Позначки

, , ,


Естер Шоймоші (Solymosi Eszter, нар. 1868 — 1882, Тісаеслар (Tiszaeszlár), Угорщина) — угорська християнська 14-ти річна дівчина, жертва резонансного злочину, ймовірно ритуального вбивства.

ЖИТЄПИС

Біографія

Естер Шоймоші народилася в угорському селі Тісаеслар (Tiszaeszlár), розташованого на річці Тисі, в бідній родині. Наймитувала в будинку односельця Андраша Хурі.

Зникнення

У середу 1 квітня 1882 року Естер, перебуваючи на роботі у свого господаря, була послана ним кудись з якимось дорученням і не повернлася назад. Усі пошуки були безрезультатними. Декілка односельчанок, свідчили, що сторож синагоги Йожеф Шарф покликав Естер в свій будинок при синагозі. Після того ніхто з угорців-християн білше не бачили Естер. В селі мешкало тоді 25 жидівських сімей (5% мешканців села) і там була синагога у котрій збиралися й жиди з навколішніх сіл. Окрім цього це було ще і перед жидівською пасхою, у 1882 році вона святкувалася ними 4 квітня. Тому підозра у викрадені і вбивстві дівчинки впала на жидівску громаду.

Розслідування

4 травня 1882 року мати дівчинки звернулася до місцевого судді з вимогою провести розслідування зникнення дочки.

19 травня 1882 року окружний суд у місті Ніредьгаза послав у Тісаеслар судового виконавця Йожефа Барі для розслідування заведеної суддею справи за зверненням матері зниклої дівчинки. Односельчанки підтвердили те що вони бачили 1 квітня як Естер закликав сторож синагоги Йожеф Шарф. Син Шарфа розповів, що в присутності його батька, старшого брата, 14-річного Моріца, та кількох інших чоловіків Шохет зробив надріз на шиї дівчинки і за допомогою Моріца зібрав її кров в посуд. 19 травня Шарф і його дружина були заарештовані. Увечері того ж дня їх син Моріц був переданий комісару безпеки. Він помістив його в своє відділення в Тісанадьфалу, де судовий клерк Пецей повинен був простежити за його безпекою.

Покази Моріца Шарфа

Син сторожа синагоги Моріц Шарф розповів, що після ранкової суботньої служби його батько заманив Естер в свій будинок з проханням прибрати свічники (хоча це була середа, а будь-яка робота заборонена жидам по суботах), а проживавший у нього жебрак жид Германн Волльнер провів дівчинку у вестибюль синагоги, де напав на неї. Після того, як вона була роздягнена, два різника, Абрахам Буксбаум і Леопольд Браун, привели її до третього різника Соломона Шварца, який великим ножем зробив надріз на її шиї і зібрав її кров у великий горщик. Ці троє були здобувачі на вакантну посаду наставника і шокета й прибули в Тісаеслар для виконання суботніх ритуалів і, за словами хлопчика, затрималися в синагозі після ранкової служби. Він також бачив, як шию дівчинки замотали ганчіркою і одягли її тіло. Все це Моріц, за його спостерігав крізь замкову щілину в дверях синагоги. При цьому, за його словами, були присутні Самуель Люстиг, Абрахам Браун, Лазар Вайштейн і Адольф Юнгер. Після того, як ті залишили місце злочину, він замкнув синагогу, щоб не знайшли ні труп, ні криваві сліди. <”Egyenlőség”, 1927; idézi: Sándor Iván: A vizsgálat iratai, Budapest 2004. pp. 73-76.> <Kövér György: http://epa.oszk.hu/00800/00861/00037/pdf/106-122.pdf Önéletrajzi hamisítvány, avagy csalóka emlékezet, Aetas, 2007, 22. évf. 2. szám >

