині Європи найперше завдяки їх королям, їх бажанню прихватизувати церковне майно, Так в Данії власність короля зросла втричі в 1528 році, після визнання лютеранства державною вірою і відповідно конфіскації майна Католицької церкви.
Реформація в Норвегії спричинила окупацію цієї країни Данією.
В Швеції король шукав джерела фінансування свого панування і появився конфлікт з Папою Римським. Як наслідок Швеція з 1524 по 1527 роки поступово, указами короля, стала лютеранською, а майно Католицької церкви було конфісковане на користь корони. Навіть обрядовість там не міняли. Плюс і у Фінляндії, яка була тоді в складі Швеції.

В Прусії перейшли в лютеранство після спустошливого нападу Польщі на Прусію в 1519 році, котру Польща в 1925 році реально продала лютеранам, надавши Прусії статус герцогства.

В Естонії і в Латвії Реформація, які тоді входили в склад Лівонської конфедерації, завдяки місцевим олігархам, де ще в 1523-1524 рр католицькі храми в містах були розгромлені, а духовенство вигнане.

В частині багатонаціональної Швейцарії Реформацію насадили мігранти з Франції, котрі втікали були гугенотами і втікали з Франції, так що за часи панування Кальвіна в Женеві половина жителів стали мігрантами, і усією панівною меншиною. Причому кількість женевців не зросла, корінних женевців сектанти вигнали, вижили або вбили.

Поява англіканства в Англії це скоріше схизма в католицизмі, як єресь Лютера. Там пуританство (кальвінізм є проявом Реформації. Найбільше зло в Реформації це «оправдання вірою», котре на практиці стало запереченням моралі, яка, як відомо, походить від Бога, тому правдива віра не суперечить моралі. А Реформація поставила віру вище моралі, відповідно і вище Бога. Віра сатаністів (найперше книжників) є у них також вище Бога, тому їх віра є богоборчою і аморальною. Звідси і схильність послідовників Реформації до обману і до вбивств інших, найперше прихованими засобами. Звідси і виключення з канону Святого Письма послання святого апостола Якова, де прямо написано, що «віра без (добрих) діл є мертвою».

Реформація поширилася тільки там де ще не було Святої інквізиції, тобто установи яка спеціалізувалася на визначені того що є чи не є вченням Церкви Христової, котра могла визначити де Церква, а де єресь і секта. Інквізиція появилася вперше в Іспанії, в кінці 15 століття, і встигла до Реформації поширитися тільки на півдні Європи. Там проповідники єресі вчасно були виявлені і знешкоджені, ізольовані чи вигнані з країни. Про Інквізицію говорять і сьогодні багато поганого, але там де була інквізиція принаймні не вбивали єретики жінок за те що вони були красивими. І це багато значить і сьогодні.

Велику роль тоді, в подолані єресі Лютера, відіграв монаший орден Ісуса (єзуїти), бо вони створили систему католицької освіти, внаслідок чого еретикам стало дуже важко дурити католиків.

Сучасні дослідники пишуть що головним досягненням Реформації є породження нею нових економічних відносин, котрі називають капіталізмом. Це правда. Але чи є капіталізм добром? Ні, не є. Капіталізм це зло. Це економіка заради віросповідно-єретичних ізмів, а не заради хліба для усіх. Це ідолопоклонство, служіння Мамоні. Це заперечення солідарності людей.
Капіталізм це не право на приватну власність, зокрема і на засоби виробництва, і не право на підприємництва; таке було і до Реформації. Капіталізм це тільки один з мотиваційних механізмів до збагачення, придуманий Реформаторами чи їх папіками книжниками, де отримання прибутку, байдуже якими засобами, є у реформаторів «проявом «богообраності». Форд, Рокфеллери, Ханенки, Терещенки, Чикаленко і т.д не були капіталістами, лише традиційними підприємцями.

Після поразки в Західній Європі послідовники сонмища сатани, під личиною Реформації спрямували свої зусилля на православний Схід, і їм було легко дурити і православне духовенство, яке не мало належної освіти. Але їх проповідь зупинила ре-Унія української церкви з святим Престолом, де священики почали отримувати належну освіту. І реформаторам не допоміг навіть їх тероризм: вони вбили і уніатського єпископа українця Йосафата Кунцевича, на початку 17 століття, святого усієї Католицької Церкви.

Також реформаторам не допомогла, на початку 18 століття, найкраща тоді в світі шведська армія Карла ХІІ, котру хитрощами заманив в Україну (в кліматичні умови в яких шведи не вміли виживати, тому і не могли успішно воювати) і добив їх руками армії Московського царства, видатний український розвідник гетьман Іван Мазепа.

З середини 19 століття, після заборони російським царатом ре-Унії, Реформація знову почала поширюватися в Україні. Вони допомагали революціонерам валити монархію, переправляли сюди зокрема і ленінську газету «Іскра». А після 1917 року називали себе сектантами-комуністами, допомагали нацисту Лазару Кагановичу вчиняти геноцид українців голодом і отрутами 1932-33 років. Але були загнані в підпілля В.Д. Бонч-Бруєвичем, учнем В.І. Леніна і зятем священика.

І знову почали ширитися тут реформатори після видання генсеком М. Горбачовим розкішного фоліанту з назвою «Трон Люцифера», 1985 рік, видавництво ЦК КПРС «Прогрес». І знову допомагали жидам (книжникам) у вчинені геноциду українців голодом, отрутами, ультразвуком, радіацією, умисними ДТП.., 2000-2018 років…

28. Карл ХІІ, реформаторський кандидат на антихриста

Карл ХІІ (1682-1718), месія протестантів, король ШвеціЇ (1697-1718), кавалерист, вирізнявся відвагою і впертістю. Один з найбільше згадуваних монархів і сьогодні. Прийняв від батька імперію, а залишив шведам другорядну країну Європи. Стараннями лютеранських пасторів став національним героєм шведів.
Вже в 1731 році вийшла в світ «Історія Карла ХІІ, короля шведів», написана визначним членом сонмища сатани Вольтером.

В історії Карл ХІІ відомий найперше як полководець в Великій Північній війні (1700-1721), де Шведська імперія «захищалася» від зазіхань, також лютеранських Данії-Норвегії і наполовину Саксонії, повитої жидами Речі Посполитої і православно-схизматичного Московського царства. Після розв’язання війни Данія-Норвегія і Саксонія «дивним» чином вийшли з війни. А Реч Посполита швидко була окупована шведами. Тому уся інша Північна війна була війною Швеції і Московського царства.

Вже в першій битві під Нарвою московіти зазнали повної поразки, через «дивні» дії їх командира генерала-найманця герцога де Кроа, агента Карла ХІІ. Але рядові московіти боролися належно, і без надії на перемогу, тому Карл ХІІ і не пішов далі Нарви, в глиб Московії. Чим так дивуються і сьогодні кабінетні історики.

14 травні 1701 року шведська армія увійшла у Варшаву, аби «визволити» Польщу від панування Саксонії, розбивши польсько-саксонську армію. Через три тижні шведи захопили і Краків.
Весною 1705 року на допомогу саксонцям прибули війська Московського царства, де вони зєдналися з саксонцями в Гродно. Туди прибула і армія Карла ХІІ, котра отаборилася вище за течією Німана за 70 км від Гродно. Саксонський монарх зумів втечи з кіннотою з Гродно, пообіцявши московітам повернутися з підкріпленням. Але саксонська допомога була розбита шведами. В березні 1706 року московіти змогли вирватися з Гродно, в сторону Білостока, Бреста і Ковеля, де біля Острога обєдналися з головними військами Меншикова. Карл ХІІ їх намагався догнати, але дійшовши до Луцька повернувся назад. Остерігався виходити за межі поширення Реформації, бо не мав достатньо в Україні своїх агентів.

Тільки новорічного дня 1708 року Карл ХІІ вирушив в похід на Московське царство, а 7 лютого раптово напав на охорону мосту через Німан, захопила цей міст. Через цей міст переправилося на інший берег 16000 піхоти і 20000 кінноти шведів. Пізніше до них долучилися ще 16 тисяч шведського війська. Вони дійшли до Мінська і отаборилися там за 50 км до міста, де стояли до початку літа.

