Позначки

, , ,


Веліжська справа – одна з кримінальних справ в Росії про ритуальне вбивство. Розпочата в травні 1823 року і завершена січні 1835 року. Пр цій справі було взято під арешт в біля 50 звинувачених, які провели у в’язниці 9 років, четверо з них померли в ув’язненні, декілька втекли, 39 були звільнені постановою Сенату, 3 особи (ті що визнали свою провину й свідчили супроти інших) були вислані у Сибір за “самообмову і за наклеп” .

Передісторія

В 1817 році відбулося вбивство у Веліжі двох християнських хлопчиків, тіла були викинуті у річку Двіну. Виявлені через рік у лісі. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1>

1817 рік, вбивство дорослої дворянки Дворжицької. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

1818 рік, вбивство малолітнього Якова Коваліва. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1>

1819 рік, вбивство двох бідних дівчаток-сиріт в корчмі біля Веліжа, які просили милостиню. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

1821 чи 1822 рік, вбивство чотирьох дітей-сиріт в корчмі біля Веліжа, також тих які ходили просити милостиню. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

В 1822-у живописець Орловський Олександр Осипович за замовленням католиків (чи греко-католиків) Веліжа написав картину з зображенням ритуального вбивства. Одному із зображених Орловський надав портретну схожість з відомим жителем Ленчіці. Картина була виставлена ​​на фасаді місцевої церкви. За скаргою влада зняла картину, однак у березні 1823-го Орловський написав ще один варіант того ж сюжету і знову зобразив на ньому персонажі дуже подібні до представників місцевої національно-віросповідної меншиши. Тоді вже владі, через протести місцевих християн, картину зняти не вдалося < http://www.e-reading-lib.org/chapter.php/94032/9/Dudakov_-__Istoriya_odnogo_mifa__Ocherki_russkoii_literatury_XIX-XX_vv.html Дудаков С. Ритуальные процессы История одного мифа: Очерки русской литературы XIX—XX вв >.

Вбивство і перше розслідування

В перший день християнської паски 22 квітня 1823 у Веліжі y Агафії Іванової зник трирічний син Федір Ємільянов; через тиждень він був знайдений в лісі за містом мертвим, тіло було з ознаками ритуального вбивства. Біля місця знайдення тіла були виявлені сліди кінної кованої брички. Опис знайденого тілла хлопчика є в «Записці про ритуальні вбивства»:

«По всьому тілу були нашкірні садна, ніби шкіру сильно чимось терли; нігті були обрізані аж до м’яса; по всьому тілу безліч невеликих ран, ніби проткнути цвяхом; сині, затікші кров’ю ноги доводили, що під колінами покладена була міцна пов’язка; ніс і губи сплеснуті, також від колишньої пов’язки, яка залишила навіть багряний знак на потилиці, від вузла; і, нарешті, над хлопчиком було вчинено жидівське обрізання. Все це доводило безсумнівно, як це сказав під присягою лікар,що дитина була замучена умисно і усвідомлено; з стану кишечника було видно що він утримувався декілька днів без їжі. Злочин був здійснений над роздітою дитиною, а тіло було потім обмитим і одітим, бо на білизні і на одязі не було ніяких ознак крові ». < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

Насамперед мати дитини заявила владі, що Марія Терентьєва, поворожила, що до знаходження дитини, і сказала їй, що син перебуває «в домі жидів Берліних і вночі буде замученим»; це підтвердила і 19-річна хвора дівчина Єремеєва, до якої Агафія звернулася, знаючи, що та славилась в народі “здатністю передбачати”. Пізніше слідчою комісією було виявлено що Тєрентєва була співучасником злочину, а Єремеєва випадковим свідком розмови звинувачених у цьому вбивстві. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >.

В Берліних був вчинений обшук но нічого підозрілого не було виявлено, тільки господар неправдиво свідчив що у нього немає підвалу, але їх виявилося аж два. Один з трьох чиновників, котрі проводили обшук, був близьким родичом Берліних і пізніше звинувачувався у причетності до цього вбивства (були свідчення, що в час того обшуку викрадена дитина знаходилась в його домі). Шмерка Берлін був багатим купцем і реальним власником кріпаків, куплених фіктивно на ім’я іншої особи яка формально числилася християнином. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

Сім жінок свідчили під присягою що ранім ранком, в день знайдення тіла вбитої дитини, бачили парну жидівську бричку котра максимально швидко їхала у ту сторону де було зайдено тіло і швидко повернулася назад у місто. А одна з них свідчила що в бричці сидів прикажчик Берліних Іосель з іншим жидом. Прикажчик і кучер це заперечували але поліцією було встановлено що вони таки їхали на бричці у цей день і що ця бричка стояла у дворі Берліних. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