Інші свідки

Покази Шарфа Моріса підтверджувалися Іштваном Ленд’єлом, який свідчив, що 1 квітня 1882 року, о 12 годині ранку, від синагоги, котра була поруч з його будинком, почув тричі крик. Також Чорний Янош свідчив що 1 квітня 1882 від синагоги почув плач і Адамович Йосип й інші в той же день. о 12 годин поруч із синагогою чули незрозумілі плачі і побачив, що перед дверима синагоги по обидві сторони жиди стояли й дивився на дорогу. Підтримувало силу показів Моріса й те те, що і в ночі у синагозі відбулося незвичайне зібрання, а групи жидів бродили вночі на вулицях,навколо синагоги й будиноку жида Groszberg Лео, який ламаючи руки вигукнув: “Боже мій, що ми зробили”.<Угорська вікіпедія</ref>

Виявлення трупа жінки в Тисі

18 червня 1882 року з річки Тиси, біля села Дада, плотарями Янкелем Смілович і Давидом Гершко і Амзель Фогелем, було витягнуто тіло, яке, за словами районного лікаря, могло належати 14-річній дівчинці. У лівій руці загибла стискала хустку зі світло-блакитною фарбою, такий же, яку в день зникнення купила Естер. <Юрген Торвальд. Часть II. О чем рассказывают мертвые, или этапы развития судебной медицины, разделы 5—6 // Век криминалистики / Пер. с нем. Ф. М. Решетникова.. — М.: Прогресс, 1991. стр. 336 >

Але матір і сестри Шоломоші, родина Габор і ті хто краще знав Естер, рішуче заперечували, що це було її тіло. Хоча вони одяг на трупі визнавали таким що був в Естер. <Sándor Iván: A vizsgálat iratai, Budapest 2004, p. 80.>

Група експертів, до якої входили два медика – хірурги Трайтлер і Кіш, а також кандидат на лікарську посаду Хорват, заявили, що труп належить жінці від 18 до 20 років, яка померла від восьми до десяти днів тому, згідно ступені розтягування статевих органів мала численні статеві зв’язки з чоловіками, і ніколи не займалася важкою роботою, оскільки шкіра і нігті покійної дивно ніжні і доглянуті. <Юрген Торвальд. Часть II. О чем рассказывают мертвые, или этапы развития судебной медицины, разделы 5—6 // Век криминалистики / Пер. с нем. Ф. М. Решетникова.. — М.: Прогресс, 1991. — 336 с > Це заперечувало те що знайдений труп був тілом Естер <Юрген Торвальд. Часть II. О чем рассказывают мертвые, или этапы развития судебной медицины, разделы 5—6 // Век криминалистики / Пер. с нем. Ф. М. Решетникова.. — М.: Прогресс, 1991. — 336 с > Тіло було поховано на католицькому цвинтарі в Тісаесларе.

Після цього поширилося твердження, що це тіло було привезено жидами і прибране в одяг Естер Шоймоші, щоб приховати ритуальне вбивство. Були проведені нові арешти – плотарів Янкеля Сміловичі і Давида Гершко, а також Амзель Фогеля, і справа, що отримало до того часу популярність, набуло нового розмаху завдяки кількох плотогонів, які знайшли тіло. Декілька плотогонів, які знайшли тіло відмовитися від попередніх свідчень і заявили, що два Тисаесларські жиди, Гросс Мартина і Клейна Ігнац, дали їм це тіло.<Tiszaeszlári vérvád, Угорська вікіпедія> Жидівська сторона ці свідчення вважає такими котрі отримані погрозами і обіцянками.

Пред’явлення звинувачень

29 липня 1882 року 15-ти особам були пред’явлені формальні звинувачення. Саламон Шварц, Абрахам Буксбаум, Леопольд Браун і Германн Волльнер були звинувачені у вбивстві, Йожеф Шарф, Адольф Юнгер, Абрахам Браун, Самуель Люстиг, Лазар Вайштейн і Емануель Тауб – в добровільному сприяння злочину, Ансельм Фогель, Янкель Шміловіч, Давид Гершко, Мартін Гросс і Ігнац Клейн – в підбурюванні до вбивства і крадіжки тіла.