14 липня 1708 року шведи раптово напали на московське військо і змусили його відступити. Далі вони дійшли майже до Смоленська у вересні 1708 року, але зупинилися Кабінетні історики кажуть що тому що «отримали дві локальні поразки, зі значними втратами» (300 вбитих військових), плюс «тактика випаленої землі», застосована московітами при відступі, негативно впливала на самопочуття окупантів. Але не це було причиною зупинки, Карл ХІІ дійшов за межу поширення Реформації і тому втратив можливість успішно воювати. Його армія була придатна лише для перемог внаслідок несподіваних і раптових атак, для битви шаблями, палашами і списами. Для чого мала бути потужна розвідка на території супротивника.

Йшов девятий місяць окупації шведами земель Московського царства але ще не було жодної великої битви. Московити явно виманювали Карла ХІІ за межі поширення Реформації, де усюди були очі і вуха армії лютеран. Ще і цар Петро І постійно надсилав Карлу ХІІ листи з проханням укласти мир, тобто демонстрував «слабкість» Московського царства. Але це вже не допомагало, Карл ХІІ зупинився. Настала критична (найвища) точка війни.
Але досвідчений розвідник, монах, гетьман України Іван Мазепа з тим успішно справився, «розрулив» критичну ситуацію. Він запросив Карла ХІІ в Україну, з обіцянками усього необхідного для шведів; він вже давно переписувався з Карлом ХІІ, втирався йому в довіру. І таки добився свого; лютерани йому повірили лише після того як Мазепа організував «конфлікт з Церквою», через «вінчання» Мазепи з його похресницею.

Карл ХІІ повернув в Україну на запрошення Мазепи, прибув сюди 21 вересня 1708 року. Але московіти туди прибули тільки літом наступного року. Карл ХІІ, зачарований соловїним співом Мазепи і миролюбними листами царя Петра І, терпеливо чекав прибуття московітів. З підкріплення, в 16 тисяч шведського війська, дійшли в Україну тільки 6000, вже без обозу і артилерії. Але обоз не був для Карла ХІІ великою проблемою, бо порох вони вміли виробляти і в польових умовах. Усі локальні битви були важкими для шведів і не були однозначно переможними. У квітні 1709 року шведи появилися під Полтавою і розпочали облогу. Не минуло і двох місяців як під Полтавою появилися і війська Московії.

До Полтави великих битв ще не було, але з 52 000 армії Карла ХІІ залишилося лише 20 000, з яких до вирішальної битви могли стати тільки 17 000; інші охороняли табір і утримували облогу Полтави. Відповідно була поразка Карла ХІІ, а потім і втеча в Османську імперію, з 2000 своєї армії. Після битви під Полтавою залишилося в нього 16 000, по дорозі до Дніпра померло від ран 500, змогли переправитися через Дніпро тільки 2000, інші 13500 шведів здалися в полон війську Московського царства.

Івана Мазепу вбили за наказом Карла ХІІ, після катувань. Мазепа мав можливість втечи від шведів після їх поразки під Полтавою, але цього не зробив. Хотів навернути кандидата на антихриста Карла ХІІ до покаяння.

Пізніше Карла ХІІ посадили під домашній арешт в Османської імперії, при тому арешті була битва з яничарами, при котрій Карл ХІІ отримав поранення; це після теплого прийому на початку. У вересні 1714 він з 1500 шведів виїхав з Османської імперії, на кордоні з Австрією він залишив свій супровід, з наказом приєднатися в окупованому шведами Штральзунді в Німеччині, а сам з адютантом вирушив окремо й інкогніто туди; прибув в Штральзунд 22 листопада 2014. А вже через місяць змушений був втікати і з цього міста обложеного німцями і датчанами.

В 1716 році Карл ХІІ напав на Норвегію, де втратив біля 5000 солдат і відступив.

В 1718 році знову пішов війною на Норвегію, де був застрелений солдатом шведської армії, який в Карлі ХІІ побачив зло для шведів.

29. Терористичне й інформаційне забезпечення насадження царства антихриста в XVIII ст. Масонерія і Просвітництво.

Підготовка книжниками і гностиками до нового насадження царства антихриста в 18 столітті розпочалася ще за життя кандидата на антихриста невдахи короля шведів Карла ХІІ, відразу після його поразки під Полтавою в 1709 році. З урахуванням усіх попередніх помилок, котрі побачили книжники і вожаки гностиків. Протестантизм був переведений на другий план, для виконання допоміжних завдань, натомість було організовано масонство і так званий просвітницький рух. Масонство замінило на перших ролях сектантство, формувало нову аристократію і було середовищем для виховання серійних вбивць і терористів. А Просвітництво було спрямоване на знищення католицької системи освіти, на усунення впливів Церкви на соціальне, інтелектуальне і культурне життя християнських суспільств.

Масонство було створене в 1717 році, за офіційною версією на території Англії. Принаймні там було проголошене.
Просвітництво також було започатковане на території Англії, на той час передової країни світу, аби самопроголосити себе спадкоємцем науково-технічної революції 17 століття. А у випадку чогось критичного мати можливість звалювати злочини масонів і блуди просвітників на англо-саксів.
Часто масонство і просвітництво було в одній особі, зокрема і в членах сонмища сатани.

Сутністю масонства і просвітництва була відмова від релігійного світогляду, заміна Бога абстрактним і безликим «розумом». Плюс маніакальна звичка нести «знання» усім, найперше тим кому вони ніколи не могли знадобитися в їх реальному житті. Такі вміли проводити профанацію знань, під личиною поширення знань. Бо часткові знання про щось вони подавали як повноту знань. Адже поширення знань в системі освіти, створеної єзуїтами, було продумано-систематичним і повним, а в просвітників продумано-хаотично-частковим. Енциклопедії були і за століття до просвітників, в часи коли усі знання можна було вмістити в пару десятків томів, тоді вони ще могли претендувати на повноту, а в 18 столітті характер енциклопедій вже не міг на таке претендувати. Але це не завадило просвітникам назвати їх енциклопедії панацеєю, великим досягненням.

Масони і просвітники прагнули знайти «природні принципи людського життя» аби на основі них замінити історичні позитивну релігію і позитивне право, вигаданими «природною релігією» і «природним правом». Мабуть прагнули винайти «Закон Тайга»? Коли так то це у них були прояви схильності до самогубства. Закон Тайга це фактично первісно-общинний лад, де немає місця ні масонам, ні просвітникам, ні книжникам, ні сектантам. Або вони отак вже тоді хотіли помістити усіх інших в резервації? Тоді це початки соціального дарвінізму, пріоритету прав меншин, новітнього гуманізму й інших ізмів (складових) нацизму.

Американський історик Генрі Мей виводить початки Просвітництва, деїзму, просвітленого абсолютизму (породившого кріпацтво) і масонської революції у Франції (так званої Великої французької революції) з Реформації. А шо? Вповні може бути і так. Бо Реформацію також придумали книжники. Деїзм це тоді коли «Бог є, Він створив світ, але більше не приймає участі в історії людства і світу». Немає ні пекла, ні раю, є лише «богообрані» божки книжники. І головне релігію, на підставі тієї догми деїзму, можна загнати в пустиню, в субєктивно-індивідуальну сферу (красиво говорячи).

Стараннями масонів і просвітників монаший орден єзуїтів (Товариство Ісуса) був вигнаний майже з усіх держав Європи, за винятком Російської імперії.

Просвітництво породило не тільки деїзм, просвітлений абсолютизм і масонську революцію у Франції, а і лібералізм, представницьку демократію, толерантність, пропаганду капіталізму. На думку Макса Хорхаймера і Теодора Адорно ідеологія Просвітництва є «тоталітарною системою», котра спричинила появу фашизму (диктатури фінансового капіталу).

Під вплив масонства і Просвітництва, через міністра Кавніца, потрапив і цісар Австро-Угорщини Йосип ІІ (помер в 1790), Закривав храми і монастирі. Конфісковував майно Церкви.

