Позначки

, , ,


250

о. Томазо Галанджіано (Tommaso Calangiano, народ. 1777 р. на острові Сардинія, Франція — † 5 лютого 1840 р. Дамаск, Османська імперія) — французський лікар, римо-католицький свящкник, місіонер, ігумен монастиря ордену францинканців в Дамаску (сучасна Сирія, тодішня Османська імперія), мученик, жертва ритуального вбивства.

ЖИТЄПИС

Земне життя

Томазо Галаннджіано народився в провінції Gallura на острові Сардинія у Франції в 1777 році (за іншими даними у 1780 році) . Став монахом, потім отримав сан священика і як місіонер Апостольського Престолу був відправлений у Сирію, де і став ігуменом монастиря в Дамаску. Також він опанував і лікарський фах й лікував у Дамаску людей усіх народів і віросповідань. Був добре знаним мешканцям Дамаску.

Вбивство і розслідування

Під час одного з викликів до “хворого” він там був схоплений (разом зі своїм помічником мусульманином Ібрагімом Амаром) <http://www.cairn.info/revue-archives-juives-2001-1-page-114.htm#no3 > і вбитим як жертва ритуального вбивства. В монастирі заувжили зникнення ігумена і повідомили про це французського консула Ратті-МентонаУлісс, бо католики Сирії перебували під офіційним заступництвом Франції, який звернувся до місцевої влади Османської імперії.

Бенуа-Ulysse-Лоран-Франсуа Поль, граф де Ратті-Ментон (народ. 3 квітня 1799, помер. Пуерто-Ріко – 1864), італійський натуралізований француз, студент віце-консул в 1822 році, долучився в консульство Франції в Генуї в 1824 році, віце-консул в Арті в 1831, в Тифлісі в 1833 році, Гібралтар в 1837 році, консул в Дамаску в 1839 році, кантон в 1842 році, перший дипломат призначений консулом в Калькутті в 1846 році, повірений в справах у Лімі в 1849 році, Генуя в 1853 році, в Гавані в 1855 році. Вийшов на пенсію в 1862 році.

Тіла зниклих були невдовзі знайденими з ознаками ритуального вбивства. Підозра впала на жидівську діаспору і декілька жидів було арештовано. Один з них Соломон Негрін зізнався у вбивстві і звинуватив інших жидів. Відбулися нові арешти: ще вісім з найбільш помітних жидів, серед них Йосип Lañado, Мойсей Абулафія, Рабі Яаков Antebi, і 4 члени сім’ї Farhi.

Мойсей Абулафія в ув’язнені став мусульманином. Християни і мусульмани спілно вийшли на вулиці Дамаска з вимогою покарати вбивць. Паша Дамаску звертається за дозволом на виконання смертного вироку осудженим за подвійне вбивство до правителя їх провінції Мухаммеда Алі в єгипетьскій Олександрії

На могильній плиті отця Томаза було викарбувано: «… убитий жидами 5-го лютого 1840». Подібна табличка з арабським перекладом цього напису й досі висить на францисканської церкві в Дамаску. Ратті-Ментон опубліковав матеріали слідства французькою та арабською мовами.

Протести, помилування, указ султана від 6.11.1840 р. і самосуди

Справа привернуло широку міжнародну увагу в першу чергу завдяки зусиллям австрійського консула в Алеппо – Еліа Пікотто, що був представником єгипетського Ібрагіма-паші, який дав вказівку провести розслідування.

15 тис. жидів в шести американських містах протестували проти “свавілля над своїми побратимами в Сирії”. Консул США в Єгипті висловив офіційний протест від імені президента СЩА Мартіна Ван Бюрена.

Британський громадський діяч і лідер жидівської діаспори сер Мозес Монтефіоре за підтримки впливових британців Темпль Генрі (лорда Пальмерстона), французького адвоката Адольфа (Ісаака) Кремьє, австрійського консула Мерлатто, місіонера Джона Ніколайсона і Соломона Мунка (глави делегації), звернувся до османського правителя Сирії Мухаммеда Алі Єгипетського, резиденція якого була в Олександрії (Єгипет). Перемовини тривали з 4 по 28 серпня 1840. Мухаммед Алі поступився тиску і видав указ про помилування звинувачених і припинення слідства. Результатом було забезпечення беззастережного звільнення і “визнання невинними” усіх дев’ятьох. Було прийнято формулювання «за відсутністю складу злочину».