Затримка у провадженні справи була викликана переважно тим, що захист назвав ряд складених в Барі актів неправильними, тим, що він проводив розслідування без державної юридичної особи, записував свідчення без свідків. Його також звинуватили в катувавані обвинувачених і підозрюваних, у петиції до міністра юриспруденції Паулера Етвеш, але цей протест не був нічим доведеним, тільки затягнув судовий процес.

За урядовим вказівкою Моріц Шарф був відданий під нагляд районного судового пристава, який помістив його під піклування наглядача Хентер.

Захист звинувачених проводив Карой Етвеш (Károly Eötvös), журналіст і член Палати Депутатів, з яким працювали адвокати Б. Фрідманн, Шандор Фунтак, Макс Секей з Будапешта й Ігнац Хойманн з Ніредьгази.

Справа настільки затягнулося, що державний виконавець Кожма Хаваш з Будапешта попрямував в Ніредьгазу у вересні, щоб його прискорити. Він розпорядився звільнити деяких з ув’язнених, але, відчувши потужні перешкоди своїм спробам прискорити справу, він подав у відставку, яка була охоче прийнята. < Tiszaeszlári vérvád, Угорська вікіпедія >

Протест Лайоша Кошута

Колишній президент Угорщини Лайош Кошут, який перебував у той час у вигнанні в Турині, опротестував “роздмухувані упередження проти жидїв”. Він говорив, що “підозри у ритуальних убивствах – це ганьба для Угорщини, що представляти вбивство, яке в гіршому випадку міг зробити одна людина, як расовий чи ритуальний злочин – це негідно для сучасної цивілізації”.< Tiszaeszlári vérvád, Угорська вікіпедія >

Ексгумація знайденого тіла

У середині листопада дружина Йожефа Шарфа була випущена на свободу, тоді як її чоловік та інші обвинувачені перебували в ув’язненні. Знайдене в Тисі тіло було на вимогу представників захисту ексгумовано 7 грудня і повторно оглянуте трьома професорами медицини будапештського університету – Шентхауером, Білкию і Михалковичем. Вони порахували думку попередньої групи експертів позбавленим наукової основи, а пізніше, перед судом, звинуватили їх у “дримучому невігластві”, заперечивши всі основні пункти їх висновків: про вік загиблої, про можливий час смерті, про стан органів, нігтів і шкіри. < Юрген Торвальд. Часть II. О чем рассказывают мертвые, или этапы развития судебной медицины, разделы 5—6 // Век криминалистики / Пер. с нем. Ф. М. Решетникова.. — М.: Прогресс, 1991. — 336 с >

Експерти виявили що стан тіла був вже дуже ушкодженим часом, тому багато фактів не вдалося уточнити, однак, було встановлено, що шия трупа є недоторканою (що фіксувала і попередня експертиза), тому ритуальне вбивство, як причина смерті вони виключали.

Однак жодне з обвинувачень, пред’явлених жидам, знято не було. Бо не було доведено що знайдений труп є тілом Естер. <Tiszaeszlári vérvád|Угорська вікіпедія >

Закінчення судового процесу

17 червня 1883 року, більше чим через рік після зникнення Естер, в Ніредьгазі почалася остання частина слухання справи.

Головою був суддя Ференц Корнішш, державним повіреним – Едуард Сейфферт. Хоча єдиною основою звинувачення були показання свідків, суд провів 30 засідань для розслідування справи у всіх деталях і заслухав багато показань свідків. Відгук про судово-медичних експертизах для процесу видав віденський професор судової медицини, один із засновників її як наукового напрямку Едуард фон Гофман, підтвердивши результати другого експертизи і вказавши на “кричущу відсутність спеціальних судово-медичних знань” у авторів першої. < Юрген Торвальд. Часть II. О чем рассказывают мертвые, или этапы развития судебной медицины, разделы 5—6 // Век криминалистики / Пер. с нем. Ф. М. Решетникова.. — М.: Прогресс, 1991. — 336 с >

Протиріччя в показаннях Моріца Шарфа, були виявлені при проведенні слідчого експерименту в Тісаеслареі 16 липня, що і призвело до одноголосного виправданя обвинувачених 3 серпня.