Кант публічно нагадав масоно-просвітникам, що справжня Просвіта «не є заміна одних догматичних ідей іншими догматичними ідеями, а самостійним мисленням» /Кант Відповідь на запитання: що таке Просвіта? 1784/. Масоно-просвітники сприйняли це як передвістя швидкого закінчення епохи їх Просвітництва, тому і пришвидшили появу нового антихриста – Наполеона Бонапарта.

Масонська революція у Франції 1789 року розпочалася з нападу на тюрму з назвою Бастилія, де нібито мали перебувати багато політичних вязнів, але там було лише 7 вязнів, з яких 4 були підроблювачами грошей, а один вбивцею. А реально усе закінчилося гоніннями і вбивствами католиків, відміною церковного календаря, насадженням почитання «розуму»… А потім появою кандидата на антихриста Наполеона Бонапарта.
З наявних тоді у Франції 132 єпископів і 50 000 священиків 300 було вивезено на заслання (на острови), 7000 вбито на гільйотині.
Ці кроваві події в Франції привили тодішнім європейцям несприйняття Просвітництва, що виразилося зокрема і в появі, спочатку в Німеччині, нового культурного руху з назвою Романтизм, який з симпатією ставився до Католицької церкви. Найбільше в поезії (в Україні Тарас Шевченко) і в музиці. Й ідеалізму у філософії (Кант, Фіхте, Шелінг, Шляєрмахер…)

30. Наполеон Бонапарт, кандидат на антихриста.

Наполеон І Бонапарт (1769-1821), до 1796 року називав себе Наполеоне Буонапаоте -жид з острова Корсика, здобув військову освіту, за спеціальністю артилерист.

В дитинстві Наполеона називали «баламутом», бо мав схильність до хитрощів і обману. Його рідною мовою був корсиканський діалект італійської мови.
Підтримував повалення влади короля Франції.

З часу приходу на військову службу, в 1785 році, до 1792 року, Наполеон біля чотирьох років перебував в оплачуваній відпустці. Тобто служити він не любив, але прагнув верховодити над іншими.
В жовтні 1792 року Наполеон самовільно залишив службу і повернувся на Корсику, де став полковником корсиканської Національної гвардії, командував там двома гарматами і однією мортирою. Там вперше прийняв участь у війні; корсиканці намагалися захопити два острови Сардинського королівства, але були швидко розбиті, артилерія була також втрачена.

В червні 1793 року сімя Наполеона переїздить у Францію, як «політичні біженці». В кінці липня Наполеон написав памфлет «Вечеря в Бокері», в якобінському дусі, котрий був опублікований за сприяння комісарів Конвенту Франції, зокрема молодшого Робеспєра, чим створив собі імідж «революційно налаштованого солдата».
В вересні 1793 Наполеон прибув в армію, яка провадила облогу французького Тулона, супротивника масонської революції, де отримує посаду комбата, і звання майора. Кажуть що там він захворів коростою, котра його не покидала вже усе його життя. Тулон був взятий, а Наполеон отримав звання бригадного генерала і посаду головного артилериста армії (в лютому 1794). Приймав участь у війні проти королівства Пємонт.

Після термідоріанського перевороту Наполеон був арештований 9 серпня 1794 року, за його звязки з молодшим Робеспєром. Але «чудом» через два тижні був звільнений. Інших за таке страчували.

Весною 1795 року Наполеона посилають на війну проти народного повстання Вандеї. Але потім відкликають і звільняють з армії.
Його також виключили 15 вересня 1795 року зі списків генералів. Але невдовзі поновили його і покликали на боротьбу з повстанням в Парижі, де він застосував проти повстанців артилерію. Після чого Наполеону було надано звання дивізійного генерала і призначено командувати «військами тилу».

9 березня 1796 року Наполеон укладає громадянський шлюб з Жозефіною, вдовою страченого якобінцями генерала і коханкою тодішнього правителя Франції Барраса. Баррас за це нагородив Наполеона підвищенням посади. І Наполеон став командуючим «Італійською армією». Тоді він і вперше назвав себе по французьки Наполеоном Бонапартом.

В квітні- травні 1796 він захопив Північну Італію і наклав контрибуцію на захоплені італійські міста, також і на Католицьку Церкву. Зробив спробу захопити Вену весною 1797 року, але сили «Італійської армії» були вже вичерпані.
Отримані контрибуції він сам розподіляв серед своїх підлеглих, не забуваючи і про себе.
В ті часи Наполеон почав використовувати і пропаганду, котра конвертувала його військові перемоги в політичний «капітал».

5 грудня 1797 року, після Війни першої коаліції, Наполеон повернувся в Париж і поселився на вулиці Перемоги, названій в його честь, купивши там будинок за 52 400 ліврів, ще витративши на його прикрашення 300 000 ліврів.

25 грудня 1797 його призначили командуючим «Англійської армії» але через деякий час Наполеон запропонував, замість висадки в Британії, завоювання Єгипту. На що і отримав згоду.

Наполеон вибрав першою цілью Мальту, місце перебування Мальтійського ордену, котру захопив в червні 1798 року. Наклав на орден 60 мільйонів франків контрибуції.
2 червня французька армія захопила Олександрію. Далі пішли на Каїр. Мусульманське духовенство називало Наполеона «улюбленцем пророка»
1 серпня британський флот виявив французьку ескадру в Абукірській затоці, і її розгромив. Корабель з контрибуцією від Мальти затонув. Наполеон залишився відрізаним від Франції.
В грудні 1998 Наполеон пішов на Сирію, захопив Газу і Яффу, але не зміг взяти Акру. 20 травня 1999 року розпочався відступ.
23 серпня Наполеон, з іншими високопоставленими командирами, таємно відплив у Францію, залишивши армію на генерала Клебера (без шансів на перемогу, тому була там капітуляція французів з умовою, що їх британці доправлять до Франції). Цей похід Наполеона був авантюрою, з єдиним позитивом, французькі науковці, які там були, зробили великий вклад в розвиток єгиптології.

Повернувся в Париж 16 жовтня, як переможець. А вже 9 листопада відбувся державний переворот, котрий запровадив «тимчасове консульство», для «створення нової конституції»; для цього було призначено трьох консулів, зокрема і Наполеона. Ця конституція розділяла законодавчу владу між 4 інституціями (тобто обнулювала законодавчу гілку влади), і обєднувала виконавчу владу під керівництвом першого консула (тобто Наполеона), котрого обирали на 10 років. Конституція була прийнята на референдумі, результати котрого були сфальсифіковані.

Потім Наполеон закрив 60 паризьких газет, з 72 наявних. Створив нову поліцію і таємну службу.

В 1802 році Наполеон отримав право на пожиттєве консульство.

В 1804 році змінили конституцію, через референдум, і проголосили Наполеона «імператором французів». І коронували, в присутності Папи Римського, до того провівши, без сторонніх і вночі, церковний обряд вінчання Наполеона і Жозефіни, на вимогу Папи. Мати Наполеона не прийшла на коронацію, а його сестри не хотіли нести шлейф Жозефіни.

Потім в Наполеона було багато військових перемог в Західній Європі.

В лютому 1808 року Наполеон захоплює Рим, а декретом від 17 травня 1808 року оголосив папську область приєднаною до французької імперії. І скасував владу Папи. У відповідь Папа Пій VII відлучив Наполеона від Церкви, як «грабіжників спадщини св. Петра». Наполеон увязнив Папу і утримував його в увязнені до січня 1814 року.

В травні 1808 в окупованій Іспанії появилися партизани, і їм здалася 18-ти тисячна французька армія. Британці висадилися в Португалії і вигнали звідти французів. Наполеон прагнув повернути Іспанію і Португалію, але це, разом з корупцією обдарованих Наполеоном владою жидів, виснажувало Францію, а з бідністю приходило і розчарування в Наполеоні.

21-22 травня 1809 року, в битві при Аспені і Еслінгу Наполеон отримав поразку від австрійців і відступив. Але 5-6 липня повернувся і отримав перемогу над австрійцями. Та авторитет «непереможної армії» був вже підірваним.

20 березня 1811 року Наполеон розлучається з Жозефіною і одружується з з австрійською принцесою Марією-Луізою.