Пізніше в Стамбулі сер Мойсей Хаїм Монтефіоре виклопотав у султана Абдул-Меджида I підписання указу (від 6 листопада 1840), котрий він сам і написав, що оголошував ритуалні вбивства наклепом і забороняв судам переслідування за цим звинуваченням на всій території Османської імперії: «… і в ім’я любові до наших підданим, ми не можемо допустити, щоб жидівська нація, чия невинуватість у приписуваних їм злочинах очевидна, піддавалася переслідуванням і мукам в результаті звинувачень, що не мають під собою і частки правди …».

Але цей указ очевидно не переконав громадян Османської імперії, бо пішла хвиля самосудів, котрі вже не мали прямого відношення до вбивства отця Томаса й Ібрагіма Амара, а до інших подібних випадків. І котрі сприяли розпаду Османської імперії:

* Халеб (теж. Алеппо – Сирія) (1850, 1875),

>* Дамаск (1840, 1848, 1890),

* Бейрут]] ([[1862]] , [[1874]]),

* Єрусалим (1847),

* Каїр (1844, 1890, 1901),

* Ель-Мансура (Єгипет) (1877),

* Олександрія, Єгипет, (1870, 1882 , 1901),

* Порт-Саїд, Єгипет (1903, 1908),

* Даманхур, Єгипет (1871, 1873, 1877, 1891),

* Стамбул (1870, 1874),

* Бююкдере, Туреччина (1864) ,

* Кузгунджук, Туреччина (1866),

* Еюп (1868),

* Едірне (Адріанополь), Туреччина (1872),

*Ізмір (Туреччина) (1872, 1874) –

І це лише найбільш відомі випадки масових заворушень.

На що світове жидівство відповіло потужним становленням їх преси і громадско-політичних організацій.

Сучасні відгомони

>Махмуд Аль-Саїд Аль-Курди написав дві статті в єгипетській щоденній газеті «Аль Акбар», що нагадували про матеріали в Дамаскій справі. Перша стаття вийшла в Друк 20 жовтня 2000 року. Друга – під заголовком «Останній момент у житті отця Томаса» – 25 березня 2001 р.

В 2002 у було відзначено повторне звинувачення у справі ритуалного вбивства у 1840 року в книзі сирійського державного діяча, міністра оборони :en: Mustafa Tlass | Мустафи Тласса «Маца Сіонізму»[http://memri.org/bin/articles.cgi?Page=archives&Area=ia&ID=IA9902 The Damascus Blood Libel (1840) as Told by Syria’s Minister of Defense, Mustafa Tlass] (MEMRI Inquiry and Analysis Series — No. 99) June 27, 2002. У вступі до книги, він пише: «Моя мета – пролити світло на кілька секретів жидівських сект … їх огидний фанатизм і втілення в життя навчань Талмуду.» Ця книга стала бестселером в арабському світі. У своєму інтерв’ю, що вийшли в ефір ліванського телебачення «TeleLiban» 30 січня 2007 року, ліванський поет Марван Шамон стверджує:« … вбивство священика Томаза … в 1840 році … в присутності двох рабинів, в самому центрі Дамаска, в будинку близького друга священика Дауда Аль-Харарі, глави жидівської громади Дамаска. Його кров була виціджена, і два рабина забрали її.

Потім була “арабська весна”… Мабуть як відповідь?

Література

* Frankel, Jonathan: ”The Damascus Affair: ‘Ritual Murder’, Politics, and the Jews in 1840” (Cambridge University Press, 1997) ISBN 0-521-48396-4 (http://www.meforum.org/article/413 Review)

* Florence, Ronald: ”Blood Libel. The Damascus Affair of 1840” (University of Wisconsin Press, 2004) ISBN 0-299-20280-1 (http://www.wisc.edu/wisconsinpress/books/2849.htm Review)

* http://www.jewishencyclopedia.com/view.jsp?artid=22&letter=D Damascus affair article by Gotthard Deutsch and M. Franco in the Jewish Encyclopedia (1911 ed.)

* Paul Gensler: “Die Damaskusaffäre: Judeophobie in einer anonymen Damszener Chronik.” Grin Verlag, 2011, ISBN 3-656-02610-6

/використані матеріали з написаної мною статті у Вікіпедії/

Advertisements