Справа була передана повітовий суд Веліжа котрий 16 червня постановив: “за недостатністю доказів жидів звільнити від звинувачення у вбивстві дитини; але Ханну Цетлін й Іоселя залишити як підозрюваних, а Шмерку Берліна з подільниками звинуватити в розповсюджені наклепницьких чуток про причину смерті дитини, яка, ймовірно, є вбитою жидами”. Останні поширювали чутки що дитина була нібито вбита з дробовика приїзжим в місто на бричці римо-католицьким священиком. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

Вищестоячий губернський суд погодився з цим рішенням 22 листопада 1823 року, додавши, те, що так як дитина була вбита умисно, то потрібно намагатися розкрити цей злочин. Губернатор затвердив це рішення і справу було закрито.

Друге розслідування

В 1825 році, в час проїзду через Веліж імператора Олександра I, солдатка Терентьєва подала прохання, в котрому назвала вбитого Федора Ємельянова своїм сином, скаржачись на бездіяльність місцевої влади при розгляді справи про вбивство. Де і звинувачувала жидів у вбивстві. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

Справа була поновлена, слідство було доручено чиновнику під наглядом генерал-губернатора князя Миколи Миколайовича Хованського. А потім був присланий ще і генерал-майор Шкурін й була створена слідча комісія, бо жиди звернулися до графа Миколи Семеновича Мордвинова, який займав пост голови департаменту цивільних і духовних справ Державної Сенату. Ця скарга в копії, без підпису скаржників, була доставлена ​​царю, і внаслідок була покладена на неї резолюція «послати для наляду за порядком слідства». Тому у Веліж ще і прибув флігель-ад’ютант полковник Павло Сергійович Шкурин.

Справа була і так дуже заплутаною але стала ще більш складною, бо до неї були долучені ще й інші провадження: про викрадення з храму антиминоса, про осквернення жидами християнських святинь, про втягнення в жидівську віру трьох християн, і про вбивства ще 8 дітей у Веліжі й в його околицях, котрі мали ознаки ритуальних злочинів, з 1817 по 1823 роки. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1>

Поступово було взято під арешт біля 50 осіб, частина з них робила спроби втечі, кільком вдалося зникнкнути, четверо підозрюваних померли.

Це слідство тривало до 1829 року, найперше через одностайне затягування слідства звинуваченими і через заплутаність у їх свідченнях. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

В загальному слідство, згідно книги Володимира Івановича Даля, встановило наступну картину вчинення цього злочину:

У Великій піст, за тиждень до жидівського Песаха, жиди попросили свою наймитку християнку “дістати” християнського хлопчика. Та, пригостивши малолітнього Федора Ємільянова цукром, привела його у дім тих жидів. За що “отримала винагороду грішими й алкоголем”. Ввечері їй наказали перевести цього хлопчика в дім згаданого вище Берліна. А перед обшуком в домі Берліна дитину було переведено в дім одного з поліцейських. Дитину у ці дні не годували. В Берліних над хлопчиком здійснили обряд обрізання і обстригло йому нігті до самого м’яса. Потім розділи і поклали в спеціальну бочку, закрили в ній і протягом двох годин безперервно катали цю бочку з дитиною по підлозі. Звідти Федора вийняли “червоного як обпаленого”. Завязавши рот хусткою вони перенесли його в жидівську школу де був вже присутній натовп жидів (біля п’ятдесяти осіб обох статей) . Розв’язали йому рот, зв’язали ноги під колінами і поклали в корито на столі. Далі вони усі вдарили його по черзі по щоці, потім їм подали великий гострий і “світлий” (мабуть срібний) цвях, котрим усі по черзі завдавали колоті рани дитині, починаючи з його тім’я. Спочатку Федір кричав, потім замовчав, “тільки дивився на усіх тяжко дихаючи і стікаючи кров’ю”. Потім тіло обмили від крові, й оділи. Далі жиди оскверняли вкрадений в храмі антиминс. Це усе тривало усю ніч. Спочатку жиди хотіли вкинути тіло мученика у річку руками їх наймиток слов’янок, але побоялися там бути виявленими, тому понесли тіло у лісове болото, що і вчинили. Жиди на бричці перевірили виконання наказу їх наймитками. Пізніше ці же наймитки “частину відібраної крові відносили до жидів у Вітебськ”, “для приготування маци” і “для вживання змішаної з медом”. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

Слідством було зафіксовано спробу жидів підкупити греко-католицького священика Мартусевича, духівника в’язниці, аби він вмовив свідків відмовитися від їх свідчень. < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

Підозрювані посилалися на повеління польського короля Сигизмунда і на указ імператора Олександра І (від 28 лютого 1817 року) про заборони звинувачувати жидів у вчинені ритуальних вбивств. А також жиди стверджували, що “не такі побожні аби приймати участь у такій справі” < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >. Цей указ імператора, й при його великій політичній складовій, стосувався тільки заборони узагальнень стосовно усіх жидів, а не заборони відкриття конкретних кримінальних справ по звинуваченню в ритуальних вбивствах.