В червні 1812 року Наполеон розпочав похід на Російську імперію, з армією в 600 000, де 300 000 були французи, 200 000 поляки і 100 000 німці. Наполеон хотів навязати вирішальну битву, але армія російської імперії уникала великих битв і після кожного локального бою відступала в глиб країни, залишаючи випалену землю. Так дійшли до села Бородіно, де була велика битва, але і вона не вирішила хід війни. Як і захоплення французами спаленої Москви. Пробувши в Москві до жовтня, Наполеон попрямував на Південний Захід, але не зміг подолати оборони російської імперії під Малоярославцем, тому змушений був відступати тим же шляхом що і наступав; по випаленій землі. З цього походу Наполеона повернулися лише 25 000 його військових. Наполеон покинув свою армію ще до того як вона вийшла за межі Російської імперії.

Потім були ще перемоги Наполеона в Європі, в битвах середнього рівня значимості, але в головній битві, «Битві народів» під Лейпцігом, 16-19 жовтня 1813 року, він був розгромлений. Далі в Наполеона були тільки малі перемоги, але 31 березня 1814 року війська антинаполеонівської коаліції увійшли в Париж.
Далі було перше зречення влади Наполеоном і його заслання на острів Ельба. Потім 100 денний реванш-повернення, війна, поразка, друге зречення, заслання на острів Святої Олени і смерть 5 травня 1821 року.

31. Терористичне й інформаційне забезпечення насадження царства антихриста в XIX – поч ХХ ст. Скасування покарання за ритуальні вбивства. Масонерія. Марксизм. Штундизм. Винахід «антисемітизму». Постмодернізм, Пріоритет прав меншин. Перша світова війна. Революції в Російській імперії, в Німеччині..

Підготовка сонмища сатани до насадження людству нового антихриста, розпочалася ще за життя розгромленого кандидата на антихриста Наполеона Бонапарта, між 1814 і 1917 роками. Розпочали з просування відміни покарання за вчинення ритуального вбивства, що вони вже до того зреалізувати в Речі Посполитій, остаточно ліквідованій разом з армією Наполеона Бонапарта, як його союзника. Бо тодішні поляки активно підтримували кандидата на антихриста Наполеона. Польща тоді була передана союзниками Російській імперії. Імператора Олександра І намовили зберегти в Польщі усе законодавство, зокрема і заборону відкривати кримінальне провадження за фактом ритуального вбивства. Навіть більше, ця заборона поширилася на усю імперію де мали право проживати жиди. Відповідний указ імператор Олександр І підписав рівно за сто років до повалення монархії в Російській імперії, 28 лютого 1817 року.
Подібне, в дещо інших формах, жиди насадили в Німецькій імперії, в Австро-Угорській імперії (практикою помилування таких вбивць), в Османській імперії (відкупом за хабар)… І усі ці державні утворення розпалися на початку ХХ століття, бо втратили саму суть і мету держави як такої, карати злочинців (бо ритуальне вбивство є найвищим проявом зла). Найбільш активними борцями з практикою ритуальних вбивств в Російській імперії були українці лінгвіст Олександр Даль і поет Тарас Шевченко.

Жидо-масони (масони визнають «богообраність» і керівну роль жидів), будучи складовою сонмища сатани, в цей час промишляли вбивствами визначних християн, тих які протистояли насадженню царства антихриста. Вони вбили зокрема О.Пушкіна, Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка, Макса Вебера…

В 1840-вих роках появився марксизм, котрий критикував промисловий капітал і християнство й обіцяв пролетаріям комунізм, також як напрям в насадженні царства антихриста. Маркса фінансували олігархи (фінансові спекулянти). Марксизм не мав внутрішнього наповнення і тому міг трактуватися як завгодно, тому в різних країнах панування марксизму було проявлено суттєво іншим чином. Найуспішнішим і першим критиком марксизму був Євген Дюрінг. Велику роль в боротьбі з марксизмом відіграв Макс Вебер, котрий розкрив духовну суть і витоки капіталізму у науковій праці «Протестантська етика і дух капіталізму».

В Україні широко поширився в другій половині ХІХ століття штундизм, антитринітарна секта, котрий протистояв православю і був денаціоналізацією українського народу, бо штунди вірили в «божественність» і керівну роль жидів.

Зять жидів, з числа німців, Вільгельм Маар придумав «антисемітизм» і головне подав його дуже привабливо для  інших. Він стверджував що в житті жидів їх книжництво не відіграє жодної ролі і що вони керуються виключно метою збагачення, тому пропонував боротися з засиллям жидів в економіці Німеччини виключно секулярними засобами, без згадування їх вірування. Це було вагомою перемогою сонмища сатани, і умовою для успішного насадження царства антихриста, що зберігається і по-сьогодні.

Густав Юнг придумав «філософське» вчення, котре породило дикунство (постмодернізм) в мистецтві, суть котрого зводилася до його заклику «Кувати підсвідоме в людині», що стало вагомим засобом сомнища сатани в його боротьбі з християнством. Бо в підсвідомості людини збережений Бог і ще не ураджений первородним гріхом ідеал людини, створений за образом і подобою Бога. Це дикунство поширене і сьогодні, як унікальний засіб для насадження людству царства антихриста.

Жид з Кракова Людвіг Гумплович придумав пріоритет прав меншин, такий собі хитренький спосіб навязувати іншим «богообраність» сомнища сатани, котре усюди є як меншина, клан чи секта. Тим винаходом сомнище сатани успішно користується і по сьогодні.

Перша світова війна розпочалася з вбивства жидо-масонами в Сараєво екс-принца Франса Фердінанда, як і подальша розкрутка цієї війни. Як етап в насадженні царства антихриста.

Революції в Російській імперії (лютий 1917) і в Німецькій імперії (1919) організували жидо-масони.

32. Кандидат на антихриста Лейба Бронштейн (Лев Троцький).

Лев Троцький (Лев Давидович Бронштейн народився 7 листопада 1879 року, в селі Янівка на Херсонщині. Спадково хворів епілепсією (як і його матір)..
Винахідник троцькізму, форми марксизму. За монархії в Російській імперії був двічі осуджений на заслання в Сибір як державний злочинець. Високопоставлений чиновник РРФСР і СРСР. Організатор окупації Української народної республіки і масових вбивств українців і росіян. В кінці 1920-их років був викритий у великій корупції.
Організатор кровавих революцій в Російській імперії і в Мексиці.

Написав: «Наша революція», «Зраджена революція», «Історія російської революції», «Література і революція», «Тероризм і комунізм», «Моє життя».

До 1903 року Троцький косив прихильника Леніна, а пізніше усе своє життя боровся з ленінізмом, котрий троцький називав «якобінством», тобто він був продовжувачем справи жида Наполеона Бонапарта, який боровся з якобінством (з французькою революційною елітою, яка розумілася на управлінні державою). А Ленін був лідером російської революційної еліти). Троцький хитрентко пропихав ідею що в РСДРП мають бути освічені жиди і малограмотні робітники росіяни.
Плєханов також відразу зненавидів Троцького.

Троцький дружив з фройдистами, відвідував їх зібрання, 8 років вивчав психоаналіз.

Після невдалої революції 1905-1907 рр. і до початку Першої світової війни Троцький жив у Вені і займався журналістикою, зокрема військовою журналістикою. Потім через Швейцарію переправився у Францію, де спробував зайнятися антивоєнною пропагандою, за що був висланий в Іспанію.
На початку 1917 року його вигнали і з Іспанії, внаслідок чого він переїхав в США, де прожив з сімєю 2,5 місяців. Працював в жидівській газеті і критикував підприємців, лібералів і участь США у війні.
Вже в 25 лютого 1917 він й інші революціонери, біглі каторжани, отримали в російському консульстві в США дозвіл на повернення в Росію. А 27 лютого відплили в Європу.
В квітні 1917 Троцького затримали британці в порту Канади, як особу яку фінансували німці. Але невдовзі відпустили і 4 травня 1917 Троцький прибув в Петроград, де виявилося що в меньшовика Троцького є багато фанів серед очільників партії більшовиків.

Після липневого повстання був арештований Тимчасовим урядом за шпіонаж, разом з багатьма більшовиками. Але у вересні 1917 був звільнений.

