Позначки

, , , , , , , ,


<

 Громадянське суспільство, за визначенням, це комплекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, конкуруючих між собою, взаємодія яких регулюється цивільним правом, і які, як такі, прямо не залежать від політичної влади. Це сфера спонтанного самовияву вільних ін­дивідів, асоціацій та організацій громадян, які вільно сформувалися і захищені законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів державної влади. Зміст терміну “громадянське суспільство» включає в собі усю сукупність неполітичних відно­син у суспільстві, тобто економічні, духовно-моральні, релігійні, національні. За Гегелем, громадянське суспільство це опосередкована працею система потреб, котра базується на системі приватної власності і загальній формальній рівності усіх людей.

Поділене на класи і стани громадянське суспільство перебуває у вічній внутрішній боротьбі, у вічному дисбалансі. Без сили фізичного примусу, що є монополією держави, жодна сила громадська не може реалізувати своїх бажань. Взаємовідносини громадянсь­кого суспільства і держави визначає закон, котрий може існувати лише при їх гармонійно­му співіснуванні. /В.Липинський/

Згідно з сучасними поглядами поряд з державою повинно існувати і громадянське суспільство, але так, щоб ці дві сили перебували в діалектичному взаємозв’язку, а не під­порядковувалися одним і тим же керівникам /Ж.Зіглер/. Ці взаємовідносини характеризу­ються тим, що державою зумовлюється і визначається громадянське суспільство, а грома­дянським суспільством зумовлюється і визначається держава. Врівноваження сили дер­жавної влади (що має у своєму розпорядженні не тільки управлінський апарат, а і спеціальні озброєні загони – армію, поліцію й інше) покладається на приватну власність, що є у ролі підвалини громадянського суспільства. Ідеологи громадянського суспільства виноситься впевненість, що людина-власник здатна достойно і впевнено протистояти дер­жавній владі будь-якого рангу.

Громадянське суспільство не може залишатися громадянським доти, поки воно не управляється політично під наглядом держави. Лише верховна публічна влада, консти­туційна держава, може успішно справлятися з його несправедливістю і синтезувати кон­кретні інтереси в універсальну політичну спілку. З цих позицій критикується теорія при­родного права (котру, зокрема, відстоює і Церква) за те, що вона чітко не розділяє суспіль­ство і державу, чим ставить під сумнів “абсолютний божественний принцип держави”.

Концепція громадянського суспільства виділяє релігію лише в інституційному плані. Церква тут розглядається лише як виразник певних групових інтересів, на рівні профспілок, чи інших громадських організацій. Так низько ця роль для Церкви не опуска­лася навіть в атеїстичній державі, у котрій вона хоча і переслідувалася, проте завжди була в центрі суспільного життя і пильної уваги з боку держави.

Основою ідеології громадянського суспільства є плюралізм, згідно якого все іс­нуюче складається з багатьох рівнозначних ізольованих сутностей, яких неможливо зве­сти до єдиного начала. Ця теорія по суті заперечує існування Істини, як такої, і від­повідно, існування Єдиного Істинного Бога. Відповідно і релігія, в цій концепції, розгля­дається як соціально-політичне явище і не більше.

“Християнська діяльність не може і сьогодні відмовитися від свого власного знання і від свого характеру по тій лише причині, що такий дух сучасного людського суспільства, названого плюралістичним, якого роздирають протилежні світогляди, кожен з яких, непо­рушно тримається своїх позицій і не здатен допустити ніякого іншого співробітництва, як лише те, яке базується на плані чисто “людському”. Коли це “людське” означає, як це ймовірно і є, агностицизм по відношенню до релігії і до істинних життєвих цінностей, то всяке запрошення до співробітництва було би рівносильним вимогам зречення, на що хри­стиянин не може дати своєї згоди”, /папа Пій ХІІ/

Ідеї громадянського суспільства розвинулися в протестантському середовищі За­хідного світу. Вони були покликані врегулювати взаємини між державою і загалом суспільства, чи, вірніше, створити дієву противагу абсолютизму держави. У цьому середо­вищі вони мали об’єктивні причини для виникнення. Ці причини були вже присутні в про­тестантській теології і в історичному досвіді їх церков. Справа у тому, що реалізація те­ократичного ідеалу, спільного для усього християнства, передбачає гармонійну єдність трьох базових начал: священничого (тобто церковного), монархічного (державного) і про­рочого ( свобідної волі людини). Без цього не можливо реалізувати теократичний ідеал на практиці. Протестантизм до вирішення цієї проблеми на практиці взагалі ще не приступав. Усі ці фактори зіграли не останню роль у справі появи і становлення ідей громадянського суспільства.

Що стосується православного Сходу, у тому числі і нашої України, то тут ця кон­цепція є явно занесеною і, по суті, є зайвою для православного суспільства.

Православ’я, починаючи ще з часів Візантії, нагромадило величезний досвід співіс­нування Церкви і держави. Звичайно, не все було просто і легко в історії цього співісну­вання, та все ж непрохідної прірви між Церквою і державою не виникало. Православна свідомість (не лише теологія) є соборною по суті і не робить остаточного розділення між Церквою і державою; Церква тут продовжується у державі, а держава в Церкві забезпечуючи окремому індивіду право на свободу волю у вибору релігії. Концепція громадянського суспільства покликана вирішувати ті проблеми, які, по суті, в православ­ному середовищі вже давно вирішуються принципово іншими шляхами. Тому побудова громадянського суспільства в православній країні, є лише проявом соціального, націо­нального і інтелектуального “босяцтва”, або бажанням знайти альтернативу традиційній релігії народу. І це однозначно не є спробами вирішити якісь місцеві соціально-політичні проблеми. Достатньо нам буде розбудовувати Церкву і православну державність, аби до­сягнути гармонії в співіснуванні держави і широкого загалу суспільства. І цей шлях є більш сприйнятливий для української національної ментальності, української культури і традиції. У свідомості автора «громадянське суспільство» асоціюєтьсяперш за все з шайками грантоїдів і тоталітарними сектами, котрі завжди промишляють руйнуванням української держави й отруєнням суспільної свідомості громадян України дикунськими ідеями.

Advertisements