Розгляд Сенатами, урядовим і державним

Хованський відправив 2 жовтня 1829 року царю кримінальну справу, складену слідчою комісією, і тоді вона надійшла до Сенату. Князю Хованському було запропоновано передати матеріали справи міністру юстиції. Наприкінці березня 1830 року раптово помер (чи загинув) Страхов, один з слідчих і представник сторони звинувачення. <Википедия: Велижское дело>

Хоча з передачею справи в Сенат місія Хованського була завершена, але він все-таки продовжував збирати докази проти підсудних. 1 серпня 1830 він просив обер-прокурора Священого Синоду Російської православної церкви знайти відомості прο Гавриїла з Білостоку, замученого в 1690 році мощі якого зберігалися в монастирі поблизу Слуцька, за вбивство котрого були осуджені жиди. < Википедия: Велижское дело >

В росйськомовні Вікіпедії є вказано , що “десятиліттями підсудні піддавалися катуванням; захисту не існувало зовсім.”, але посилань на джерело такого твердження там чомусь немає.

У 1829 році справа була передана в Урядовий Сенат.

Заступник міністра юстиції, статс-секретар граф Панін Віктор Микитович, взяв на себе апеляційний розгляд цієї справи, представляючи її Сенату. Панін доводив неспроможність звинувачення і зажадав негайного звільнення жидів від суду і слідства. Майже всі сенатори 2 відділення V департаменту висловилися (1 грудня 1831 р.) за засудження винних. На загальних зборах ΙV, V і Межового департаменту Сенату (січень 1833): всі сенатори визнали що підсудні заслуговують суворої кари. Але виникла суперечність з приводу міри покарання (мабуть деякі сенатори навмисно підтримували цю розбіжність, щоб дати справі подальший хід). < Википедия: Велижское дело >

Через невизначення міри покарання справу було передано в Державний Сенат. Це дало можливість графу Миколі Мордвинову, як голові департаменту цивільних і духовних справ, безпосередньо впливати на процес. У п’яти засіданнях департаменту (травень-жовтень 1834 р.) він ознайомив своїх колег по департаменту з цією складною і громіздкою справою (чи тільки зі своїм баченням цієї справи, бо юридичні аргументи слідства він не заперечував). Мордвинов однозначно заявив, що жиди “стали жертвою змови затьмарених упередженням і фанатизмом слідчих на чолі з князем Хованським”. Члени департаменту погодилися у цьому зі своїм начальником Мордвіновим. <Википедия: Велижское дело > 4 (18) січня 1834 року Державним Сенатом було постановлено:

1) “Жидів, підсудних по справі про вбивство солдатського сина Ємельянова і по іншим подібним справам, також і у справі про осквернення християнської св’ятині, від суду і слідства звільнити, за не доведенністю провини.

2) Звинувачувачів, християнок: селянку Терентьєву, солдатку Максимову і шляхтичку Козловську, не довівши вчинення тих злочинів, у яких вони визнавали свою причетність, тому винних в обмовах, вислати в Сибір на поселення, позбавивши Козловську дворянства.” < В. Даль. Розыскание об убиении евреями христианских детей и употреблении крови их.// Кровь в верованиях и суевериях человечества. Сборник соч.- СПб 1995, – ISBN 5-87316-017-1 >

Наслідки

* Вдячні Мордвинову Веліжські жиди ввели в одну зі своїх молитов додатковий вірш: «І буде Мордвинов пом’янутий для добра».

* Веліжська справа привернула до себе широку суспільну увагу. Трагедія Лермонтова Михайла Юрійовича «Іспанці» почалася писатися під враженням Веліжской справи < http://berkovich-zametki.com/Nomer19/Ionkis2.htm Велижская драма и трагедия Лермонтова «Испанцы» >, але так і не була завершена.

* Розслідування Веліжской справи докладно описано в «Записці про ритуальні вбивства» у 1844 році.

* Рівно через 100 років після проголошення више згаданого указу імператора Олександра І (від 28 лютого 1817 року) монархія в Росії була знищена.

/використані матеріали з написаної мною статті у Вікіпедії/

Advertisements