Приймав активну участь в організації жовтневої революції. Відразу після перемоги жовтневої революції «борець за мир» Троцький почав пропагувати репресії і червоний терор. Поняття «червоний терор» придумав Троцький і вжив його в своїй роботі «Тероризм і комунізм», де у нього тероризм був «засобом проти приреченого на загибель класу, який не хоче помирати»

З листопада 1917 по лютий 1918 роках Троцький був наркомом іноземних справ. Наслідок: Інші держави відмовилися визнавати нову владу Росії. Німеччина розпочала військовий наступ. І Троцький пішов у відставку.

В березні 1918 Троцького призначили керівником у військових установах. До серпня 1918 він сформував «поїзд Голови військової ради», на котрому два роки відвідував фронти громадянської війни. Ввів в РСЧА практику децимацій (розстрілів кожного десятого). Постійно конфліктував з військовими. Закономірно зазнав поразки в польссько-радянській війні.
Але як пропагандист він був неперевершеним, так восени 1919 року , при обороні Петрограда від армії Юденіча, він зумів переконати червоноармійців, що танки Юденіча є з «фарбованого дерева».

Після війни почав організовувати Трудові армії, фактично відроджувати кріпацтво, або і рабовласництво. Але це закінчилося провалом, через низьку продуктивність праці поневолених. Назвав себе «вождем переможної Червоної армії». Був ідеологом антиправославного «обновлєнчества», котре розглядалося як аналог штундиської Реформації.

Був автором маніфесту Комінтерну
В 1920 році Троцький отримав ще і посаду наркома шляхів сполучення, де активно промишляв корупцією і в кінці1920-их рр. був викритий. Його і подільників змусили повернути вкрадене, суму в 5 мільярдів доларів США. А потім дозволили виїхати за кордон.

16 листопада 1927 року Троцького виключили з партії. А в 1929 році він був висланий за межі СРСР, в Туреччину. В 1932 році його позбавили радянського громадянства. В 1933 переїхав у Францію, в 1935 в Норвегію, в 1836 в Мексику. Був пропагандистом кровавої революції в Мексиці і гонінь християн.
20 серпня1940 року був вбитий своїм прихильником Рамоном Маркадером, ударом льодоруба, і наступного дня помер. Був кремований.

33. Терористичне й інформаційне забезпечення насадження царства антихриста в першій половині XX ст. Соціальний дарвінізм як завершення формування нацизму. Геноцид українців голодом і отрутами в СРСР. Друга світова війна.

Соціальний дарвінізм придумав вже згаданий жид з Кракова Людвіг Гумплович, ще в кінці ХІХ століття, але поширився він вже після Першої світової війни, особливо в Німеччині, Іспанії, Італії, Польщі, Венгрії… І він був останнім елементом у формуванні нацизму. Нацизм це останній маштабний винахід сонмища сатани, тому нацизм і сьогодні це суть сонмища сатани.

Нацизм (фашизм)– злочинна форма самоствердження індивіда, клану і книжницько-гностичних сект, котра передбачає:
– панування над іншими індивідами, племенами, класами, націями, віросповідними спільностями;
– максимальне відчуження підвладних від результатів їх праці;
– заперечення наявності народу і мови народу, зокрема і шляхом оголошення кількох народів “аднім народом”;
– апартеїд стосовно поневолених.
* В найвищій формі нацизм виявляється у масових вбивствах і геноциді стосовно поневолених й у прагненні до всесвітнього економічного і політичного панування.
* Нацизму притаманні ритуальні вбивства християн, книжництво, гностицизм, масонство, соціальний дарвінізм, релятивізм, гуманізм, інтернаціоналізм, космополітизм, марксизм, пацифізм, постмодернізм, содомія і зокрема педофілія, олігархія, проповідь і насадження пріоритету прав меншин і власної “богообраності”, навязування іншим відчуття провини і страху, переконання що “зло породжує добро” і що обмови, пограбування і вбивства інших (найперше християн) це “служіння богу”.

Говорячи мовою релігії, більш зрозумілою мовою, нацизм і фашизм це взаємоповязані форми реалізації омріяного сатаністами “царства” антихриста (еврейского “царства” машіаха), ОЗГ еврейских рабовласників.

Наразі відомі нацизми евреев Кагановича, Гітлера, Пол-Пота і новогосів (серед котрих є багато евреев, росіян, поляків, армян.) тобто нацизми книжницько-гностично-кланові.

В УРСР, 1932-33рр, в роки Голодомору, геноциду українців голодом і отрутами, найвищий рівень смертності був серед українців, а найнижчий (з великою відмінністю, в рази) серед діаспор евреев і німців. Головні вбивці українців: ОГПУ (68% евреев), Торгсін (99,9% евреи), Союз войовничих безбожників (90% евреи), ЗМІ (не менше 50% евреи). Отак, масовими вбивствами українців, стелили книжники в СРСР дорогу антихристу Гітлеру.

Друга світова війна пропагувалася гностиками (зокрема єговістами) ще з 1935 року, Причому явно тоді пропагувалося що жиди будуть переможцями у цій світовій війні «чудесним способом», а держави гоїв, підприємці і Церква Христова «будуть знищені». Так масовано війна пропагувалася сектантами, що втратилася довіра між державами світу і усі почали готуватися до війни. А Вейсмарська республіка, де панували олігархи (тобто сонмище сатани), почала готуватися приховано до війни ще з середини 1920-их років. Починаючи з проектування нового озброєння і випробовуючи його на арендованих полігонах СРСР. А також з розробки нової стратегії і тактики ведення війни.
Потім, в 1938 році , було розривання Чехословаччини між Рейхом, Польщею і Угорщиною. Угорщина тоді окупувала українське Закарпаття. Далі провокації на кордонах спричинили війну Рейху з Польщею. Польща була розгромлена, внаслідок чого створився спільний кордон між Рейхом і СРСР, що призвело до ВВВ, також шляхом організації провокацій на кордоні.

34. Кандидат на антихриста Адольф Гітлер.

Адольф Гітлер (Adolf Hitler) народився 20 квітня 1889 року в Австрії, в готелі міста Браунау-на-Інні. В жидівській сімї Алоїза Гітлер (Шількгубера) і Клари Пельцль, які перебували у близьких кровних зв’язках. І які «косили» німців і християн.

Батько навчив Адольфа ненавидіти Церкву Христову; традиційним для жидів методом, спочатку на рік дитину віддавали в церковну школу, для того аби в дитини склалося помилкове враження, що вона вже знає Церкву Христову, а потім засмічували розум і серце обмовами церкви Христової.

Адольф був в школі «обдарованим, але однобоко. Майже не вмів володіти собою, був впертий, свавільний, запальний. Не був старанним». Оцінку «відмінно» мав з малювання і фізкультури. А «двійка» по німецькій мові, по французькій мові, математики і стенографії. Усе інше «задовільно»
Батько помер коли йому було 11 років, а мати коли мав 18 років.

Конфліктував з багатьма. Ухилявся від служби в Австрійській армії.

З 1909 року почав успішно продавати свої картини. Фахівці йому радили зайнятися архітектурою. На війні був обережним і сміливим.

Активно займався самоосвітою, досконало вивчив англійську і французьку, цікавився історією і військовою справою, а потім і політикою.
З початком Першої світової пішов добровольцем в армію Баварії. Приймав участь в бойових діях на Західному фронті. Отримував нагороди. Отримав звання єфрейтор.
На війні був обережним і сміливим.