Слухання проводиться з 20 червня по 3 серпня Опубліковано виправдалне рішення 3 серпня і суд, звільнив обвинувачених жидів. Після подання апеляції остаточне виправдувальне рішення було винесено 10 травня 1884. < Szili Csaba: http://www.e-tudomany.hu/etudomany/web/uploaded_files/20040102.pdf A tiszaeszlári vérvád >

Обвинувач Моріц, повернувся до своїх батьків (очевидно виконавши на відмінно роль “засланого козачка”…), які його радісно прийняли і повністю простили. Він допомагав своєму батькові до самої його смерті в 1905 році.

Наслідки процесу

* Виправдувальний вердикт і звільнення затриманих, більшість з яких перебували у в’язниці 15 місяців, послужило сигналом до заворушень у [Прісбургу (Братиславі), Будапешті та інших містах Угорщини.

* Німецький письменник Арнольд Цвейг написав драму «Ритуальне вбивство в Угорщині» (1914).

*В Тисаесларі багато людей до сих пір вірять, що жиди викрали і вбили Естер Solymosi <Sándor Iván: A vizsgálat iratai, Budapest 2004, pp. 133-142.> < Kácsor Zsolt: http://www.nol.hu/cikk/101537/ Tiszaeszlár, S. E. 1867-1882, Népszabadság, 2003. március 8.> <Gáll Ottó: http://hetilap.hetek.hu//index.php?cikk=38030 Százhúsz éve zajlott a tiszaeszlári per, Hetek, 2003. március 7>;

* Ця сумна історія стала частиною фольклору Угорщини, <Magyar néprajzi lexikon: http://mek.oszk.hu/02100/02115/html/4-1264.html Solymosi Eszter>;

Закордонна реакція

Відомі богослови також засудили цей судовий процес “як пережиток забобон, які вийшли з Середньовіччя і навіть з глибокої давнини”. У їх числі Герман Л. Strack, з Берлінського університету кальвініської іудаїки. Авраам Лінкольн також виступав “проти середньовічних забобонів в Угорщині”

Література

* Rolf Fischer: ”Entwicklungsstufen des Antisemitismus in Ungarn 1867–1939. Die Zerstörung der magyarisch-jüdischen Symbiose.”, Oldenbourg, München 1988 ISBN 3-486-54731-3

* Edith Stern: ”The Glorious Victory of Truth: The Tiszaeszlár Blood Libel Trial 1882–83. A Historical Legal Medical Research”. Jerusalem/Rubin Massachusetts, 1998.

* Kees Bakker: ”De Hongaarse Joden 1882–1918. Van Tiszaeszlár tot de eerste wereldoorlog.” (Niederländisch)

* François Fejtö: ”Hongrois et Juifs. Histoire millénaire d’un couple singulier”. Paris 1997.

* Andrew Handler: ”An Early Blueprint for Zionism: Gyozo Istoczy’s Political Anti-semitism”. Boulder, Colorado 1989.

* Judit Kubinszky: ”Politikai antiszemitizmus Magyarországon: 1875–1890”, Kossuth Kiadó, Budapest, 1976

* Károly Eötvös: ”A nagy per, mely ezer éve tart és még sincs vége”, Budapest, 1904

* Paul Nathan: ”Der Prozess von Tisza-Eszlar”, Berlin, 1892

* Arnold Zweig: ”Ritualmord in Ungarn”, 1915

* Gyula Krúdy: ”A tiszaeszlári Solymosi Eszter”, 1931

* Rudolf Brunngraber: ”Prozess auf Tod und Leben”. Roman. Paul Zsolnay, Wien 1948

* Eötvös Károly (damals Verteidiger im Prozess): ”A nagy per, mely ezer éve folyik s még sincs vége”. Roman (ungarisch), der die Affäre 20&nbsp;Jahre später aufarbeitet, Budapest&nbsp;2010, ISBN 978-9-63-988978-1

/використані матеріали з написаної мною статті у Вікіпедії/

Advertisements