Після листопадової революції в Німецькій імперії 1918 року, відповідно і після поразки німецької армії Гітлер, на початку січня 1919 року пішов добровольцем в службу охорони табору для військовополонених, але через місяць полонених відпустили, а охорону розформували, і він повернувся у свій Баварський полк. Там його направили на курси агітаторів проти комуністів серед солдат, де виявився його талант пропагандиста і оратора і швидко став головним пропагандистом баварської армії.
Потім його командування послало на завдання в пивний бар де збиралася Німецька робітнича партія (НРП), заснована окультистом і слюсарем Антоном Дрекслером на початку 1919 року, в якій тоді було тільки біля 40 членів. Символом в німецьких листопадових революціонерів була свастика, зокрема і в Німецької робітничої партії. Мабуть в тому пивному барі і народився Гітлер-політик. Дрекслеру сподобався Гітлер і він запропонував йому вступити в партію. Через деякий час Гітлер дав згоду, звільнився з армії і пішов в політику.
24 лютого 1920 року НРП проголосила свою програму і була перейменована в ННСРП (Німецька націонал-соціалістична партія)

29 липня 1921 року Гітлер, хитрими штучками, отримав необмежену владу в партії.
27 січня 1923 року в ННСРП було вже більше 5000 активних членів, найперше через заслуги гея Ернста Рема.
Потім був невдалий, розстріляний баварською армією, «пивний путч», за котрий Гітлеру присудили 5 років тюрми, але через 9 місяців відпустили. Партія майже розпалася. Відновлювали її Єрнст Рем і найбільше приставший до них соціаліст Георг Штрасер, який, з масою інших соціалістів, перетворив ННСРП з регіональної в загальнонімецьку.

В 1925 році Гітлер відмовився від австрійського громадянства і до 1932 був особою без громадянства.

Гітлер вивчав акторське мистецтво в провідного оперного співака.

З 1926 року Гітлера почали підтримувати олігархи і частина генералітету. Але німецькі політики йому не довіряли і одночасно не могли вже не рахуватися з ННСРП, котра набрала на виборах 1930 і 1932 років вагому кількість голосів, тому спробували зробити ставку на соціаліста Григора Штрасера. Гітлер їх випередив, адміністративними засобами усунув Штрасера від впливу на партію. Через що партія втратила два мільйони голосів на наступних виборах. Було прийняте рішення панівної меншини надати Гітлеру головний адміністративно-політичний пост, понадіявшись на приставлене до нього консервативне оточення.

30 січня 1933 року кореш жидів президент Вейсмарської республіки Гінденбург призначив Гітлера канцлером, главою уряду.

27 лютого 1933 року відбулася пожежа в Рейхстазі. За це звинуватили комуністів. І вже наступного дня Гітлер подав на підпис президенту два декрети: «Про захист народу і держави» і «Проти зрадництва німецького народу і підступів зрадників батьківщини». Котрі відміняли 7 статей конституції. І створювалася система концтаборів, ніким не контрольована, з новим поняттям «захисного арешту», тобто без суду і слідства.
Звинувачуючи тоді комуністів Гітлер приписав їм і злодіяння своєї братви з СРСР, за геноцид українців голодом і отрутами 1932-33 рр. Також лукаво звинуватив комуністів в марксизмі, хоча знав що більшість німецьких комуністів марксистами не були.

Голодомор 1932-33рр, геноцид українців голодом і отрутами, замовив еврей-содоміт Гітлер, вчинили цей злочин найперше державні органи влади СРСР, в котрих більшістю були евреи; ОГПУ, Торгсін, СВБ і ЗМІ.
Головні вбивці українців: ОГПУ (68% евреев, 60% содомітів, 12% поляків, 10% “латишів”, 7% московитів, 5% німці), Торгсін (99,9% евреи, 60% содомітів), Союз войовничих безбожників (90% евреи, 60% содомітів), ЗМІ (не менше 50% евреи, 60% содомітів).
Вони вбили, в 1932-33рр, 8,5-11 мільйонів українців.
Але на нових виборах в Рейхстаг комуністи втратили незначну кількість голосів, отримавши 81 мандат. Тому Комуністично партія була заборонена, з арештами і висилками.

24 березня 1933 року уряд Гітлера отримав надзвичайні повноваження; право приймати закони, котрі навіть суперечать конституції.

30 червня 1934 року було вчинено масове вбивство членів ННСРП які були внутрішньопартійною опозицією до Гітлера, назване «Ніч довгих ножів». Вбили Ернста Рема, який Гітлера певним чином і ганьбив, Георга Штрасера і більше тисячі його соратників й інших осіб не причетних до опозиції і партії взагалі, які багато знали про Гітлера.

2 серпня 1934 року помер, мабуть внаслідок отруєння, президент Німеччини Гінденбург. Гітлер відразу оголосив про наявність закону від 1 серпня 1934 року про суміщення функцій глави уряду і головнокомандуючого армії, а посада президента скасовується. І що Гітлера потрібно називати «фюрером і рейхканцлером». Особовий склад армії і поліції привели до нової присяги, але вже не Німеччині, а особисто Гітлеру.
Ці новації були проведені через референдум, за проголосувало 84,6% тих що прийняли участь в голосуванні.

Далі кандидат в антихристи Адольф Гітлер почав готувати Німеччину до війн; економічно, соціально, ментально, віросповідно… і так дійшов до Атлантики, до Африки, до Москви, до Сталінграду. А потім була велика поразка Німеччини.

Голод 1947 р, геноцид українців голодом і отрутами, замовив еврей-содоміт-канібал Каганович. Головні вбивці українців:(68% евреи, 60% содоміти, 12% поляки, 10% “латиші”, 7% московити).Вони вбили, в 1947р, 2 мільйони українців.

35. Велика блудниця

Ісая: Велика блудниця це Єрусалим і евреи.
1. Заголовок 1-3; кара Юді 4-9; релігійне лицемірство 10-20; плач над Єрусалимом 21-31

Видіння Ісаї, сина Амоса, яке він бачив про Юдею та Єрусалим за часів Уззії, Йотама, Ахаза й Єзекії, царів юдейських.

2 Слухайте, небеса, вважай, земле, бо Господь говорить: «Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене.

3 Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє.»

4 Ой, люде грішний, народе, придавлений беззаконням, кубло лиходіїв, розбещені сини! Покинули Господа, занедбали Ізраїлевого Святого, відступились назад від нього!

5 По чому вас іще бити, вас, що не перестаєте бунтуватися? Кожна голова хвора, кожне серце ослабло.

6 Від підошви на нозі до тім’я нема в ньому здорового місця: рани, синці, свіжі виразки, не вичищені, не перев’язані й не зм’якшені олією.

7 Земля ваша спустошена, міста ваші спалені вогнем, поля ваші у вас на очах чужинці пожирають: вони спустошені, як по знищенні Содому.

8 Зосталася дочка сіонська, немов у винограднику халупа, немов курінь на баштані, немов обложене місто.

9 Якби Господь сил не зоставив нам останку, були б ми, як Содом, були б схожі на Гомору.

10 Слухайте слово Господнє, князі содомські! Вважай на науку Бога нашого, народе гоморський!

11 «Навіщо мені безліч ваших жертв? – говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і ситтю годованих телят. Крови биків, ягнят та козлят я не
12 Як приходите, щоб з’явитись перед моїм обличчям, то хто від вас вимагає, щоб ви топтали мої двори?

13 Не приносьте більше пустих дарів! Кадило стало осоружним для мене. Нових місяців, субот і скликання сходин я не можу стерпіти: беззаконня разом з урочистим зібранням.

14 Від новомісяччів ваших та святкувань ваших відвертається душа моя. Вони для мене стали тягарем, вони мені незносні.

15 Коли ви простягаєте руки ваші, я відвертаю від вас мої очі. Навіть коли помножуєте молитви ваші, я їх не чую. Руки ваші повні крови.

16 Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло!

17 Навчітеся добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову!

18 Ходіть же й розсудимось, – говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна.

19 Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ
20 А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять.»

21 Ой, якою ж стала повією столиця вірна, сповнена правосуддя, в якій панувала справедливість, тепер же – душогубці!

22 Срібло твоє жужеллю стало, вино твоє розчинене водою.

23 Князі твої – бунтарі й спільники злодіїв; усі на гостинці ласі, за дарунками так і женуться. Сироту вони не обороняють, а справа вдовиці до них не доходить.

24 Тим то ось слово Владики, Господа сил: «О, я відплачу моїм противникам і воздам моїм ворогам!

28 А всім відступникам і грішникам – погибель, і ті, що Господа покидають, загинуть.

29 Ви будете соромитися дубів, що вам такі любі; ви будете стидатися садів, що вам такі милі.

30 Ви станете, як дуб, на якім зів’яло листя, і як той сад, що води не має.

31 Потужний стане клоччям, праця ж його – іскрою. Вони горітимуть обоє разом, і нікому буде гасити.

2. Вічний мир 1-5; горді будуть понижені 6-22

1 Слово, що його узрів Ісая, син Амоса, про Юдею і про Єрусалим.

2 На останку днів станеться, що гора дому Господнього буде поставлена на вершині гір і підійметься понад пагорби. Усі народи поспішать до неї.

4 І він судитиме народи, буде розсуджувати людей многих; вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати.

6 Так! Ти відкинув люд свій, дім Якова, бо в них повно чарівників і знахурів, як у філістимлян, і вони з синами чужоземців у побратимстві.

7 Край його повен срібла і золота, і нема ліку його скарбам. Край його наповнився кіньми і нема ліку його колісницям.

8 Край його повен ідолів. Вони падають низько перед ділом своїх рук, перед тим, що пальці їхні виробили.

9 І похилився чоловік, понизилась людина. Ти не простиш їм цього.

10 Сховайся у скелі, зарийся в землю зо страху перед Господом і перед сяйвом його
11 Поникнуть горді очі людей, принижена буде пиха людська, один Господь звисочиться того часу.

12 Бо це буде день Господа сил на все горде й набундючене, на все, що несеться вгору, – щоб оте принизити;

17 І повалиться людська гордість, і понизиться пиха смертних. Один Господь звисочиться того часу.
18 Боввани щезнуть дощенту.

19 Сховайтесь по печерах, у скелях та по норах у землі зо страху перед Господом і перед сяйвом його величі, коли він устане, щоб стрясти землю.

20 Того дня чоловік повикидає кротам та кажанам своїх срібних бовванів і свої золоті кумири, які наробив собі, щоб їм поклонятись,

21 аби лише самому сховатись У щілинах по скелях та скельних розколинах зо страху перед Господом і перед сяйвом його величі, коли він устане, щоб стрясти землю.

22 Годі вам надію покладати на чоловіка, в якого тільки й духу, що у ніздрах; бо й що він вартий?

3. Анархія в Єрусалимі 1-15; проти жіночих розкошів 16-26

1 Ось Владика, Господь сил, забере з Єрусалиму і з Юди підпору й підтримку, усяку підпору хліба й усяку підпору води;

2 хороброго і воїна, суддю і пророка, ворожбита й старця,
3 п’ятдесятника і знатного, дорадника, заклинача й чародія.

4 Я дам їм хлопців за князів, і діти пануватимуть над ними.

5 Один одного в народі утискатиме, кожен свого сусіда; хлопець устане на старого, нікчема – на знатного.

6 Брат брата хапатиме в домі свого батька: «В тебе є плащ, будь над нами князем! Нехай оця руїна буде під рукою в тебе!»

7 А він того дня відкаже: «Я не вмію гоїти ран, і в хаті у мене нема ні хліба, ні плаща. Не робіть мене князем над народом!»

8 Ось захитається Єрусалим і впаде Юда, бо язик їхній і діла їхні -проти Господа, і вони зневажають величний зір його.

9 Вираз їхнього обличчя проти них свідчить; вони явно, як Содом, про свій гріх розповідають, вони його не криють. Горе їм! Бо самі на себе зло накликають.

10 Скажіте: Щасливий праведник, бо він споживатиме плоди своїх учинків!

11 Горе ж беззаконникові, лихо на нього! Бо за діла рук його буде йому й відплата.

12 Недоросток гнобить мій народ; жінки ним правлять. Народе мій! Правителі твої на манівці тебе зводять, руйнують дорогу, якою ти простуєш.

13 Господь устає на суд, стоїть, щоб судити народ свій.

14 Господь виступає на суд проти старших свого народу та його князів: «Ви спустошили виноградник; загарбане в бідного – по хатах ваших.

15 Яким правом тиснете ви народ мій і топчете вбогих?» – вирок Владики, Господа сил.

16 Господь промовив: «За те, що дочки сіонські горді, що ходять, витягнувши шию, і принаджують очима, ходять дрібненькою ходою і побрязкують на ногах обідцями,

17 Господь покриє пархами тім’я дочок сіонських і відкриє наготу їхню.»

18 Того дня Господь відійме їхню оздобу: обідці на ногах, сонечка, півмісяці,

19 ковтки, обручки й намітки,

20 вінці й ланцюжки та пояси, посудинки на пахощі, амулети,
21 персні й каблучки до носа,

22 дорогоцінні шати й плащі, шалі й гаманці,

23 дзеркальця і сорочки з сатину, турбани й плащики.

24 І буде: замість пахощів – гнилизна, замість пояса – мотузка, замість завитого волосся – пліш, замість широкого плаща – мішок, тавро – замість краси.

25 Мужі твої від меча поляжуть, хоробрі твої – у битві.
26 Зідхати й плакати будуть ворота; пограбована ти на землі сидітимеш.

Одкровення Івана Богослова. Глави 17 і 18. Про велику блудницю.
Хто така велика блудниця?

По суті велика блудниця це Іштар й іштаристи, магісти-содоміти-злодії-терористи(вбивці невинних і правих)-канібали, тобто сатаністи.

Раніше іштаризм панував серед евреев і арабів, пізніше у Вавілоні, іштаристи були й є в Індії. Евреи були останніми жителями Вавілону, бо прийшли послідовники Мухамеда і евреи пожалілися як “часто і тяжко” тодішні нерони, кагановичі, гітлери, пол-поти і путіни “потерпали від гонінь віх вавілонян”. Й інші вавілоняни були вбиті. Залишилися одні евреи, це історичний факт виявленй археологами. Але не довго панували евреи в Вавілоні. Через якісь причини евреи покинул Вавілон. Мабуть вітер піском засипав орошувальні канали Вавілонії або вони були занедбані. Бо ніхто з інших народів біля евреев у Вавілоні вже не селився. А мусульмани в тому регіоні заснували нове місто Багдат.

“1 Прийшов один із семи ангелів, котрі мали сім чаш, і говорячи зо мною, сказав мені: «Підійди, я покажу тобі засуд над блудницею великою, що сидить на водах багатьох;
2 з якою блуднили царі землі, і впивалися вином розпусти її ті, що мешкають на землі.»
3 І повів мене в пустиню, в дусі. І я побачив жінку, що сиділа на звірі багряному, повному імен блюзнірських, що мав сім голів і рогів десять.
4 Жінка одягнена була в порфіру і багряницю, і прикрашена золотом, і камінням коштовним і перлами, мавши золотий келех у руці своїй, повний мерзот і нечисти блуду її;
5 на чолі її – ім’я написано, тайна: «Вавилон великий, мати блудниць і мерзот землі.»
6 Я бачив, що жінка впилася від крови святих і від крови свідків Ісуса. І я дивувався, бачивши її, дивуванням великим. /Од. 17,1- 6/”.

Ознаки великої блудниці є в евреев:
Сидіти на “водах багатьох” це панувати над народами багатьма. Таким евреи промишляли завжди і промишляють тепер. “«Води, що ти бачив, де блудниця сидить, то людності і натовпи, народи і язики.” /Од. 17,15/. “А жінка, яку ти бачив, то – город великий, що має царювання над царями землі.»” /Од. 17,18/

Евреи завжди прагнули і були матеріально багатими.

Віра евреев забороняє сором і совість.

Царі земні найбільше блудили з евреями, з еврейским кланом. Майже серед усіх народів, де вони приходили як біженці, аби грабувати й вбивати народи.

Евреи усюди, де вони приходли як “біженці” руйнували мораль народів. (див Євгена Дюрінга)

Серед евреев завжди було найбільше канібалів.
Евреи найбільше вбили пророків (усіх), апостолів Богочоловіка Ісуса Христа (8 з 12) й інших святих. В Талмуді так і написано “Вбий найкращого з гоїв”.

“1 Після цього побачив я іншого ангела, що сходив з неба, маючи владу велику, і земля освітлилася від слави його.
2 І скрикнув грімким голосом, кажучи: «Упав, упав Вавилон – блудниця велика і став житлом демонів і пристановищем усякого духа нечистого і пристановищем усякого птаха нечистого і ненависного;
3 бо від вина ярости розпусти її впивалися всі народи і царі землі з нею блуднили і купці землі від сили розкошів її збагатіли.»
4 Почув я інший голос із неба, що говорив: «Вийди від неї, народе мій, щоб не співучаснили в гріхах її і кар її щоб не прийняли;
5 бо досягнули її гріхи аж до неба, і пригадав Бог беззаконня її.
6 Відплатіть їй так, як і вона платила вам, і подвойте їй удвічі, за вчинками її; у келехові, що замішувала, замішайте їй подвійно.
7 Скільки прославляла себе і розкошувала, стільки дайте їй мучення і скорботи. Бо в серці своєму говорить: Сиджу бо царицею і я не вдова, і скорботи ніяк не побачу.
8 Через те в один день прийдуть кари її, смерть і скорбота і голод, і в огні спалена буде, бо кріпкий Господь Бог, що судить її. /Од. 18,1-8/”.

Пророк Ісая називав Єрусалим великою блудницею. Ті що були після Ісаї не змінювали понять Біблії.
Єрусалим це місто на семи пагорбах.
Відьмаки з усього світу тепер їдуть в Єрусалим вивчати Кабалу.

Святий Іван Кронштадський і Сергій Нілус великою блудницею називали еврее-масонство, тобто, фактично, Єрусалим. Вони жили ще до створення Сталіним і евреем Гітлером держави Ізраїль.

Велика блудниця згадана в Святому Письмі це евреи і Єрусалим.

Іштар, Естер, Астарта…

В сатаніста Німрода його жінка мала імя Іштар (Естер перська, а Астарта, грецька назви Іштар),
Венера, Сатурн і Місяць є планети символи Іштар й диявола

Евреи Саргон Великий й імператор Нерон відкрито вірили в Астарту.

Іштар була проституткою. Покровителем проституції і содомії. Дівчата приносили їй свою невинність, за гроші, а потім ці гроші давали на храм Іштар. Вона велика блудниця, згадана в Одкровенні Івана Богослова.

Іштар одночасно була невісткою, жінкою, сестрою.. сатани, Ваала. Адепти Іштар приносили Ваалу в жертву дітей.

Евреи і тепер відкрито пропагують Іштар.

Илья Вассербаум – БИБЛЕЙСКАЯ АСТАРТА. ДЕМОН ИЛИ БОГИНЯ?

Пророк Єремія й інші пророки дорікали евреям за поклоніння Іштар. Тому евреи вбили усіх пророків.

Саргон Великий насадив віру в Іштар шумерам. Так тривало 200 років. Тобто, до Саргона Великого в шумерів була інша віра, без людських жертвоприношень і без проституції.
Шумер і Вавілонія це інші народи, інші віри й в інші роки.

Індійська Калі є мабуть також Іштар. Адепти Калі вчиняють ритуальні вбивства. Вона і Гіката, з півмісяцем, покровительниця безплідного кохання. Кібела (Мала Азія), її жреці оскопляли себе. Чіномаста (Індія), пропагувала самогубства.

Іштар це жінка ведуча на смерть, чорна вдова, в котрої кожен рік “помирав” чоловік. Дочка сатани. Її кольори червоний і синій.

Немає зображень Іштар з дитиною. В світовій історії є багато зображень жінок з дитиною, але це не віра в Іштар.
Єговісти й інші штунди лживо називають й Пресвяту Богородицю “Іштар”.
Люди здавна, ще до народження Богочоловіка Ісуса Христа, знали що Діва породить Спасителя людства, тому зображення і статуетки Діви з Дитиною були здавна, але це ніяк не повязувалося з сатанізмом і з Іштар

Іштар гермофродит.

На шевронах армії еврея Гітлера були крила Іштар.

Субота це день Сатурна, сатанізм називають ще і сатурнізмом.

Шестикутна зірка є і символом Іштар. сатанізму і нацизму.

сатаністи шиють іштаризм, сатанізм, шумерам, перескакуючи в Вавілонію, мабуть тому аби відділитися від їх еврейскої історії.

Тамуз це сатана і назва місяця в календарі евреев. Пурим місяць в еврейскому календарі. Естер-Іштар-жінка ведуча на смерть. Мордихай- Мордук-Ваал.

Соломон, впавши в єресь, будував храми Іштар.

Словяни називали Астарту Марою, Темною, несучою смерть.

36. Пол Пот

Пол Пот, по кхмерськи ប៉ុល ពត, в перекладі Павло (малий) Горщик, Малий Горщик . Апостол Павло-Савл (Саул), належав до племені Веніяминового, найменшого з 12 племен ізраїлевих.
Перші вояки Пол-Пота були з малого гірського племені, з Півночі Камбоджі.
Серед кхмерів він вербував тільки дітей.

Салот Сар – імя при народжені По Пота. Салот សាឡុត з кхмерської це Салон- Дім. សរ в переклалі Сар. Сар на івриті (שַׂר) – “министр, вельможа,
Тобто імя Пол-Пота Дім Сар, Дім вельможі.
Китаї і в його сусідів батьки самі придумують імена своїм дітям, у вигляді словосполучень. Батьки Пол Пота брали слова в евреев.

Запитав в Матері камбоджійців ким був Пол-Пот і вона мені відповіла “евреем”. Деякі евреи мені не повірили, тому даю докази. Я нікого не обманюю.

Пол-Пот приховував вбивство чверті камбоджійців, він наказав нацменам, котрі вбивали камбоджійців йти записуватися в камбоджійців, і вони виконали цей наказ. Було камбоджійців 85%, а стало 99%. Камбоджійці, після геноциду стали “громадянами усіх національностей”. Практично залишилися в Камбоджі діаспори кимайців і вєтнамців. Виглядає так що камбоджійців вбивають й тепер, прихованими засобами.
Цей метод приховування геноциду запозичили в Пол-Пота еврее-полько-штундо-гускіє терористи супроти українців. Тому в Конституцію України ці терористи вписали що українці “громадяни усіх національностей”.

37. Терористичне й інформаційне забезпечення насадження царства антихриста в XX – поч ХХІ ст. Гоніння УГКЦ 1944-1984. Створення держави Ізраїль. Навязання німцям відчуття провини і страху. Пол-потовщина. Ісламізм. Андроповщина і створення психотроної зброї. Перєстройка і знищення СРСР. Сонмище сатани названо «божим народом». Поширення пятидесятництва. Геноцид українців голодом отрутами, ультразвуком, радіацією в 2000-2023 рр. Війни супроти Сирії й України.

Сучасний геноцид українців голодом і отрутами 2000-2023рр. Замовив хтось з содомітів-евреев-путіноїдів. Головні вбивці:( 60% содоміти, 38% евреи, 25% поляки, 20% штунди, 7% московити і новогускіє, 5% німці, 5% ісламісти). Вони вбили, в р 2000-2023рр, більше 19 мільйонів українців.

38. Кандидат на антихриста.
Станом на середину жовтня 2018 року таких кандидатів є ще багато, деякі з них вже здохли, деякі з них вже ліквідовані,

Залишуся святкувати і жити за юліанським календарем

Нині, 31 серпня, 2023р в ЗМІ повідомили що моя УГКЦ “переходить на новоюлеанський календар”. Я не буду переходити на польский календар. Бо таке рішення це плід польского тероризму супроти українців, зокрема проти греко-католиків.
Проклинаю польських терористів. Проклинаю державу Польщу. Проклинаю польську РКЦ і її біскупів. За тероризм.

З цього приводу в мене прохання до Папи Римського Франциска: Ваша Святосте,
1) заберіть з УГКЦ польского вожака терористів Ігора Возняка, котрого Ватикан призначив нам єпископом;
2) заберіть з УГКЦ еврейского сатаніста Святослава Щевчука, котрого Ватикан призначив єпископом. а потім і митрополитом.
Більше їх терпіти я не хочу і не можу.
3) Ваша Святосте, видаліть з списку митрополитів УГКЦ поляка Анжея Шептицького й еврея Любомира Гузара, бо вони умисно руйнували УГКЦ, на благо еврее-польських терористів і сатаністів.

Польські терористи в неті, з пошуковика видалили юліанський календар. От вам і рехформа в церкві вчинена польськими терористами проти України. (видалили на Християнському форумі)